На шахті «Таловська» державної холдингової компанії
«Краснодонвугілля» триває підземний страйк — 98 шахтарів сидять у забої,
чекають виконання своїх вимог. Учора до них планували приєднатися робочі
шахти ім. Баракова. Як повідомило агентство УНІАН, шахтарі вимагають звільнення
з посад директора, головного інженера та головного бухгалтера шахти. У
разі невиконання четверта зміна почне під землею акцію протесту. Частина
шахтарів приєднається до представників «Таловської», які в понеділок почали
похід на Київ. У середу на шахті «Золоте» холдингу «Первомайськвугілля»
31 шахтар заблокував вхід у шахту, залишившись унизу. Вимоги у страйкарів
прості й не нові: виплати заборгованості по зарплаті.
Краснодонські шахтарі, вочевидь, стануть першими краплями
чергової хвилі страйків. Шахтарі усе ще сподіваються на виконання своїх
вимог і на те, що напередодні президентських виборів вони отримають зароблені
гроші.
З кожним роком приїжджати додому все важче й важче. Не
тому, що звикла до столичного життя. Просто боляче дивитися, як помирає
рідне місто.
З кожним приїздом моя Брянка стає все занедбанішою й біднішою,
а в очах її населення, яке зменшується, все більше безпорадності, покірності
обставинам, і це б'є болячіше за всілякі слова. Скромність часом межує
з убозтвом.
Ви бачили вмираюче місто? Дозвольте мені розповісти вам
про це.
ЯК РЕСТРУКТУРИЗУВАЛИ ГАЛУЗЬ І ЩО З ЦЬОГО ВИЙШЛО
Вугільна промисловість досі залишається основою основ у
Луганській області (в області працює 75 підприємств вугільної промисловості;
більшість із них розташована в маленьких містах), і найменше місто є часткою
цієї системи. На початку 90-х у місті Брянка Луганської області працювало
8 шахт об'єднання «Стахановвугілля». Перші дві — ім. Дзержинського й «Криворізьку»
закрили 1991 року «через старість». До 1996 року — початку реструктуризації
вугільної галузі — закрили ще дві: «Брянківську» й «Замківську». П'ять
тисяч чоловік — від прибиральниці до геолога — залишилися без роботи. Згідно
із законодавством цих людей мали працевлаштувати, але цього не сталося.
Комусь вдалося влаштуватися за спеціальністю на шахтах, що залишилися.
Того ж часу й на інших підприємствах міста почалися проблеми:
затримка, а потім і невиплата зарплати, скорочення, перехід на короткий
робочий тиждень. До кінця 1997 року криза міцно ввійшла до життя міста.
Зараз з 15 підприємств, що залишилися, стабільно працює
лише Брянківський завод фільтруючого устаткування. Два роки тому справи
були не кращими, ніж у інших. Завдяки зміні керівництва й раді акціонерів
завод запрацював. Люди мають постійне місце роботи, невеликий, але стабільний
заробіток. На інших підприємствах усе залишається по-старому.
Заробітну плату не видають місяцями. Піти з роботи — страшнувато,
оскільки ще жевріє надія на совість керівників. І на те, що держава захистить
своїх громадян. Та й роботу знайти нелегко. Центр зайнятості запропонує
професії, в яких місто не має потреби. ПТУ й технолого-економічний технікум
випускають потенційних безробітних. У пошуках грошей люди охоче відправлялися
на заробітки до Москви (газета вже писала про це), але в зв'язку з кризою
це стало невигідно. Влітку шабашать у колгоспах. Хтось знаходить роботу
на міському ринку.
Великий прибуток дає скуповування й продаж металу. «Металісти»
стали бідою не тільки нашого міста. Тисячі метрів кабелю, обладнання із
закритих і діючих шахт, навіть рейки — все в ціні. Ті, хто займається скуповуванням,
мають на цьому великі гроші.
БІЗНЕС ПО-НАШОМУ
Промислові й продовольчі товари в Брянці в півтора, а то
й у два рази дешевші, ніж у Києві. Це можна пояснити — купівельна спроможність
населення в декілька разів нижча.
І до того ж, працювати на ринку — не цукор. Ніхто не купить
твій товар, яким би дешевим він не був. Важко спокуситися на губну помаду,
якщо грошей у тебе рівно на два буханці хліба. Торгівля зазнає збитків,
а треба ще заплатити за місце, та й податки... Тих, хто має прибуток з
ринку, — одиниці. Вони вже давно не стоять самі за прилавком, а наймають
для цього людей. Найманим платять частку денного прибутку. Але деякі розраховуються
незважаючи на виручку — 2 гривні за день, і це непогано.
Останнім часом різко збільшилася кількість жебраків, як
«ринкових», так і тих, які ходять по квартирах. Для когось це звичне заняття.
Ну а більшості дійсно немає чого їсти, вони раді шматку хліба або парі
картоплин. Грошей вже не просять, за нечастим винятком.
ПРОДУКТИ ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК ВИХОВАННЯ
Влаштувати дитину до дитячого садка можна легко. Найцікавіше
починається потім. Тепер звичною платою не обійдешся. Чай, цукор, крупи,
вермішель, бульйонні кубики батьки приносять до садка, щоб забезпечити
своїй дитині обід: тарілку супу, кашу, чай. Трохи, але краще, ніж нічого.
Сніданок і вечеря вдома компенсують напівголодний день.
Школа — тема для сумних розмов. Як не дивно, але й успішність
залежить від благополуччя людей. З яким «ентузіазмом» іде на роботу вчитель,
коли в сім'ї немає грошей? І з якою увагою його слухає учень, у якого вдома
ті ж проблеми або батьки давно поїхали на заробітки й «немає від них жодних
новин».
