У вчорашньому номері «День» писав, що під Києвом запрацювало перше в Україні СОС Дитяче містечко, у якому проживають 9 матерів із 42 дітьми. Із винайманих київських квартир сім'ї переїхали сюди ще торік на свято Миколая — 19 грудня, а свято офіційного відкриття сталося аж 1 липня — коли знайшлася змога зібрати всіх причетних до цієї справи поважних людей разом (президента SOS Kinderdorf International Гельмута Кутіна, посла Австрії в Україні Маркуса Вукетича, боксера і благодійника містечка Віталія Кличка, керівництво області й інших).
3 га території містечка — це 13 двоповерхових будиночків серед сосен, відкрита сцена, альтанка і досить вільного місця для спортивних майданчиків — обласне керівництво пообіцяло до 1 вересня обладнати футбольне та волейбольне поля. Приємно, що мінімальна частина площі заасфальтована — все дихає, багато свіжого повітря, багато простору. Поруч з містечком — високі котеджі. Кажуть, що дехто з їхніх мешканців був проти мати собі за сусідів такі дивні сім'ї, але все-таки перемогло добро...
Організатори підготувалися до відкриття по-справжньому, гучно. Найбільше тут було дітей — не тільки 42, які живуть в сім'ях, а запрошених, які прийшли з матерями. Дитячі коляски, одне немовля носять на руках, інше — годують... Відразу видно, що тут в центрі — діти.
Група дорослих сиділа неподалік сцени та із задоволенням дивилася на те, що відбувається.
— Сценарій — алес фантастіш, — із усмішкою сказав поважного віку чоловік, як згодом з'ясувалося, був тут основним. Гельмут Кутін — президент організації SOS Kinderdorf International, австрієць, сам виходець із такого містечка, який побував на відкритті 50 таких же СОС-містечок у різних частинах світу. Хто як не він, який в дитинстві втратив батьків, розуміє специфіку життя в таких умовах?
Дітей розважали концертом, гості, в тому числі спонсори, робили подарунки, організовували ігри, розваги: запрошені ковалі на території СОС-містечка роздували свої міхи, писанкарки і майстри лозоплетіння запрошували дітей повчитися рукоділлю.
Не було обов'язкового для всіх сценарію: хочеш — слухаєш офіційне відкриття, хочеш — гуляєш по містечку, хочеш — спілкуєшся з людьми. Це стосувалося як гостей, так і запрошених.
Після офіційної частини Гельмут Кутін передав ключ від містечка наймолодшому жителю — хлопчику років трьох, аби той його «відкрив», а сам головний гість переодягнувся із костюма у вишиванку.
Благодійники та залучені до проекту люди згадували, як важко даються в Україні такі проекти. Наприклад, тільки завдяки втручанню Віталія Кличка вдалося вирішити проблеми відводу землі.
— Кожному чиновнику довелося пояснювати, що СОС- містечко — це добре, це альтернатива інтернатам. А вони провадять своє — є ж дитячі будинки, є ж інтернати. Треба було докласти багато сил аби їх переконати... Було навіть важко зрубати деякі дерева, аби побудувати заплановані будинки, — з нами велася справжня війна, — згадав Віталій Кличко.
Цей проект — в розвитку, і через два роки кількість дітей-сиріт має подвоїтися — ще комусь дуже пощастить, з огляду на те, що в Україні налічується 100 тисяч дітей-сиріт та соціальних сиріт (стабільна цифра, яка з роками, на жаль, не змінюється).
Як гарно сказав Гельмут Кутін — матері, які присвятили себе чужим дітям, дали їм дім у своїх серцях. Бо без того ніякий дім не буде домом — так, притулок.
СОС-мама Валентина Максименко — одна з них. Її не можна було не помітити. У лляному вишитому костюмі (і сорочка, і спідниця), з дитиною на руках, вона — втілення ідеальної, мудрої, здатної на самопожертву мами. А так і є — на самопожертву, бо з чотирма дітьми віком від 3 до 14 років (хлопчик і три дівчинки) часу на себе не залишається. Хоч у СОС-матерів на тиждень є один вихідний і щороку — 30 днів відпустки, ще й зарплату вона отримує. Пані Валентина весь час проводить з дітьми. З ними вона вже 4 роки.
