Слова про «достовірність» і «справжність» нових фактів узяті мною в лапки, і це не випадково. Рiч у тім, що насправді вони не є ані «достовірними», ані «справжніми». Тобто, з погляду антикварної й археологічної цінності, знайдені статуї, звичайно, абсолютний оригінал, справдi зображують Клеопатру і виготовлені не найгіршими скульпторами античної Олександрії. Але весь фокус у тому, що їх не можна вважати історично достовірними, такими, що відображують реальний вигляд цариці!
Європейці звикли до такого жанру, як «парадний портрет». На ньому важливий сановник чи просто багатий замовник завжди виглядають трохи прикрашено — з гордою поставою, без черевця, якщо таке, на жаль, є тощо. У Стародавньому Єгипті з часів «божевільного реформатора» фараона Ехнатона (Аменхотепа IV) справа виглядала інакше. Тоді в єгипетській скульптурі виникла дивна тенденція, яку іноді називають «гіперреалізмом». Дивний правитель зажадав від своїх скульпторів не просто зображувати себе — «живого бога» — і простих смертних у їхньому справжньому вигляді, але більш того, — всіляко підкреслювати особливості зовнішності «оригіналу». Навіть якщо ці особливості мало- привабливі. У своєму гіпсовому вигляді людина посередньої зовнішності здавалася просто потворою, а як виглядала від природи некрасива — і говорити страшно. Фараон помер (як вважає більшість істориків — йому «допомогли»), саме ім’я його прокляли і забули, а ось скульптурний стиль прищепився, хоча й у пом’якшеному вигляді. Тому парадні статуї давнiх єгиптян після Ехнатона і виглядають гірше, ніж «першоджерело». Такий собі «парадний портрет навпаки».
Ще простіше з комп’ютерною реконструкцією. Особливість «електронного портрета» у тім, що він, подібно до єгипетського «сонячного стилю», завжди трохи випинає особливості людської зовнішності, тим більше особливості, з погляду комп’ютера, нестандартні. Це «уроджений порок» всіх електронних антропологічних реконструкцій. Ну, а якщо взяти до уваги, що сам комп’ютер поклав у основу своїх висновків згадані статуетки, стає зрозумілим, чому «електронний портрет» Клеопатри VII виглядає ще більш відразливим, ніж її скульптурні зображення. Втім, дещо помічено вірно. Єгипетська царівна була справдi повненькою жінкою дуже маленького зросту. Але це на наш погляд. Для свого часу вона була людиною середнього, а може, і трохи вище середнього зросту і нормальної комплекції.
Є така річ, як акселерація. Ще на початку 70-х років європейські антропологи з подивом помiтили, що середній зріст француза в VIII столітті був усього... 158 см, і це не виняток, а загальноєвропейська і навіть загальносвітова тенденція. Середній зріст жителів Стародавнього Єгипту не перевищував 154 см. До цього можна додати лише, що худорлявiсть (пардон — стрункість) теж є наслідком акселерації, і наші давнi предки були не тільки більш низькорослими, але і більш масивними. Але все ж таки, навіть з поправкою на дивні традиції єгипетської скульптури, поправкою на акселерацію, у зовнішності Клеопатри не було нічого видатного (для того часу). Звідки ж те приголомшливе враження, яке вона справляла на чоловіків її часу?
Тут потрібно відзначити, що чутки про це приголомшливе враження трохи перебільшені. Чи любили Клеопатру Цезар і Антоній, ми не знаємо і вже ніколи не довідаємося. Зате ми можемо з упевненістю сказати, що хоч як би ці два видатнi державнi діячі і полководцi Риму ставилися до єгиптянки, їм був конче необхідний союз з нею, в тому числі і союз династичний (шлюбний) для реалізації власних політичних і військових планів. Про Антонія сказати важче, але, наскільки можна судити з біографії Гая Юлія, він прагнув би до цього союзу, навіть якби Клеопатра була схожа на чорта з рогами, бо для цієї людини в житті не існувало нічого, крім влади і слави...
Втім, усе сказане зовсім не виключає того, що Клеопатра була жаданою як жінка для більшості чоловіків своєї епохи. І зараз будь-яка жінка знає, що можна зробити із вельми непоказної зовнішності за допомогою вдало підібраного одягу, косметики і парфумерії. Особливо, якщо до цього додати особисту чарівність і темперамент. Свого часу мені довелося протягом кількох років мати справу з історією Стародавнь о го Сходу і можу запевнити, що дві тисячі років тому індустрія «жіночих принадностей» була ненабагато гіршою за нинішню (якщо взагалі була гіршою), хоча і не настільки довершеною технологічно. У всякому разі, секрети багатьох стародавнiх барвників і пахощів не розкриті дотепер і, можливо, вже не будуть знову відкриті ніколи. Рецепти викристалізовувалися в буквальному значенні тисячолiттями, «колективним розумом» жрецької касти і ремісничих корпорацій — комп’ютерами і високими технологіями досвід цілих епох не заміниш.
І наприкінці один із давніх «секретів». Суміш у вигляді слабкого розчину ртуті і сурми в рослинній олії дуже шкідлива для здоров’я, але будучи втертою в шкіру, надає їй, по-перше, характерного «ртутного» блиску, а по-друге (що важливіше), створює навколо жіночого тіла невловиму, але відчутну організмом «мікроатмосферу», котра викликає у чоловіків нездоланний потяг до протилежної статі. І це тільки один з десятків подібних «коктейлів», широко розповсюджених серед «вищого суспільства» стародавності і середньовіччя (і пробувати який я настійно не раджу, бо незнання точних пропорцій легко приводить до летального результату для невдачливої спокусниці ).
Отже, загадки Клеопатри все ж таки не існує? Так. Є просто історія звичайної для свого часу за зовнішнiстю, але владної, дуже розумної і чарівної жінки, яка досконало володіла мистецтвом і, якщо так можна висловитися, «технологією» любові. Але «просто історія» ця — захоплююча. Чому із семи Клеопатр міфом і стала лише одна — остання володарка Стародавньо го Єгипту.
