Нещодавно у Великому конференц-залі Національної академії наук відбулися загальні збори відділення хімії та відділення загальної біології НАН України. Вчені говорили про глобальне — потепління та потемніння планети, так званий стійкий розвиток, який багато хто в світі сприймає не інакше як міф, а також про поводження людства з відходами. Як застеріг у своєму виступі академік НАН Дмитро Гродзинський, не виключено, що через якийсь час людям доведеться розпрощатися з деякими культурами та рослинами. Переглянути зональність планети, а крім того, в результаті прогресу, Земля може відчути на собі дефіцит сонячного світла. Про те, як позначаться всі ці глобальні процеси на Україні та які існують рецепти вирішення кліматичних проблем, Дмитро Михайлович розповів в інтерв’ю «Дню».
ЗЕМЛЮ ВРЯТУЮТЬ ЛІСИ
— Про глобальне потепління останнім часом говорять не лише екологи, а й економісти та навіть політики. Чи не вважаєте ви, що масштаби явища останнім часом навмисно перебільшують?
— Безсумнівно, як і будь-які глобальні проблеми, з якими стикається людство, глобальне потепління гіперболізується. І мета цього спотворення полягає в тому, щоб акцентувати увагу якнайширшої спільноти. Тому в якійсь мірі гіперболізація може бути виправдана. Наприклад, сенсаційна заява вчених про те, що найбільші міста світу — Лондон, Вашингтон, Санкт-Петербург, Рим, Париж — нібито виявляться під водою. Зрозуміло, що це перебільшення. Але водночас, якщо танення льодів триватиме з тією самою інтенсивністю, що й зараз, рівень Світового океану справді дуже підвищиться. Інша річ, що людство володіє могутніми технологіями, які в силах запобігти таким драматичним наслідкам.
Існуванню глобального потепління є ціла низка доказів. Зараз, наприклад, на планеті спостерігається підвищення температури, що збігається зі збільшенням концентрації так званих парникових газів. Суть явища досить проста: до бурхливої технологічної діяльності людини існувала рівновага планет відносно енергетики. З Сонця потрапляли промені, які потім відбивалися від Землі та йшли в космічний простір. Встановлювався баланс: скільки енергії земля отримує — стільки ж вона й віддає. Наслідком цього балансу був певний устрій кліматичних умов: напрямок вітрів, морських течій. А коли люди почали використовувати надзвичайно багато палива, в атмосфері відбулося збільшення концентрації вуглекислоти. Інфрачервоним променям стало складніше пробитися в космос — вони відбиваються і знову попадають на Землю. Таке порушення енергетичного балансу відбувається з року в рік. Підсумок — глобальне потепління. Ми можемо спостерігати танення льодів, переміщення чимраз далі на Північ кордону вічної мерзлоти. Крім того, потепління призводить до того, що посилюються біологічні процеси розкладання тієї органіки, що була законсервована у вічній мерзлоті. Тому сама Земля вимушена «видихати» більше вуглекислого газу.
— Що, на ваш погляд, може перешкодити цим процесам? Чи може відомий Кіотський протокол, спрямований на зменшення промислових викидів в атмосферу, щось змінити на краще?
— Звичайно, Кіотський протокол може подіяти. Але техногенні викиди — це не єдина причина збільшення парникових газів. Крім Кіотського протоколу, дуже важливим компонентом порятунку Землі є збільшення зеленої маси, відновлення лісів. Іншими словами, треба збільшити фотосинтез, щоб поглинався вуглекислий газ. Великих збитків завдала вирубка лісів в екваторіальній частині планети. Крім того, слід очистити океанічні води, адже океан є регулятором вуглекислого газу. А плями нафти й інші наслідки людської діяльності відбирають у нього цю функцію.
УКРАЇНА АНОМАЛЬНА
— На зборах ви говорили ще про одне поки що маловідоме глобальне явище — потемніння.
