Два листи на одну тему в № 47 від 17.03.2000 р. потребують третього, який би висвітлив ворожу діяльність сучасної компартії, яка діє в Україні (бо Компартією України язик не повертається називати її). Її діяльність бачить наш теперішній український народ (але не народ України), і терпець йому починає уриватися, бо всьому є свій логічний кінець. У нас в Україні зараз дуже багато партій, і заборона однієї-двох ворожих не порушить демократичного розвитку. Вона прискорить процес припинення розладу, виходу з «багна», в якому ми бовтаємося дев’ять років.
І за таку справу буде вдячний кожний житель України, якщо йому стане жити краще, і той одурений комуністами виборець, який у розпачі не знає, за що вхопитися, коли йому важко.
Назвіть хоча б одну державу у світі (зрозуміло, крім України), в парламенті якої знаходилися б відкриті вороги державотворення і їм безкарно дозволяли б порушувати Конституцію і зневажати атрибути держави, агітувати за її розвал. І в той же час говорили б, щоб їх не чіпали, бо це порушення демократії.
Люди добрі, прокиньтеся, схаменіться і не давайте принижувати свою гідність. Зверніться до Т.Г. Шевченка, до його порад і виметіть сміття зi своєї хати разом із брехливими радниками, які називають себе істориками і знавцями як залякувати свій народ, але не шукають аргументів, як позбутися зла. Ми маємо приклад прибалтійських держав, і треба його наслідувати.
Я не закликаю до дій, які проводить «наш старший брат» у Чечні зараз, і до того, що він робив протягом століть з моїм народом та іншими народами і цілими державами. Ні, Боже борони! Але захистити себе ми мусимо і маємо право.
І, що найстрашніше, ми часто-густо погоджувалися з цими лжерадниками. Майже погоджувалися, бо зараз терпець урвався одинадцяти київським студентам, які обрали, зрозуміло, не найкращий варіант, але діяти потрібно всім, хто хоче мати здорову, процвітаючу в центрі Європи державу, ім’я якій Україна. І не бути патріотом своєї держави — це найбільший злочин. Я хочу гордитися Україною так, як мій інститутський товариш, єврей за національністю, Ізьо Луфт гордиться Ізраїлем, як троюрідний брат моєї дружини Річард каже: «Я єстем поляк», як естонець Тіт Лєвальд (з яким я служив у Радянській армії) — Естонією і, нарешті, як В. Путін, який замочить у сортирі кожного, хто посягнеться на Росію.
