Роботи писалися в 2005—2006 рр. Це був певний етап. На сьогоднішній день я зайнята іншими сюжетами. Нинішня політика — нецікава. Політичні картини для мене — звичайний творчий процес.
Своєрідна гра з використанням творчих персонажів. Це мої фантазії, які зараз, до речі, здійснюються.
Узяти, наприклад, картину «Глюк художника Петрова». Як вона писалася? Спочатку це був просто кримський пейзаж.
Окрім левів там мав бути ще хтось, я почала перебирати персонажів і методом підбору зупинилася на тих, хто там зображений.
Потім там з’явився піонер Путін. Мені здалося, що вони його можуть прийняти в цю компанію. А зображений художник — це мій син, який закриває голову руками.
Все це скомпоновано з урахуванням моєї фантазії. Як і наступна картина «Шахтар-чемпіон». Я собі уявила: у що вони можуть грати? Я, наприклад, граю фарбами. Що може робити Богословська з Тимошенко? Мені здалося, що кататися на ковзанах. Хоча я нічого цим не хотіла сказати, а тим більше когось повчати. Я «радіоприймач»: отримав інформацію — передав далі. У них свої ігри, у мене — свої. Це мій жарт.
Усі ілюстрації взяті з книги: Дмитрий Выдрин. О политике бесспорно. — Киев: Саммит-книга, 2011