Зараз більшість підлітків — «важкі». Школа вже не в силах
виконувати «виховну функцію» внаслідок обставин, що склалися, й докоряти
в байдужості їй аж ніяк не можна. Піти в місті практично нікуди. Хіба що
на вулицю, де процвітають з'ясовування стосунків, випивка й куріння (причому
не тільки тютюну).
ПЕНСІОНЕРИ
Пенсію не видають по декілька місяців, а якщо й видають,
то за два рази: по 40 і 60%. Підрахуйте, чи багато можна придбати на 18
або 23 гривні, знаючи, що залишок принесуть нескоро.
Можна, звичайно, взяти довідку в соцзабезі, де вказано
невидану суму й купити продукти за нею в єдиному в місті «інвалідському»
магазині. Якщо щось є, звичайно. Щоб купити борошна, якихось круп або жирів,
треба зайняти чергу о 4-5 ранку. Не всім старим це під силу, та й ці продукти
не завжди бувають у продажу.
Декілька разів влаштовувалися ярмарки для пенсіонерів,
де на довідку можна було взяти продукти, одяг і інші потрібні речі. Кількість
них ушкоджень.
«ТОДІ І ТЕПЕР»
Порівняння, що ніколи не зникне з свідомості дорослих брянківчан.
Проте той факт, що ще дев'ять років тому можна було жити, підтверджують
цифри.
На початку 90-го року в місті працювало 20 промислових
підприємств, на яких було зайнято 15 тис. 367 осіб. Зараз функціонують
15 підприємств з 6 тис. 882 працівниками. 90-го вісім шахт міста видавало
«на гора» 2653,4 тисячі тонн вугілля, минулого року чотири шахти — 379,9
тисячi тонн.
90-го року місто мало в своєму розпорядженні 1090 лікарняних
ліжок. Пацієнтів лікували 215 лікарів, 965 середніх медпрацівників. На
сьогодні залишилося 171 лікар, 671 медсестра, 565 ліжок. У лікарні переважає
денний стаціонар — пацієнтів немає чим годувати.
Дев'ять років тому дитячі дошкільні установи відвідувало
3005 дітей, зараз у 17 садках — 775 дошкільнят. 1990 року на 754 новонароджених
припадало 839 померлих. Сьогодні на 354 немовляти — 1115 небіжчиків. Пенсіонери
тоді становили 28,5% у загальній масі городян, зараз їхня «частка» зросла
до 36,6%. Населення Брянки становило 72,7 тисячі, на них припадало 3,5
тисячі незайнятого працездатного населення. На 1 січня 1999 року в місті
проживає 65,9 тисячі, з них третина не має роботи.
1998 року на підприємствах і установах Брянки нараховано
25 млн. 564,8 тис. гривень заробітної плати. Фактично виплачено — 3 млн.
212,4 тис.
На 1 лютого пенсіонери отримали 90% пенсій... за червень
минулого року.
ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАЇН...
Восени минулого року Брянка знайшла побратима — промисловий
район Ісінгтон у Північній Англії. В середині 80-х там склалася подібна
ситуація — закривалися шахти, люди миттю втрачали роботу. Тоді наші шахтарі
буквально пускали каску по колу й збирали гроші для своїх колег із Сполученого
Королівства. Але в Англії вугільну промисловість дійсно реструктуризували
й Ісінгтон з бідуючого стану вийшов. Британією середини 70-х років. Видобуток
вугілля став невигідним, закривалися шахти, тисячі людей опинялися на вулиці.
Англійські гірники страйкували, йшли на Лондон. Але за наказом уряду страйкуючих
жорстоко придушували. Але, незважаючи ні на що, уряд, який того часу очолювала
Маргарет Тетчер, знав, чого хотів. Було виділено кошти на перекваліфікацію,
створення нових робочих місць для колишніх шахтарів, їхнє працевлаштування.
Сполучене Королівство зробило все можливе для того, щоб його громадяни
зажили нормальним життям. На жаль, український уряд ще не уявляє розмірів
«шахтарської» проблеми, й усі розмови щодо оновлення галузі, створення
нових робочих місць і навіть «вільної економічної зони» у вугільному регіоні
впродовж тривалого часу залишаються лише розмовами.
ЕПІЛОГ
Брянка, Стаханов і Первомайськ є територіями пріоритетного
розвитку із спеціальним інвестиційним режимом. Це означає, що будь- який
іноземний інвестор, який відкриє підприємство й створить тим самим робочі
місця для населення, отримає пільги. Навесні до нас приїхали голландці.
З конкретною ідеєю побудувати в Брянці підприємство з виробництва паперу.
Думка непогана, тим більше що ніхто не залишиться в образі. Але здійснитися
їй поки що не припало: Верховна Рада ще не розглянула в другому читанні
Закон «Про спеціальний режим інвестування діяльності на території пріоритетного
розвитку Луганської області». Голландці поїхали в очікуванні. А місто сподівається
й чекає на благополучне вирішення своєї долі.
На «круглому столі» в «Дні» Грегорі Єджейчак, голова представництва
Світового банку в Україні, згадав про збиткові галузі, в тому числі й вугільну.
В СБ є проект, що передбачає закриття збиткових шахт. Одночасно створюватимуться
робочі місця для шахтарів. Однак цей проект не може діяти, оскільки зустрічає
опір. Як не дивно, не самих гірників, а тих, хто не працював під землею.
Тут замішані інтереси тих, кому вигідне шахтарське невдоволення.
