«Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого...», — писав Тарас Григорович Шевченко незадовго до арешту на переправі через Дніпро 5 квітня 1847 року. Складно уявити, але авторський задум українського генія здійснився лише 2008 року завдяки клопіткій багаторічній праці автора проекту, дослідника Шевченкової спадщини Сергія Гальченка.
Точного переліку творів, які мали б увійти до «Другого Кобзаря» Тарас Григорович не залишив, але ретельне вивчення рукописів, що зберігаються в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України дали підстави дослідникові включити до збірки твори, конфісковані в письменника під час арешту. Тоді в члена Кирило-Мефодіївського братства разом із різними паперами відібрали два зошити — один великий, із заголовком «Три літа», а другий (подвійний) — із поемою «Осика», передмовою та баладами «Русалка» і «Лілея».
У збірці, упорядкованій Сергієм Гальченком, другий зошит надруковано не лише в сучасному вигляді (з примітками, коментарями), а й уперше відтворено за допомогою факсиміле. Такий спосіб публікації дозволяє кожному читачеві доторкнутися до глибин мислення поета, пізнати всю велич первозданного, але вже готового до друку видання.
Без перебільшення, справжнім шедевром факсимільного відтворення рукописної збірки за оригіналом є також «Wirszy T. Szewczenka. 1844» — наукове видання, упорядковане Сергієм Гальченком і видане того ж року, що й «Другий Кобзар», в Дніпродзержинську. Ця рукописна збірка — одна з унікальних перлин архівного фонду №1 Інституту літератури. До неї увійшли «Кобзар» 1840 року, поеми «Гайдамаки» (1841) і «Гамалія» (1843), переписані транслітерованою на польський манер латиною та проілюстровані Михайлом Башиловим і Яковом де Бальменом.
Історія створення та зберігання збірки повна таємниць. Так, на думку сучасних шевченкознавців, усі тексти до рукописної збірки переписав Яків де Бальмен, але не за примірником «Кобзаря», що вийшов друком 1840 року, а за якимось іншим (цілком імовірно — позацензурним або авторським примірником). Очевидно, вірші Шевченка готували до друку латиною для поширення серед західнослов’янських народів у точнішому авторському варіанті. Також це, напевно, був спосіб обійти царську цензуру і розповсюдити первісний варіант текстів Шевченка серед населення Правобережної України, яке тоді здебільшого вміло читати латинкою. Про ретельну роботу над майбутньою книжкою свідчать, зокрема, й авторські правки Тараса Григоровича.
Рукописна збірка поезій з ілюстраціями М. Башилова та Я. де Бальмена була відібрана під час арешту в ад’юнкт-професора Миколи Костомарова. На допиті він свідчив, що вона була потрібна йому для роботи над словником малоросійських говірок. Цей раритет зберігався серед таємних матеріалів департаменту поліції у Петербурзі аж до його розгрому 1917 року. Подальший шлях рукопису був досить тернистим. Зрештою, 1936 року він потрапив до Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.
Обидві згадані збірки видані у трьох варіантах — економічному, сувенірному й ексклюзивному. Останній має коштовну ручної роботи комбіновану оправу шагреневої шкіри, оздоблену тисненням у двох рівнях. Округлений корінець оправи оздоблено бинтами та прикрашено конѓревним та золотим тисненням. Форзаци та обрізи прикрашені золотим орнаментом. Книжні блоки видрукувано офсетом у чотири фарби на кількох сортах дизайнерського паперу.
Вихід у світ цих книжок є знаковою подією, на мій погляд, принаймні через два аспекти. По-перше, через понад 160 років вперше реалізовано авторський задум Великого Кобзаря. Національна Академія наук України, Інститут літератури в особі Сергія Гальченка нарешті реалізував проект Тараса Шевченка, який чекав на осмислення своєї первинної місії понад півтора століття. У шевченкознавців і звичайних читачів з’явився черговий шанс по-новому поглянути на творчість генія, пізнати його через першоджерела.
По-друге, маємо абсолютно унікальне для сучасної України явище, коли наукові академічні видання творів українського класика виходять у світ за рахунок благодійних внесків громадян України. Це відроджує дух правдивого українського меценатства, робить дослідницьку працю доступною широкому загалу, а її результат — комерційно привабливим для видавця.
А той факт, що цього року «Другий Кобзар» Тараса Шевченка було вдруге перевидано кількатисячним накладом, свідчить про те, що маємо попит на якісну книжку класичної української літератури, маємо попит на оригінальні дослідження і несподівані виклади, здавалося б, давно вже відомих текстів, маємо напрямок, в якому слід розвиватися й надалі.
Завдяки цим двом проектам Сергія Гальченка нам відкривається Тарас Шевченко ХХІ століття — без цензури й упередженого ставлення до його творчості, в ексклюзивному книжковому дизайні й оригінальному авторському викладі, в коштовній оправі... Така книжка стане окрасою будь-якої бібліотеки, постійно привертатиме до себе увагу, спонукатиме щоразу по-новому оцінити безсмертні рядки Великого Кобзаря.
