Українська інтелектуалка, поетеса, фольклористка, перекладачка Леся Українка та мексиканська художниця Фріда Кало, здавалося б, що між ними може бути спільного? На перший погляд, небагато. Але тільки на перший погляд. Насправді, ці дві непересічні жінки мають багато спільного, насамперед — силу духу.
Моє зацікавлення мистецтвом, поезією, фольклором і сильними особистостями надихнули на спробу глибшого аналізу перипетій доль цих двох незвичайних особистостей.
НАРОДЖЕННЯ
Народилися ці дві пані доволі далеко одна від одної і 100% ніколи одна про одну не чули. Заважала несумісність у хронологічному і географічному просторі.
Лариса Петрівна Косач, добре знана українцям як Леся Українка, народилася, як напрошується логічний висновок, на спільній з нами землі в родині українських аристократів Ольги Драгоманової і Петра Косача, 13 лютого 1871 року. Дитинство юної Лесі минуло на Волині, де дівчинка перейнялася українським фольклором. Сім’я посідала помітне місце в інтелектуальній площині тодішнього українського суспільства, діти Косачів мали змогу спілкуватися з видатними людьми свого часу і здобули гідну освіту.
Магдалена Кармен Фріда Кало-і-Кальдерон народилася в Мексиці 6 липня 1907 року. Її батьками були німець єврейського походження Вільгельм (Гільєрмо) Кало і Матильда, яка мала зв’язок з аристократичними родами тубільного походження. Дівчинка мала няньку-індіанку, яка часто оповідала їй місцеві казки і легенди.
ХВОРОБА
Визначальною для життя обох жінок обставиною стала хвороба.
Фріда від народження хворіла на поліомієлітом, через що одна її нога була коротшою за іншу. Дівчинка отримала від ровесників образливе прізвисько «Фріда — дерев’яна нога». Щоб приховати свій недолік, на хвору ногу вона надягала більшу кількість панчох і носила довгі спідниці. Проте, як виявилося, це не було найстрашнішим. Одного разу тролейбус, у якому вона їхала, потрапив у аварію, і дівчину прошив наскрізь залізний прут. Було травмовано хребет і внутрішні органи. В результаті вона пережила кілька операції і все життя терпіла страшний біль, була вимушена носити корсети, часто бувала прикутою до ліжка.
На свято Водохреща в 1880 році в Луцьку Лариса промочила ноги. Це спричинило тяжку хворобу — туберкульоз кісток. У дванадцятирічному віці дівчинці прооперували ліву руку, після чого вона була вимушена назавжди забути про заняття музикою. Насамкінець — у 1899 році Леся Українка пережила невдалу операцію в Берліні, після якої в неї почав розвиватися туберкульоз у легенях і нирках.
КОХАННЯ
Найбільшим коханням у житті Фріди був мексиканський художник Дієго де Рівера. Він був суттєво старшим від Кало і відомий своїми численними романтичними пригодами. Але Фрідучіта поставила собі за мету завоювати цього чоловіка і їй вдалося це зробити. Результатом цього стало життя, повне внутрішнього болю — Дієго не зраджував своїй любові до жінок і навіть вступив у зв’язок із рідною сестрою дружини. Після цієї історії вони розлучилися. Але за кілька років побралися знову. Фріда, у свою чергу, була запідозрена в любовному зв’язку з Левом Троцьким, який знайшов притулок у їхньому домі — Блакитному будиночку.
Про інтимне життя Лесі знаємо небагато. Вона не могла похвалитися кипучими пристрастями, як мексиканська художниця, однак відомо, що вона дуже любила Сергія Мержинського, з яким познайомилась 1897 року в Ялті. Молодий білорус захоплювався соціалізмом і був тяжко хворим на туберкульоз. Він помер у 1901 році в Мінську на руках у Лесі Українки. Перебуваючи біля ліжка помираючого Мержинського, Леся за ніч написала поему «Одержима». Невідомо, чи чоловік овзаємнював почуття поетеси. Пізніше вона одружилася з Климентієм Квіткою, який опікувався нею до кінця її життя. Їх єднала любов до українського фольклору.
ТВОРЧІСТЬ
Фізичний і моральний біль, пережитий обома жінками, знайшов відображення в їхній багатій та колоритній творчості.
Монолог Мавки в «Лісовій пісні», що починається зі слів «О, не хвилюйся за тіло...», є одним із найбільш хвилюючих рядків української інтимної лірики. Героїня поетеси, Мавка, говорить про неважливість тіла, наголошує зосередженість на нематеріальному боці життя людини. Головне — це дух. Так відчувала людина, яка у вимірі духовному та інтелектуальному знайшла прихисток від виснажливих випробувань матеріального боку існування.
