У київської молоді для повного «відриву» є дві дати — тиждень
імені Дня Києва та День незалежності. Саме у ці дні натовп збирається на
Хрещатику, злизує усе спиртне на прилавках центральних магазинів і годинами
тупцює біля концертних майданчиків, долучаючись до масового мистецтва.
Саме в ці дні вся міліція виходить із тіні і шмонає усіх підозрілих типів
зі спальних районів, котрих у п’яному натовпі — більшість (цього року «до
адміністративної відповідальності» притягнуто близько ста відпочиваючих,
котрі понадміру розгулялися). У ці дні Хрещатик перетворюється на величезний
ярмарок — на кожний квадратний метр припадає по два кафе, де «заправляються»
сімейства, які сподобилися раз на рік вибратися із віддалених житлових
масивів міста до вируючого центру...
Наївні тусовщики, котрі домовилися зустрітися «під Бетменом»
(статуя архангела Михаїла — головний орієнтир для зустрічей на Майдані
Незалежності), нервово проштовхуються через натовп побратимів із нещастя,
описуючи кола в марних спробах відшукати в цьому морі тіл знайомі обличчя.
Важкий шум колонок придушує слухача, котрий необережно підібрався до них,
і стає просто боляче дивитися на сцену, де метається черговий рок-виконавець
або (о Господи, та за що ж таке!) оперна співачка — найкращий подарунок
для стрижених оболонців у вічних спортивних штанах...
Щокроку, куди не глянь — сміття (у прямому сенсі слова)
— його нікому прибрати, й до ранку йому призначено прикрашати головну вулицю
України, на яку прийшло (якою пройшло?) Свято. Ранком із ним битимуться
подвоєні сили двірників. У молоді, яка веселилася ввечері, зранку болітиме
голова. Країна вступить у свій десятий рік — у краще, як хочеться вірити
навіть всупереч здоровому глузду, майбутнє.