— Глобальне потемніння — в якійсь мірі наслідок потепління. Якщо підвищується температура — отже, збільшується випаровування. В атмосферу потрапляє більша кількість хімічних речовин і збільшується потужність хмар. А останні перешкоджають доступу сонячних променів. Тільки протягом останніх 10 років кількість світла, що потрапляє на поверхню Землі, зменшилася на 2—3%.
— До чого це може призвести?
— Разом із глобальним потеплінням це може призвести до того, що на планеті зміниться зональність. У той же час в кожній зоні — вже сформований століттями спосіб господарювання. Якщо в країні відбувається зміна зон, виникає необхідність зміни інфраструктури, що забезпечує певний тип природокористування. З погляду економіки, це дуже серйозний удар. На мій погляд, вже зараз необхідно розробляти сценарії поведінки держорганів у разі зміщення цих самих зон.
— Як може потепління та потемніння позначитися на Україні?
— За прогнозами, відбудеться опустелювання південної частини країни, зміщення зони степів на півночі, зміна кількості опадів. Отже, ми повинні замислитися над напрямом селекційних робіт — створювати такі сорти, які б були в змозі перенести всі ці зміни. А зараз в Україні думають виключно про великі урожаї, а не про те, щоб сорти були стійкі до різких змін клімату. Водночас ми вже можемо спостерігати певні зміни. Наприклад, в Україні за останні 15—20 років змінилася роза вітрів. Чому? Та тому, що напрямки вітру були узгоджені з тим енергетичним балансом планет, про який я говорив. Крім того, погода в принципі зараз стає дедалі нестійкішою. Метеорологи час від часу кажуть: така-то температура цього дня була 200 років тому, таке-то явище — сто років тому. Так, справді, все це було. Але ж аномалії не спостерігалися так часто, як це відбувається зараз.
ЦІНА ЧИСТОТИ
— Але все ж таки, чи існують рецепти вирішення кліматичних проблем?
— Усе в руках людини, оскільки основна причина всіх цих процесів — безліч відходів. Візьмімо, наприклад, атомну енергетику. З одного боку, вона нібито не збільшує концентрацію парникових газів. А з іншого — виникає проблема з відпрацьованим паливом. Ніде в світі ще не винайшли сховище, в якому радіоактивні відходи могли б лежати десятки тисяч років. Скрізь, як і в Україні, існують хіба що тимчасові сховища. Є навіть місця, де зосереджені 800—900 депозитаріїв радіоактивних відходів, які необхідно упорядковувати. Якщо взяти теплову енергетику, то вона, зрозуміло, дає парниковий ефект. Залишається лише водна, але людство чомусь зосереджене на вивченні традиційної «брудної» енергетики й абсолютно закинуло дослідження альтернативного безвідходного виду. Існують ще приклади. Коли ми видобуваємо руду, то відходами називаємо той самий метал, але лише трохи збіднений. Родовища невикористаної руди займають чималі території, а крім того ще й забруднюють воду. Нещодавно вчені прорахували, які повинні бути капіталовкладення, щоб за існуючих «брудних» технологій очистити навколишнє середовище. Виявилося, до 95% валового національного продукту.
І справді, візьміть швидкості, за якими ми так ганяємося. Адже вони вимагають величезних витрат металу й енергії. У розвинених країнах, згідно з статистикою, на одну людину йде 300 кілограмів паперу. А яка площа лісів, які треба вирубати, щоб забезпечити цю норму! Один лише випуск «Нью-Йорк Таймс» — це приблизно 120 гектарів зрілого лісу. Є ще одне лихо: підвищення потоку ультрафіолетових променів, за рахунок зменшення озонового шару. Ультрафіолет, що сягає поверхні Землі, автоматично збільшує ризики захворювання на рак шкіри. Вже зараз в Європі через ультрафіолет виникають сотні тисяч додаткових меланом. Водночас винищування озонового шару пов’язане з викидами в атмосферу фреонів із холодильника. Більш того, вже зараз, наприклад, вичерпується фосфор — невід’ємна складова добрив, які використовують у сільському господарстві. Але ніхто чомусь це питання не порушує, при тому, що сільське господарство завжди залишатиметься джерелом харчування для людини. Тобто нам треба зробити так, щоб рівень добробуту не зменшувався, а збитки здоров’ю людини та навколишньому середовищу мінімізувалися. Треба шукати заміну ресурсам, які не відновлюються, треба розробляти технології реутилізації відходів, щоб самі відходи слугували ресурсом для того, що потрібне людству.
