Останніми роками це свято набуло в Україні чималої популярності. На нього чекають і дорослі, і діти, на цей день призначаються благодійні акції і організовується безліч святкових заходів. Де живе Святий Миколай, як він відповідає на листи, чого просять в них українські діти, розвідував «День».
ПИШІТЬ ЛИСТИ!
Івано-Франківська область, місто Косів, вул. Дружби, 84. Ні, під цією адресою не мешкає Миколай, але саме туди діти зі всієї України пишуть про свої добрі й погані вчинки, чекаючи від Миколая чи подарунка, чи кари, чи доброї поради. «Пошта Святого Миколая» — один із проектів благодійної організації «Місія Святого Миколая» та Національного природного парку «Гуцульщина». Започаткований три роки тому, він набув великої популярності. «Ідея — щоб діти писали про свої добрі вчинки, за що кожен отримає сувенір, привітання від Святого Миколая, книжечку якусь», — розповідає президент благодійної організації «Місія Святого Миколая» Яніна Гаврилова.
Українська «Пошта Миколая» є не простою грою або чарівною казкою. На відміну від своїх популярних на весь світ «колег» — поштових служб Йолу Пукі та Санта — Клауса, що є суто комерційними проектами, вона має чимале соціальне навантаження.
«У нас за 3 роки прийшло більше 2 тисяч листів. Є листи, після яких не те, що плакати хочеться, а взагалі... Одна дівчина пише: «Святий Миколаю, в мене померла мама на день Святого Миколая. Я не прошу ні подарунків, нічого, я прошу помолитися за то, щоб моя мама на тому світі отримала спокій і духовність.» Ми на кожен лист даємо відповідь. Для цього у нас при парку є служба», — каже директор «Гуцульщини» Василь Толочко.
Є в Україні й свій Миколай — пан Іван, священик за фахом і духом. І його місія в таких умовах є дуже прикладною і відповідальною. Саме він представляв цього року Україну на міжнародному форумі національних зимових героїв на батьківщині Діда Мороза у Великому Устюгу. Але соціальним питанням він переймається набагато більше. «Це — робота психологів, які задіяні й зможуть надавати посильну допомогу у вирішенні всіх тих проблем, — вважає він. — Святий Миколай уособлює в собі того порадника, розрадника і підтримку у житті безпосередньо тої малечі. Через те на всі ці листи треба реагувати».
САДИБА СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Таку назву має ще один проект благодійників і держави. Місце розташування — НПП «Гуцульщина». «Вибрано місце якраз на Західній Україні, де найкраще збереглися ці традиції. Косівський район — це чудова природа, прекрасні рекреаційні можливості, добра інфраструктура», — каже пані Мілана Ониська, начальник Управління розвитку внутрішнього туризму Державної служби туризму України. Призначення маєтку — культурний і релігійний розвиток пiдростаючого покоління. Малеча побачить тут народні звичаї й обряди, а найголовніше — матиме змогу руками торкнутися історії — спробувати себе в українських народних ремеслах. І маленькі гончарі й різьбярі — ще не все, що там можна буде побачити, запевняють виконавці проекту. Окрім художніх майстерень, до комплексу увiйдуть такі об’єкти, як Будинок Святого Миколая, Дзвін Єднання, дитячий театр, Музей різдвяної та новорічної іграшки, дитяча залізниця, а також спортивний комплекс з аквапарком і архітектурно- ландшафтний парк «Моя казкова Україна». Для того, щоб діти могли приїздити до «маєтку» на декілька днів, планують побудувати котеджі, але поки, за словами пані Гаврилової, жити гостям нема де. «У Карпатах узимку житло коштує дуже дорого, та й вільного взагалі мало — все зайнято туристами, що приїздять кататися на лижах», — із сумом каже вона.
Тим не менш, наявність і перші кроки до реалізації такого проекту — явний прогрес. Адже це не простий рекреаційний об’єкт, а місце, що спрямоване на виховання національного духу, збагачення знань дітей про культуру власного народу. Цього в нас сьогодні явно не стає.
ІСТОРИЧНИЙ МАРШРУТ МИКОЛАЯ
Святий Миколай — представник культури недавньої, можна сказати, навіть сучасної. Незважаючи на те, що цей святий завжди мав значну пошану серед українського народу, по-сучасному, з подарунками й різками під подушкою, його не святкували. Етнолог, аспірант історичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка Марина Воропай розповідає, що «до 20- 30 років ХХ століття про масове святкування 19 грудня ніде не згадують». «Лише тоді це свято було започатковане з ініціативи Спілки українок, яка діяла на території Західної України, — продовжує вона. — До цього Миколай вважався заступником моряків і рибалок». А саме коріння традиції було перейняти в західнослов’янских і західноєвропейських народів. У словаків, приміром, є дуже схожий герой Мікулаш, а в Європі — усім нам відомий Санта-Клаус, який розкладає подарунки в заздалегідь приготовані рукавички.
