Мільйони років тому на півдні нинішнього Криму частина великої гірської країни, що виникла на місці первісного океану Тетіс, через гігантський розкол опустилась під воду і стала дном теперішнього Чорного моря. Друга, значно менша частина, залишилась і понині у вигляді складчастих гряд — Головної, Внутрішньої та Зовнішньої — Кримських гір. Ще менша частина на південному сході гірського Криму у вигляді Карадазьких гір, поряд з Коктебелем, залишилась дивним витвором природи з часів мезозойської геологічної ери — 170—150 млн. років тому. То були грандіозні часи динозаврів...
УНІКАЛЬНІСТЬ КАРАДАГУ
Ця частина Земної кулі — маленьке диво євразійського материка, адже тут є всі атрибути вулканізму: лавові потоки, лапіллі, дайки, жерла, залишки кратерів. До Карадазьких гір подібні хіба що Скелясті гори у Кордільєрах Америки. До речі, «карадаг», у перекладі з тюркського — означає Чорна гора. У Європі подібне диво знайдемо хіба що у снігових Альпах Швейцарії — горах юри. Український Карадаг , за унікальність і величну красу дивовижної природи, своєрідну геологічну історію, займає 851 місце у списку, де зібрані об’єкти-претенденти на звання пам’ятки Всесвітньої природної та культурної спадщини ЮНЕСКО. Заповідник вважається безцінною перлиною природно-заповідного фонду України, а унікальні й екстремальні його ландшафти послужили найкращим місцем для зйомок художніх фільмів — «Пірати ХХ століття» та «Людина-амфібія». Поетичну красу та велич природи навколишніх гір описав і змалював на своїх полотнах відомий поет і художник Максиміліан Волошин, який жив і працював у Коктебелі, опоетизувала місцеві пейзажі й Марина Цвєтаєва.
Розташований Карадазький заповідник за 36 км, а по прямій лінії — 15 км на південний захід від Феодосії на березі Чорного моря. Загалом, відмежований від «материка» шосейною дорогою Судак — Феодосія. Площа заповідника — 2874, 2 га, з них 809 га приходиться на кілометрову смугу вздовж берега — акваторію моря. Для забезпечення необхідного режиму охорони на прилеглій до заповідника території суходолу створена охоронна зона, в якій, зокрема, знаходиться середньовічне поселення Тепсень (плато зі сторони смт. Коктебель).
По одну сторону, на північ — рівнина одноманітного й сухого, солонцюватого кримського степу, а по другу, на південь — грізна стихія і ніжна благодать моря. Незабутні враження закарбовуються в пам’яті від узбережжя: стрімчакові скелі заввишки до 300 м, багато затишних і сонячних бухт, які пірнають в глибокі ущелини (Сердолікова бухта та ущелина Гяурбах), прозора бірюзова вода, що хвилями ніжно полоще та перебирає золотавий пісок і відшліфовану гальку. Карадазькі вулкани — геологічний музей просто неба (свого роду природний скансен), унікальна колекція коштовних мінералів: сердоліку, агату, халцедону, яшми (до 30 видів). Подібне зустрінете тільки на Уралі в Ільменському заповіднику.
На складених вулканічними туфами гірських схилах північно-східних околиць Карадаг у зростає виноград, з якого у дубових бочках підземель Коктебеля вистоюється на запашних травах за старовинними рецептами відомий в Україні коньяк, що увібрав у себе внутрішню енергію мезозойських вулканів, блиск променів сонця і шторм морських хвиль.
Карадазький природний заповідник існує вже майже 30 років. Однак історія його створення налічує до 70 років, а наукове вивчення природних особливостей гір Карадагу — більше 200 років. У березні 1947 року вулканічний комплекс Карадаг у був оголошений пам’яткою природи місцевого, а в серпні 1963 року — республіканського значення. Власне, останнє й врятувало Карадаг від рекреаційного пресу тисяч відпочиваючих околишніх місць. Організація заповідної території завершилась у 1983 р. Тоді ж було проведене лісовпорядкування і розпочато роботу над проектом організації території заповідника.
ЧОМУ ПАРК НЕ МАЄ СТАТУСУ НАЦІОНАЛЬНОГО?
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд» і проектів організації території природних заповідників, у їхніх межах допускається проведення екологічної освітньо-виховної роботи. Решта — те, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів ... забороняється. Не може йти мови про мисливство, рибальство, геологорозвідувальні роботи, будівництво споруд, шляхів і т.д. Але на краю заповідника, законно й документально обгрунтовано, примудрилися побудувати цілий котедж, а що коїться на «місці троянд» у Нікітському ботанічному? Загалом, у сонячному та екзотичному Криму й досі невирішеним залишається питання щодо створення національного природного парку. Його давно потрібно було вирішити, враховуючи те, що на цей регіон приходиться більше 40% доходів від рекреаційної діяльності в Україні (хоча Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки на Кримському півострові передбачено створення ряду національних парків, зокрема, Сиваський, Джарилгач, Саки, «Чатирдаг», Кримський).