Любов Фріди знайшла вихід у численних портретах Рівери або малюнках, які в підтексті містять натяк на події їхнього спільного життя — наприклад, годинник зі стрілками, які фіксують час їхнього розлучення, або «Усього лише подряпини», що несуть інформацію про подружні зради.
Проте головним персонажем творчості обох жінок є біль. Він загартував їхній дух і викристалізував їхню уяву. Цей біль змусив навколишніх захоплюватися мужністю цих жінок і надав неповторності творам.
Ми чуємо це у віршах Лесі, в її відомому Contra Spem Spero. Ми бачимо це в картинах Фріди, в її автопортретах, де вона змальовує подробиці свого фізичного краху (в її «Зломаній колоні» чи «Подвійному автопортреті»).
І ще — оригінальність, автентичність, просякнута локальною духовністю, робить їхню творчість неповторною. Образи, описані Лесею, корінням ідуть у глибини світогляду автохтонного населення, зачіпають століття його формування, його страхи і вірування. Разом зі своїм чоловіком, вона збирала народні пісні, ігри, кобзарські думи. Картини Фріди, їхні форми і мотиви часто насичені місцевим колоритом, вони глибоко народні. Кольори і образи, використані в них, несуть відбиток яскравої автохтонної мексиканської народної творчості. Вона також колекціонувала предмети, пов’язані з народним мистецтвом, жила в їхньому оточенні.
ПОЛІТИКА
Лариса Косач-Квітка була племінницею Михайла Драгоманова. Її життя припало на кінець ХІХ — початок ХХ століття — як відомо, нелегкий час для України. В цей період починало зароджуватися політичне життя країни, яка вже кілька століть перебувала під іноземними пануваннями. Західна частина держави особливо активно ангажувалася в процес творіння політичних рухів і партій. Леся не могла залишитися осторонь. Вона цікавилась соціалістичними ідеями, товаришувала з Іваном Франком та іншими видними діячами того часу. Під час революції 1905 року поетеса брала участь у спробах згуртувати людей у боротьбі проти спільного ворога — російського самодержавства. У січні 1907 року відбувся обшук її квартири на Маріїнсько-Благовіщенській, 87 у Києві. Була конфіскована заборонена література, а Леся разом із сестрою Ольгою були затримані на добу. Поетеса друкувалася в політично-літературному журналі «Вільна Україна».
Фріда народилася в час Мексиканської революції. З її датою народження виникла плутанина. Одні стверджують, що художниця сама її фальшувала, прагнучи переплести своє життя ще глибше з Мексикою, — і тому називала рік революції роком свого народження, а інші дослідники обвинувачують її в тому, що вона таким чином збавила собі чотири роки. Ще з молодості вона захоплюється комунізмом. Це захоплення поглиблюється від часу шлюбу з Ріверою. Вона стала членом місцевої комуністичної партії, листувалася з відомими прихильниками марксистських ідей. У її картині «Створення світу» зображено Маркса, Леніна, Сталіна. Портрет Сталіна — її остання робота, що залишилася незакінченою і стоїть на мольберті в її домі-музеї. Про Троцького вже згадувалося. Дієго навіть відвідував Радянський Союз. Подружжя брало участь у демонстраціях і мітингах навіть тоді, коли Фріда вже була прикута до інвалідного візка.
БЕЗСМЕРТЯ
Лесі було 42. Її поховано на Байковому кладовищі в Києві.
Фріді було 47. Її тіло піддали кремації, а урна з прахом зберігається в Блакитному будиночку, який став їхнім із Дієго домом-музеєм.
Леся Українка та Фріда Кало були сильними, незалежними жінками, кожна з них зробила свій внесок у культурну скарбницю своїх народів. Їхня творчість, тісно пов’язана з культурами землі, де вони виросли, є понад часом і робить їхні особистості безсмертними. Їхні приватні страждання зробили жінок не просто неживими культурними іконами, а досить глибокими і чуттєвими особистостями, чиї переживання через творчість були передані прийдешнім поколінням і надихають багатьох жінок на боротьбу, на прагнення знайти своє покликання і самовиразитися.
Фріда Кало то не лише останній модний принт на футболках і аксесуарах, а Леся Українка — не лише портрет у підручниках і на валюті, це дві жінки, які були яскравими і непересічним особистостями свого часу, що не рахувалися з соціальними і культурними стереотипами, і які силами своїх характерів завоювали гідні місця в світовій і гендерній історії.