Про традиції святкування Миколая на схід від Збруча годі й говорити. І якщо в Києві й центральних регіонах про свято принаймні чули й останнім часом навіть подекуди святкують, то у такому кутку України, як Донбас, Миколай — відвертий чужинець.
Більшість мешканців міста Донецька, в яких «День» поцікавився, що вони знають про це свято, не змогли назвати навіть дату, на яку воно припадає. «А що, у нас з’явився Святий Миколай? Про Святого Валентина чув, а це — ні», — дивується запитанню п’ятдесятирічний донеччанин Іван. Дізнавшись потім, що він родом із Підмосков’я, ми дивуватися перестали. Авжеж, Донбас будувався й заселявся представниками різних етносів. Унаслідок асиміляцій, багато національних ознак зійшли нанівець, отже й про українські свята тут знають мало, тим більше про порівняно нові.
А от донеччанка 19 грудня знаходить подарунки під подушкою. «Сім’я святкує цей день завжди. А мою похресницю, яка народилася на Миколая, назвали на честь святого — Миколина», — розповідає вона із захватом.
Інші донеччани, що про свято принаймні чули, були б не проти започаткувати його святкування на західноукраїнський кшталт. Почувши розповідь про подарунки під подушкою, п’ятнадцятирічна Катя із захопленням перебиває: «Звичайно, я б хотіла, щоб у нас таке було!».
Наш Миколай — не такий, як зимові герої інших народів, адже співіснує і з російським Дідом Морозом, і з європейським Сантою. Але ця «конкуренція» — позитивна й так само природна, як неоднорідність й внутрішнє розмаїття українського суспільства. І якщо державні соціальні служби не можуть допомогти дитині, яка страждає від самотності й незахищеності в цьому світі, то нехай їм поможе Миколай, який поза кордонами, поза політикою, поза суворою реальністю.
ДОВIДКА «Дня»
Святий Миколай — історична особа; він народився близько 280 року в малоазійському місті Патарі, у провінції Римської імперії Лікії. (Нині місце народження Святого Миколая можуть відвідати всі відпочиваючі в Туреччині — це місто Дембре). Відомості про народження, життя і смерть Святого , що дійшли до наших часів, вельми суперечні й перемішані з легендами, які з’явилися пізніше. Так, одна зворушлива історія розповідає про те, що св. Миколай, ще коли був немовлям, постив — відмовлявся від материнського молока в пісні дні тижня. А коли ще немовлям його хрестили, він дивним чином встав на ніжки і, стоячи, прийняв таїнство. Дивом вважається також його несподіване обрання на єпископство у Мірах Лікійських та багато інших подій.
Відповідно до історичних джерел Миколай з Мір Лікійських був учасником Першого Всесвітнього Собору в Нікеї (325), скликаного імператором Костянтином Великим. А до цього, за часів імператора Діоклетіана, св. Миколай зазнавав гонінь за розорення язичницьких капищ — місць поклоніння богам (Юпітеру, Юноні та інш.). Широко відомі такі його вчинки, як рятування св. Миколаєм дівчат, яким загрожувало неправедне чи нещасне життя, захист бідних від голоду, холоду й несправедливості.
Помер і похований святий був у Мірах Лікійських, де в V столітті імператор Феодосій Молодший побудував храм — там упродовж століть зберігалися мощі Святителя. А в 1087 році мощі, нібито за наказом cв. Миколая, що явився уві сні священику, перенесли до італійського міста Барі. Два роки потому там була побудована базиліка — храм св. Миколая, де і нині зберігаються мощі святого. Гробниця Святого має давню аскетичну форму; в її стіні є спеціально зроблений отвір, через який служителі входять до гробниці для збору «світу, що витікає від мощів». (Цікаво, що недавно Туреччина заявила претензії на мощі св. Миколая, посилаючись на той факт, що його життя пройшло, головним чином, в Анатолії — на землі сучасної Туреччини.)
Барі постійно відвідують паломники з різних країн світу — православні й католики, яких тут об’єднує глибока віра в рятівну силу Миколая з Мір Лікійських. Молячись йому, люди повторюють: «Тя бо третім по Господові і Божій Матері поминаємо».
У багатьох країнах, особливо слов’янських, Святитель Миколай — найбільш відомий і шанований християнський і, особливо, православний святий. Саме він є заступником мандрівників «по водах», захисником цнотливості й благочестя. А головне — помічником і спасителем бідних та дітей. І кожен, хто дарує в ці дні подарунки своїм дітям, повинен, з поваги до Святого Миколая, купити подарунок також для тих маленьких бідолах, «будинком» яких є підвали, вокзали, підворіття.
