Стара дискусія про те, чи повинна держава бути «світською», де релігію повністю відокремлено від держави, чи керуватися від імені тієї чи іншої конфесії, поновлюється регулярно. Принаймні з часів середньовіччя, коли доба Просвітництва підвела під цю дискусію певну наукову базу. Цю систему поглядів, яку формулювали просвітники Дідро, Вольтер, Гольбах та інші, було покликано лягти в основу демократії, яка зароджувалася. Одна зі складових цієї системи — свобода совісті. Стверджується, що саме з того часу бере початок термін «світськості», який асоціюється з «просвітництвом», але який згодом отримав більш широке тлумачення.
У Європі з новою силою ця дискусія поновилася в переддень обговорення в Конвенті преамбули нової конституції ЄС, де думки розділилися. Одні вимагали згадати християнські цінності, які зіграли величезну роль у формуванні культурного обличчя більшості європейських держав, інші пропонували обмежитися просто згадкою про релігійні цінності, а треті взагалі пропонували лише формулювання про світський характер держав Європи. Перемогла середня думка.
Проте в ряді колишніх атеїстичних країн, в основному країн СНД, в яких за десятиріччя виник певний релігійний вакуум, спостерігаються і протилежні процеси. Тут, спираючись на ті ж поняття про «світськість», обгрунтовують необхідність запровадження до освітніх програм релігійних цінностей як елементів культури. Показовим у цьому сенсі є виступ заступника міністра освіти РФ Л.С. Гребнєва з доповіддю на XII Різдвяних освітніх читаннях: «У випадку освіти, що ведеться державною мовою Росії — російською, — йдеться про православні цінності, мінімумом знань про які повинен володіти кожен російський громадянин».
Не обійшла ця проблема й українське суспільство. У газеті «День» запропоновано дискусію на цю тему, в якій вже висловилися прихильники «світськості» нашої держави в значенні «секулярності» — відокремленості.
Сьогодні багато хто з опонентів у суперечках про реалізацію принципу свободи совісті (у що вірити чи не вірити взагалі) ставлять атеїзм на один рівень із християнством, ісламом, буддизмом. Виходить, що дискусія про відокремлення релігії від держави в нинішній системі цінностей некоректна, оскільки не забезпечена рівність початкових можливостей: релігію відокремлюють від держави, а атеїзм — реально ні. Насправді сьогодні доречніше було б говорити про рівноправне представлення обох поглядів на світ у всіх сферах суспільства: освіті, вихованні, науці, медицині тощо. І про з’ясування: який із цих поглядів плідніший з точки зору перспектив розвитку суспільства. Тобто до з’ясування питання, на чиєму боці істина, було б надто необачно виключати інший погляд. Нагадаймо, що боротьбу двох світоглядів і сьогодні репрезентовано в філософії, де на рівних засадах борються ідеалізм і матеріалізм.
За часів середньовічної освіти атеїзм, використовуючи дані науки того часу, викликав кризу догматичного релігійного світогляду. Цю кризу було інтерпретовано як перемогу науки над релігією. Хоча насправді такий висновок у корені некоректний. Релігія — це форма світогляду, а наука — це метод пізнання світу, яким успішно може користуватися і користується не лише атеїзм, але й будь-яка релігія.
Насправді атеїзм своєю критикою просто дав поштовх розвиткові релігійного світогляду до рівня сучасних уявлень. Захисники релігії часів середньовіччя не завжди могли доказово відстояти свій погляд, оскільки, по-перше, не вистачало наукових фактів і аналогій, а по-друге, в той час релігія ще не зважилася відійти від ряду догм, які могли допускати і більш гнучке тлумачення. По-третє, релігійний світогляд на шляху до істини не завжди потребує логічних доказів і висновків. До речі, наука нерідко також використовує нелогічне — евристичне — мислення для того, щоб збагнути сутність багатьох явищ. Внаслідок цього дискусії між атеїстами та віруючими часто виглядають як суперечки людей, які говорять різними мовами.
