«Можливо, комусь це і видається забавним, але ми з дитинства
звикли, що нам услід обертаються», — каже один із братів-близнюків письменників-фантастів
Капранових.
Віталій і Дмитро Капранови родом із курортного містечка
Очакова Миколаївської області; без шуму морського прибою не мислять собі
літнього відпочинку і темпераментом володіють яскравим, сонячним.
Батьки навчали братів, щоб вони завжди трималися разом:
так набагато легше жити, можна завжди підтримати один одного, завжди є
з ким поділитися проблемами та обговорити їх.
«Якщо Господь послав нас на землю однаковими, значить,
він щось мав на увазі, і було б неправильним іти проти його волі». Схожі
брати настільки, що навіть найпильніше око навряд чи відрізнило б їх: обидва
гарної статури, в костюмах однакового крою, навіть борідки носять одного
фасону.
З улюбленого «жовто-блакитного» злиття кольорів (як вони
жартують) Капранови недавно організували продюсерське агентство «Зелений
пес» (щоправда, офіційна версія походження назви натякає на запозичення
зі співомовок Степана Руданського).
Це перше в Україні агентство, що серйозно займається розкручуванням
літературних та кінопроектів (сьогодні з ним співробітничають режисер Михайло
Іллєнко, письменник-гуморист Богдан Жолдак та інші не менш видатні особистості).
Капранови давно зробили висновок, що проводити різноманітні
авторські конкурси набагато цікавіше, ніж просто брати в них участь. Сьогодні
під егідою «Зеленого пса» проходить конкурс «Золотий бабай» на кращий український
гостросюжетний роман, конкурс на кращий жіночий роман і кінофестиваль «Відкрита
ніч».
Віталій і Дмитро невтомно працюють цілодобово. Пишуть Капранови
завжди разом під загальним псевдонімом «Тарас Шевченко-Задунайський».
«Ми розробляємо автентичний жанр, в якому, як на наш погляд,
буде відмінність української літератури від зарубіжної. У нашій книзі «Кобзар-2000»
(яка тепер готується до видання) основною тематикою є сучасна народна фантастика
романтичної спрямованості (новели, що увійшли в «Кобзар-2000», серед яких
читач зустріне і «Катерину», і «Тарасикову ніч», густо населені відьмами,
русалками та іншими нашими сучасниками з паралельних світів»).
Утім, насправді Віталій і Дмитро скоріше прагматики, ніж
романтики: досить довгий час вони займалися менеджментом у Москві, в сфері
комерційних структур; а їхня спеціалізація за дипломами Політехнічного
інституту — це запуск і збивання балістичних ракет.
«Ми б усім цим і не займалися, — твердять брати, — оскільки
найбільше любимо саме споживати культурний продукт: дивитися гарне кіно
і читати цікаві сучасні книжки, але виявилося, що якісного продукту щодня
стає дедалі менше і менше, тому ми й організували агентство «Зелений пес»,
щоб об'єднати читачів, до яких майже не доходить гарна література, письменників,
які цю літературу створюють, і видавців, які далеко не завжди знають, що
треба видавати. І якщо цей процес закрутиться і без нас, ми із задоволенням
повернемося передусім до його споживання».
Мріяти ж братам ніколи, вони звикли працювати. «Щоправда,
ми випробували фортуну, виграли одного разу в московському казино всі призи
з нагоди святкової презентації, — пригадав Віталій. — Ми тоді зрозуміли,
що іноді фортуна може повернутися до нас лицем, але сидіти і чекати цього
моменту ми не повинні».
Проте основна мрія дійсно збулася: вони зустріли вірних
подруг у житті, москвичок Інну і Світлану, які приїхали якось відпочити
в Очаків, і в результаті зіграли весілля в один день.
«Та ми, загалом, навмисно шукали собі сестер-близнючок,
— каже Віталій, — по-перше, тому, що ми із братом завжди сходимося в смаках,
нам кожному подобається одне і те ж саме, а по-друге, ми настільки звикли
жити разом, що дві різні жінки вже давно між собою пересварилися б, а із
сестрами- близнючками ніяких проблем не виникає».
Щастя посміхнулося братам не з першого разу, вони пережили
щось на кшталт драми, коли з однією парою близнючок так і не змогли розібратися,
хто ж кого любить насправді. А Інна і Світлана за характером і зовнішністю
дещо відрізняються: в їхній сім'ї в сестер розвивали почуття окремої індивідуальності
кожної. У них різні професії: одна — економіст, а друга — вчителька. І
одягаються вони по-різному. Під час зустрічі з ними і Віталій, і Дмитро
відразу впізнали свою половинку.
«Навіть якби сестри спочатку нас і розігрували, — зазначив
Віталій, — то кому яка різниця: в нас із братом абсолютно ідентична генетика,
навіть відбитки пальців однакові».
Сьогодні Віталій із дружиною, дочкою і сином, і Дмитро
із дружиною і двома синами живуть дружною сім'єю в одній квартирі. Вони
інакше і не мислять собі сімейного життя, і якщо навіть сьогодні в квартирі
їм затісно, вони постійно думають лише про те, як її розширити.
«Нам так зручно жити. Ми б інакше і не могли. А що вже
там люди кажуть, що ми, мовляв, і дружинами міняємося, — то нехай собі
кажуть, а ми на це уваги звертати не будемо.
У нашій сім'ї і чоловіки, і дружини народилися під сузір'ям
Лева: за характером усі — лідери, і дуже амбіційні, але ми ніколи не боремося
за першість між собою, а завжди намагаємося вчасно прийти одне одному на
допомогу і підтримати, а дружини нам звичайно поступаються — куди ж їм
діватися».
«Узагалі, в нашій сім'ї немає різних традицій, усі традиції
спільні. Їжа в нас улюблена — борщ і вареники (як у кожного українця).
І ми всі разом любимо готувати. Адже кулінарія трохи схожа на літературу:
вона вимагає гармонії».
Капранови впевнені, що вдвох робити спільну справу значно
розумніше, аніж займатися перетягуванням каната. «Слабкою рисою українців
є те, що вони не прагнуть об'єднуватися між собою. Це наш менталітет, недаремно
кажуть: «Де два хохли — там три гетьмани». А ми вдвох значно толерантніші:
ми вміємо співробітничати, і в людині взагалі нас передусім приваблює гармонія
особистості».
Брати Капранови сподіваються, що в них достатньо однодумців.