То чому ж у Криму й досі не створено жодного національного природного парку? Одна з них — парк створюється для людей, це національне надбання, а Крим, як відомо, швидко приватизується людьми, які своє не віддають. Також поширена думка, що на Південному березі Криму функціонують як рекреаційні установи — численні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Наприклад, Фороський, Алупкінський, Гурзуфський, Кипарисний, Місхорський, Масандрівський, Лівадійський та ін. Але більшість з них знаходиться у місцевому віданні, що ускладнює державний контроль за їхньою діяльністю, особливо рекреаційною.
Нині Карадазькому природному заповіднику більше підходить статус національного природного парку, ніж заповідник. У нього — функціональне зонування національного парку. Завдяки науковій біологічній станції Карадаг став притягальним центром для науковців, студентів. Нині у заповіднику — багатюща наукова бібліотека. У її фондах нараховується до 35 тис. книг. Діє автоматизована станція моніторингу навколишнього середовища на фоновому рівні. У межах центральної садиби заповідника знаходяться широко відомі дельфінарій, акваріум, музей, зоотерраріум, які щороку приймають десятки тисяч відвідувачів (екотуристів).
Територія біостанції (35 га) є не чим іншим, як зоною стаціонарної рекреації. Тут впереміш — і господарська частина природно-заповідної установи. Маршрутні коридори з екологічними стежками, по яких наукові співробітники заповідника водять екскурсантів, можна віднести до територій регульованої рекреації. Решта площі заповідника — абсолютно-охоронні ділянки.
Ясно як білий день, що місцезнаходження Карадазького заповідника у центрі курортно- рекреаційної зони Південно- Східного Криму (це стосується, без малого, майже всіх природних заповідників Кримського півострова) і його надзвичайно велика привабливість створюють ситуацію, при якій строго витримати заповідний режим по всій території неможливо. Однак передбачений статусом природного заповідника охоронний режим достатній для того, щоб при його дотриманні забезпечити збереженість природно-заповідних комплексів.
БАГАТСТВО КАРАДАГУ
Особливо багатою є флора Карадагу. Вищих судинних рослин тут — 1 169, а це майже половина флористичного різноманіття Криму. 61 вид рослин занесено до Червоної книги України, 28 — Європейського Червоного списку, 74 є ендемами для Карадагу. П’ять iз них більш ніде у світі не зустрічаються. А до Зеленої книги України віднесено групу ялівцю високого, фісташки туполистої та степової, а також ковил Браунера й понтійської, півонії тонколистої, асфоделіни жовтої, або кримської.
Рослинність Карадагу представлена просторово у вигляді трьох висотних поясів. Перший — від рівня моря до 250 м: чагарники й рідколісся з ділянками степу; другий — до 450 м: пухнастодубові ліси; третій — вище 450 м: скельнодубові й грабові ліси.
Не менш різноманітний тваринний світ Карадазьких гір. Лише метеликів тут 1 650 видів, з них 51 — червонокнижний. У заповіднику є 210 видів птахів (із 420 в Україні), зокрема, серед червонокнижних — орлана і сип білоголовий, балобан, сапсан, гриф чорний, дрофа, баклан чубатий, або довгоносий. Цікаво, що місцева вже білка-телеутка завезена у 1940 році з Алтайського краю. Вона швидко акліматизувалася і розселилася по всьому Гірському Криму.
З морських тварин в акваторію заповідника заходять дельфіни — афаліна чорноморська, азовка або пихтун, білобочка чорноморська. Живуть біля заповідних берегів червонокнижні ракоподібні: морський кріт, трав’яний, волохатий і мармуровий краби. Останні є морськими санітарами.
Узбережжя Карадагу — одна з небагатьох ділянок чорноморського шельфу (від швед. — лавка), де збереглись у незмінному вигляді донні й прибережні ландшафти. В останні роки природні морські екоси- стеми зазнають, як і все довкілля, негативних і незворотних змін внаслідок забруднення Чорного моря хлорорганічними сполуками, нафтопродуктами (красномовні події у Керченській протоці минулої зими). Порушується репродуктивна здатність гідробіонтів, зокрема, риб. Зникають їхні рідкісні види, такі, як білуга чорноморська, лосось чорноморський, морські коник, півень та їжак. Загалом, морська акваторія зазнає негативного антропогенного впливу порівняно з суходолом більше через динамізм водної маси, забруднення комунально-побутовими стоками навколишніх населених пунктів тощо. І друге — заповідна акваторія Карадагу, як еталон чистоти прибережних вод, використовується більше, ніж сусідня не заповідна (що є явним парадоксом), і стає незахищеною.
Слід зазначити, що Карадазький природний заповідник очолює, щоденно переймаючись усіма його проблемами, кандидат біологічних наук Алла Морозова. Хочеться вірити, що на своєму капітанському містку пані Морозова вестиме заповідний корабель величного і непокірного Карадагу до висот ЮНЕСКО — до отримання заповідником статусу об’єкта Всесвітньої культурної та природної спадщини.