Атеїстичний світогляд, який у пізнанні спирається на гіпотези, також зазнавав утрат. Оскільки часто надавав гіпотезам значення догм, які встоялися. Тому й атеїзм також не раз переживав кризи фізики, хімії, але потім навчився більш оперативно підводити під нові факти нові теорії, які чимраз легше замінювалися на ще більш нові теорії. Сьогодні поворот на 180 градусів цілої науки під тиском фактів нікого не здивує.
Найцікавіше, що, базуючись на одному й тому ж науковому методі, обидва світогляди в своїх висновках відрізнятимуться початковими й кінцевими положеннями, але в набагато меншій мірі чи зовсім не розрізнюватимуться погляди на поточні, рядові наукові факти. Скажімо, закон Ома не викличе питань ні в атеїстів, ні у віруючих, оскільки відображає виявлену закономірність, яка виявляється і перевіряється практично на основі простих дослідів поза суперечкою про первинність матерії чи свідомості.
Більш фундаментальні відкриття дають більш фундаментальні і прямо протилежні тлумачення. Наприклад, відкриті на сьогодні найунікальніші та незвичайні фізико-хімічні властивості глини, які стимулюють появу органічних молекул дають атеїстичному світоглядові привід розвивати гіпотезу про зародження найпростіших форм життя з участю глини, а природодослідники-теологи знаходять у цьому факті вияв животворящого духу, який навіть глину наділяє деякими аналогами властивостей живої матерії і цілеспрямовано, а не випадково (спонтанно) стимулює розвиток життя. Крім того, опосередковано підтверджується стародавній релігійний постулат про створення живого з глини і подібного.
Відомі парадокси і філософські діалоги про суперечність Біблійних текстів, які складали просвітники Дідро чи Вольтер, сьогодні вже не виглядають так переконливо, як два-три сторіччя тому. Вони грунтувалися на елементах примітивної формальної логіки, яка придатна лише для опису найпростіших процесів.
Можна було б поставити питання: навіщо взагалі мати два світогляди в повсякденному житті, якщо вони в побуті так схожі? Дійсно, це здається нераціональним, однак ця схожість лише зовнішня, механічна. Вельми істотно можуть відрізнятися, наприклад, мотиви наукової діяльності, цілі пізнання світу і, звичайно, методи пізнання з позиції атеїстичного і з позиції релігійного світоглядів. Аж до докорінної зміни всієї парадигми, тобто системи поглядів на світ і методів його пізнання. Зокрема, релігійний світогляд передбачає набагато більшу обережність в етичному плані в оцінці перспектив досліджень і експериментів у генетиці, робототехніці, інформатиці, в медицині, соціальній політиці та інших галузях.
Єдиним виправданням прагнення частини суспільства до «світськості» чи до атеїзму може бути прагнення якоїсь релігії до влади, наприклад, християнської чи ісламу. У цьому випадкові виникає небезпека ущемлення свободи совісті людини. У нашому ж суспільстві жодна релігія такої мети не ставить, це забороняє і Конституція. Таким чином, сьогодні перед суспільством необхідна постановка питання про рівноправне існування двох світоглядів. А в школі мають право на існування викладені в сучасній формі погляди на існування світу не лише з позиції матеріалізму, на який спирається атеїзм, але і з позиції ідеалізму, на який спирається будь-який релігійний світогляд. Тут немає прямого зв’язку ні будь-якої церкви, ні атеїзму з державою. А міркування про «світськість» на цьому тлі можна розглядати лише як прикриття створення необгрунтованих переваг на користь атеїзму.
Перефразовуючи безсмертні рядки старожитнього східного мислителя Джелалатдіна Румі про пошук Бога, можна сказати, що атеїзм не дає доказів відсутності Бога ні в астрономії, ні в ядерній фізиці, ні в генетиці, ні в археології, ні тим більше в філософії. Є лише гіпотези для одних і прозріння для інших, а що з них більш істинне, покаже майбутнє.