Хлопчик (за міжнародними правилами не дозволяється називати імена дітей) не злазить з рук пані Валентини і тягне її туди, де дають подарунки.
— Як ви знайшли цих дітей?
— Перші двоє — покинуті біологічними батьками (усиновлені Валентиною Максименко. — Авт.), вони зі Святошинського району Києва. Люди, які винаймали квартиру, з якими діти жили, зникли, а господар повідомив в міліцію про малих. Другі — з Голосіївського району. Їхні батьки померли від хвороб.
— Діти запитують про біологічних батьків? Що ви їм кажете?
— Правду кажу. Що в тебе були батьки, але вони тебе, на жаль, покинули... Діти мають жити в реальності.
— Кому було важче звикати одне до одного — вам чи дітям?
— Всім. Адаптаційний період проходив дуже важко. Діти хворіли, хлопчику, коли я його взяла, було тільки 9 місяців, у нього був гепатит С, я вже не кажу про побутові речі...
— Ви відчуваєте, що у вас — справжня сім'я?
— Так. Нам іноді роблять зауваження, що, мовляв, ви не повинні брати близько до серця якісь речі, то я на такі фрази ображаюся. Я з ними — цілодобово, я з ними їм, сплю, ми все робимо разом.
— Разом поїдете відпочивати?
— Так, відпустку проведу з дітьми. Ми часто разом відпочиваємо у Вінницькій області — там від батьків мені залишився будиночок. Із 15 липня їдемо на море.
— Як ваші рідні та знайомі ставляться до вашого життєвого вибору?
— Вже зараз сприймають спокійно. А раніше прямо в очі казали: «Навіщо воно тобі потрібно?» Я не ображалася, бо в них — своє життя, а в мене — своє... Ви вибачте, бо я вже йду до дітей...
Кожній такій мамі допомагає помічниця — приходить щодня по виклику. За планами проекту, в СОС-містечках діти можуть жити до 18 років, після чого переходять до Молодіжного будинку, який є підготовчим етапом до самостійного життя (поки не отримують професійну підготовку).
У планах Міжнародного благодійного фонду «СОС «Дитяче містечко» — створити такі ж умови для дітей в Луганській, Запорізькій областях і Криму. Але якщо «за Ющенка», коли усиновлення дітей було в країні пріоритетним, треба було долати безліч перепон, як піде справа тепер, коли прем'єр-міністр Микола Азаров в політиці дитинства зробив два кроки назад? Так, днями від дав доручення міністерствам і обласним адміністраціям направляти дітей із малозабезпечених сімей на навчання в інтернати (!), відкрити при них дошкільні відділення, створити заклад для сиріт в Київській області, створити інтернати для обдарованих сиріт.
— Ми не підтримуємо повернення до старої системи, якщо є нова, яка забезпечує набагато більшу допомогу і підтримку... Я сподіваюся, що уряд перегляне це рішення, — сказав «Дню» з цього приводу Гельмут Кутін.
Однозначно, що кожна дитина хоче мати батьків, якщо не обох — то маму, і якщо вже не рідну — то хоча б СОС-маму. Проект СОС-містечок — міжнародний і практично не залежить від Української держави. Хіба що в частині виділення землі, то, можливо, справимося і створимо такі містечка, як запланували?
ДОВIДКА «Дня»
Міжнародна Асоціація SOS Kinderdorf International є однією з найбільших міжнародних неурядових благодійних організацій, що понад 60 років поспіль успішно захищає інтереси і права знедолених дітей у 132-х країнах світу на всіх континентах. МБО БФ «СОС «Дитяче містечко» України входить до складу Міжнародної Асоціації SOS Kinderdorf International. Організація була заснована у 1949 році у містечку Імст (Австрія) Германом Гмайнером. Після Другої світової війни багато дітей були сиротами, саме тому SOS Kinderdorf International поставила перед собою завдання створити домівку для кожної осиротілої дитини. Зараз у світі діють понад 500 СОС Дитячих містечок та 400 СОС Молодіжних будинків, які стали домівкою для 73 тисяч осиротілих дітей. Понад 130 дітей відвідують СОС-дитячі садки, школи та розвиваючі центри і приблизно 620 тисяч осіб отримують допомогу в СОС-медичних та соціальних центрах. Окрім того, СОС Дитячі містечка надають допомогу постраждалим під час стихійних лих, воєнних дій та інших надзвичайних ситуацій.
