«Я вітаю усіх, хто любить і вміє читати...» — такими словами Олександра Коваль розпочинає кожну нову акцію проекту. «Пілотом» другого етапу стала презентація книги молодого, але «широко знаного у відповідних колах» письменника Анатолія Дністрового «Місто уповільненої дії». Наступний крок — яскравий часопис «Королівський ліс», що його плекає літературна агенція «Піраміда».
Альманах «Королівський ліс» продукують у Львові. Власне, й сама назва походить із тих країв: «Королівський ліс (Цісарський ліс, Кайзервальд, Шевченківський гай) — одне з найулюбленіший місць відпочинку львів’ян і львів’янок, а також гостей нашого міста. Тут можна зустріти знайомих, незнайомців, оглянути автентичне небо і поблукати підземними ходами. З окремих пагорбів крізь особливі оптичні пристрої видно минуле, теперішнє і фрагменти майбутнього». Ось так пояснюється назва ґрунтовного, майже на чотири сотні сторінок, журналу. Регулярність його виходу така сама химерна, як і назва — минулий (перший) номер я тримав у руках у 2001 році. Другий — у вересні 2002 року на Форумі видавців у Львові. Але тоді було надруковано вкрай обмежене число примірників, отож задум публічно оглянути свіженький номер відклався до кращих часів. Тобто до друку всього тиражу та повноцінної презентації.
Того вечора, «Бабуїн» вітав усю чолівку львівського осередку Асоціації українських письменників. Причина: упорядник «книги другої» (а саме так позиціонують часопис його творці) — координатор місцевого АУПу Іван Лучук. Йому на підмогу були кинуті кращі сили тамтешнього письменства — Юрій Винничук та Віктор Неборак, який, до речі, є укладачем першого числа «КЛ». Авангард було підтримано загартованими рядами столичних бійців — Ігор Римарук, Василь Шкляр, Марія Матіос, Юрко Позаяк — та таємним загоном підтримки в особах Олександра Ірванця та Віктора Морозова. Всі вони вітали вихід чергового «Королівського лісу».
Трошки забігаючи наперед, можна означити два найяскравішi моменти презентації: шаманське читання власних віршів Небораком (не вистачало хіба тибетського горлового співу в стилі Віктора Недоступа) та публічне озвучення загадкового тексту з виразними рисами еротичного характеру від Винничука. Дехто, обтяжені «вікторіанським» вихованням, не витримав і втік з залу. Інші, дочекавшись вибухового фіналу, весело плескали в долоні. Текст оповідав інтимні подробиці життя автора та його невгамовні фантазії. Апогеєм останніх став перелік жінок- письменниць, яких собі уявляв Винничук під час кохання зі своєю дівчиною. Не наводячи увесь реєстр, зауважимо лише, що там була присутня Оксана Стефанівна Забужко, а замикала список Марія Матіос. Пані Марія, скориставшись можливістю ставити запитання, написала записку: «А мене за що?». Відповідь Винничука була туманною, але переконливою... Записок було чимало.
Щодо останнього на сьогодні числа «Королівського лісу», то найкраще його окреслює підзаголовок — це альманах «Кохання». Лучук у передмові стверджує, що «всі дороги обов’язково ведуть до раю або ж до пекла», протиставивши новоспечений вислів відомому твердженню про римські дороги. І на кожній iз цих доріг зустрічається кохання — продовжує упорядник... Серед авторів, чия творчість складає альманах, присутні галичани, серби, поляки, австрійці, німці, швейцарці, росіянин, француз та американець (Айвазян Аґасі, Андрич Іво, Роберт Вальзер, Юрій Винничук, Василь Ґабор, Олена Галета, Назар Гончар, Робер Днестос, Джон Ерскін, Андре Камінскі, Юрій Кох, Лучуки, Крістіян Льойдль, Мілена Мозер, Роберт Музіль, Наталка Сняданко, Левон Хечоян, Велимир Хлєбніков, Віслава Шимборська та багато інших; плюс переспіви з давньогрецької та давньонімецької лірики). Усі вони, природно, пестять найкраще з людських почуттів — кохання. Творчість кожного автора утворює окремий розділ, що їх також позначено епіграфами з «Пісні пісень». Якщо ви хочете дізнатися про кохання трошки більше — другий «Королівський ліс» створено саме для вас. «Ви про це знаєте, але не все...»
