Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка показав киянам виставу за п’єсою болгарського письменника Станіслава Стратієва. Виставу «Автобус» (в оригіналі — «Рейс») поставив відомий український режисер, один із лідерів фестивалю «Березілля» Анатолій Канцедайло. (Він закiнчив акторський та режисерський факультети Харкiвського iнституту мистецтв iменi І. Котляревського. Стажувався у театрi Шота Руставелi у Роберта Стуруа, навчався у творчiй лабораторiї Михайла Туманiшвiлi. Як актор та режисер працював у різних театрах України та Білорусі.)
Досить популярна сьогодні п’єса С. Стратієва «Автобус» написана в жанрі притчі, де йдеться про безглуздість і безпорадність людських дій зокрема і життя в цілому. Сюжет такий. В автобусі їдуть дев’ять пасажирів — кожен у своїх нагальних справах і навіть у своєму напрямку. Навкруги темрява, дороги не видно; головна дійова особа — водій, — протягом всього спектаклю залишається персоною incognito як для глядачів, так і для дійових осіб. Невдовзі, однак, з’ясовується, що водій, як і пасажири, їде у своїх власних справах і зовсім не по маршруту. Поступово у салоні автобуса згущається атмосфера катастрофи, паніки, в якій проявляються не найкращі характери більшості пасажирів. Спільна небезпека не об’єднує людей, а роз’єднує.
П’єса приваблює дотепністю, несподіваними жартами, хоча її загальний характер глибоко песимістичний — серед героїв добрі й сміливі люди знайшлися, але розумних не знайшлося.
Різні режисери трактують «Автобус» Станіслава Стратієва по-різному. Так, Адріан Ростовський («Театр сатиры на Васильевском») зробив виставу з музикою, співами і навіть танцями. Постановка Анатолія Канцедайла більш стримана як за оформленням, так і за мізансценами. Для глядачів, які сидять на сцені «під вікнами автобуса», створені оптимальні умови для «вживання» в сюжет: постійний шум мотору та гальм, обертання сцени, глуха пітьма глядацького залу. Приваблює музично-шумове оформлення — тоненький промінчик прекрасної італійської пісні на тлі фатального реву автобуса. Приємно вражає і професійна акторська гра, позбавлена відтінку провінціалізму, — попри передчуття київських театральних снобів. Утім, якось так вийшло, що в той автобус режисер посадив «пасажирів» майже однакової комплекції й одного віку — так званого середнього старшого; навіть закохані не тягнули на юних, на «молодят». Трохи дратувало й те, що на сцені було забагато крику — галас іноді переважав над нюансами, відтінками почуттів. Але це все деталі. То ж запрошуємо читачів до театру — автобус подано!
