Та й хіба може бути незалежною країна, переважна більшість громадян якої — залежні люди? Залежні від багатьох обставин, на які годі вплинути! Здоров'я кожного, зокрема, залежить від наявності грошей на його підтримку (а як у нас із грішми — самі знаєте!). Освіта дитини — також. Навіть після її завершення працевлаштування залежить від знайомств чи знову ж таки від грошей. Професійне зростання і вдосконалення залежать не від твого бажання і здібностей (як і повинно бути в цивілізованих країнах), а від лояльності до існуючої влади. Можливість вільного пересування теж у прямій залежності від товщини гаманця.
А вся країна в цілому? Ринок енергоносіїв залежить від російських газу та нафти, фінансова система — від кредитних вливань МВФ, і то на певних умовах. От і ходить «незалежна» Україна, як жебрачка від тину до тину, з простягнутою рукою. Щодо мене, поняття незалежності завжди було досить умовним. І говорити про так звану «внутрішню» незалежність особистості — щонайменше вводити когось і себе в оману. Внутрішня незалежність і є та сама «внутрішня еміграція» — спроба втекти від усіх і всього, що тебе оточує. Звичайно, з цією думкою можна, навіть треба, посперечатися. Комусь вона може видатись надто очевидною й банальною, щоб її обговорювати. Але від того не зменшується ніскільки гострота питань, що тривожать не тільки мене — що таке для нас незалежність, хто і як її розуміє — для себе і для держави загалом. На мою думку, редакція улюбленої газети, обговорюючи тему нашої незалежної у рамках конкурсу «Експерт «Дня», трохи знехтувала загальнолюдським значенням цього поняття, віддавши перевагу констатації економічних негараздів та обговоренню не суть важливого питання: чи потрібно було проводити військовий парад? А шкода.
Таміла ВОРОНІНА
Новомиргород Кіровоградської обл.