— По суті, ви кажете про стійкий розвиток?
— Так. Але якщо бути точним, то не про стійкий розвиток, а об остійний. Це морський термін, який справді влучно відображає суть цього явища — людина хоче бути непотопельною, як хороший корабель із висококласним капітаном у бурю. Іншими словами, жити комфортно, але при цьому не погіршуючи навколишнього середовища, а навіть навпаки — покращуючи його. Біологи вважають, що ця стабільність оцінюється з погляду біорізноманіття — у разі техногенного або антропогенного втручання в довкілля, воно бідніє. Флора та фауна дуже чітко взаємодіють одна з одною — одні є джерелом харчування для інших. Варто лише висмикнути ланку — вся система зруйнується. Наприклад, в описах Києва наприкінці XVI — на початку XVII століття є згадки про те, що навесні Дніпром осетри йшли буквально косяками. А зараз у цій річці великої риби немає й поготів. Зате з’явилися морські бички, риба-голка. У Чорному морі зараз також різко впали промисли. І все тому, що там з’явилися так звані вселенці, які створили новий, який не обіцяє нічого доброго, циноз. Водночас стабільний розвиток мислимий лише в тому випадку, якщо все гармонійно зберігатиметься.
ЩО РОБИТИ?
— Чи можливе це в Україні?
— Я думаю, що так. Але тільки якщо підкоректувати деякі моменти. Наприклад, Україна неймовірно сильно розорана. Але ж водночас екологи вважають, що лісів у країні має бути від 37% до 45%, у нас є райони, де розорювання становить до 95%. Про яке біорізноманіття в цьому випадку може йтися? Природно, починаються ерозійні процеси, втрата родючості грунтів. Якщо на початку XX століття, як свідчать історичні джерела, кількість гумусу в грунті досягала 7—11%, то тепер щонайбільше — 1,8%. Колись Україна славилася своїми могутніми дібровами, а тепер спробуйте знайти дуб старший за 40 років. Україні зараз треба думати про відновлення лісових масивів — відкладати до кращих часів це не можна. Наша Академія аграрних наук вважає, що для інтенсивного сільського господарювання Україні вистачить 23—24 млн. гектарів орної землі. А в нас її — близько 35 мільйонів. Легко сказати: давайте на «зайвих» гектарах посадимо ліси. Адже там живуть люди, які звикли до аграрних робіт, і їх слід зайняти якимось ремеслом. Словом, треба думати, складати державну програму, що дозволила б розумно перебудовувати все наше суспільство, не завдаючи збитків навколишньому середовищу.
— До вчених у цих питаннях прислухаються?
— Звичайно. Але проблема не в цьому. Україна зараз перебуває на такому етапі, коли від вкладених капіталів чекають моментальної роботи та повернення. У випадку з екологією, капітал повернеться через кілька десятків років у вигляді здоров’я людей. До таких довгострокових і невідчутних проектів ті, хто приймає рішення, не дуже й благоволять. Хоча, на мій погляд, будь-яка держава повинна працювати на майбутнє людства. В іншому разі, через якийсь час на нас усіх чекають немислимі умови життя. Зараз при ООН є рада безпеки, а треба ще створити раду екологічної безпеки. Вона б стежила за тим, як у світі вирішують екологічні конфлікти.
