Сьогодні питання про те, як забезпечені в Україні права людини, звучить риторично. Країна живе за законами джунглів, які цілковито відповідають принципам природного відбору. Державі не потрібні діти: служити в армії і сплачувати податки вони почнуть ще нескоро. І вже не потрібні старі, яких держава позбавила навіть останнього права - піти із життя, як належить людині. Розгул злочинності перетворив на порожні слова право на життя. Право на заробітну плату, пенсію, соціальне забезпечення, охорону здоров'я існує тільки на плакатах тих, хто пікетує оплоти державної влади...
Про те, яким чином вирішуються питання захисту прав людини в цивілізованому світі і які підходи до розв'язання цієї проблеми існують в Україні, "День" попросив розповісти професора Володимира Євінтова, директора Українського центру прав людини.
- Ситуація із здійсненням захисту прав людини в країні не може бути названа задовільною. В Україні людина не має захисту від свавілля міліції та інших так званих правоохоронних органів. Але головним джерелом порушень прав людини в Україні є публічна влада.
Перші обнадійливі риси майбутньої системи захисту прав людини з'явились в Україні завдяки ухаленню нової Конституції. Цей документ не може бути визнано досконалим. Але що стосується розділу про права людини, то він за багатьма параметрами виконаний на рівні міжнародних стандартів. Сьогодні кожний громадянин може звертатися до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі статей Конституції.
- Як реально діє в Україні система захисту прав людини?
- Вона може бути судовою і позасудовою. Ефективність судового захисту прав залежить від того, якою мірою суд є професійним, незалежним і забезпеченим усім необхідним. Жодна із цих умов у нас не виконується. У нашій державі, як і раніше, має місце неповага до суду. Тоді як у будь-якій цивілізованій країні суд - це перша інстанція розв'язання більшості життєвих колізій. Наша ж держава досі не спромоглася віднайти кошти і засоби для надання необхідної юридичної допомоги навіть малозабезпеченим.
Відчувається нестача системи національних інститутів несудового захисту прав людини. У багатьох демократичних країнах у системі несудового захисту людини існує такий інститут, як омбудсмен. В українській Конституції його назвали Уповноваженим Верховної Ради з питань прав людини. Другим після омбудсмена інститутом несудового захисту є національна комісія з питань захисту прав людини. Одним із її завдань є стеження за дотриманням міжнародних угод у галузі прав людини. В Україні обидва інститути - на стадії формування.
Це не означає, що інші інститути з питань захисту прав людини - як державні, так і позадержавні - не повинні існувати. Наприклад, в Україні є суспільні організації з питань захисту прав дітей, жінок, організація, яка виступає проти смертної кари. Але порівняно із західними демократіями їх у нас замало. Тож якщо навіть у кварталі виникає якась організація з питань захисту, скажімо, прав щодо постачання мешканців гарячою водою, тобто тих прав, які були порушені ЖЕКом, то це теж добре. Люди мають вживати якихось заходів, бо на кожному кроці ми стикаємося із зухвалим паплюженням наших прав. Нам не дають гарячої води без пояснення причини. Я отримую повідомлення про те, що в мене починається похвилинна оплата за телефон з квітня, через місяць після введення цього правила. Трамваї київського маршруту № 14, очевидно, боячись самотності, один за одним йдуть в один бік, тим, кому треба у зворотний бік, доводиться чекати їх близько години. Мені чомусь пропонують їхати платити за телефон до каси, яка розташована за десяток кілометрів від мого будинку. У нас без попередження відключають телефон, мовляв, за якусь провину, і в 90% випадків страждають невинні люди, яким доводиться йти кудись, щось доводити, просити. Хоча це порушення їхнього конституційного права, за що пора вже притягувати до відповідальності.
- Чи правдиві наші уявлення про те, що в цивілізованому світі поставлено на дуже високий рівень захист прав людини?
- У сучасному світі захист прав людини - то вже не загальні слова. То реальна діяльність на міжнародному рівні. Існує така система контролю за дотримуванням прав людини, як ООН. Добровільну згоду увійти в цю систему дала й Україна. Дуже серйозною системою контролю за правами людини є ОБСЄ, Рада Європи. Щодо європейської системи контролю, то в її рамках діє Комісія з прав людини й наднаціональний судовий орган - Суд з прав людини.
- А якщо держава все-таки робить спроби ухилитися від своїх обов'язків?
- Її виключають із міжнародної спільноти. Якщо говорити про Раду Європи, то можна привести приклад Греції. Наприкінці 60-х років, коли там керували "чорні полковники", ряд держав - членів Ради Європи звернувся до європейської Комісії з прав людини із заявою щодо брутальних порушень грецькими правителями прав людини. Справу почали розглядати, і "чорні полковники" ухвалили рішення вийти з організації. Унаслідок цього в Західній Європі їх було піддано остракізмові, і невдовзі режим було повалено.
Узагалі в Раді Європі не було прецеденту, коли б держава не виконала ухвали Страсбурзького суду, це контролюється дуже пильно. У хід ідуть економічні, політичні, моральні санкції...
У нас є прихильники такої концепції: спочатку треба побудувати міцну державу, а потім уже порушувати питання про права людини. Це ми вже проходили. Демократична держава може бути побудована лише тоді, коли вона грунтується на таких цінностях, як права людини.
Україні потрібно просування до Європи, а також тісне економічне співробітництво: без цього в нас немає майбутнього. У разі, якщо ми почнемо проводити політику невиконання своїх зобов'язань, до нас будуть застосовані певні санкції - від моральних до економічних. За сучасних умов держава, яка претендує на титул цивілізованої, демократичної, не може й не зможе послатися на свій суверенітет, аби виправдати порушення прав людини. Проти неї одразу будуть застосовані відповідні санкції, і країна опиниться на узбіччі міжнародного життя.
Бесіду вела Олександра ПРИМАЧЕНКО, "День"
