Під час кількаденного візиту до Луганської області, організованого Українським кризовим медіа-центром, журналісти з Миколаївської і Херсонської областей мали нагоду поспілкуватися з представниками місцевої влади, громадськими активістами, волонтерами, журналістами і простими мешканцями, аби на власні очі побачити ситуацію, яка склалася внаслідок воєнних дій, що досі тривають на сході країни.
ЦИФРИ
Як розповіла заступник голови Луганської військово-цивільної адміністрації (нині розташована в м. Сєверодонецьк) Ольга Лішик, внаслідок збройного конфлікту Луганщина зазнала збитків на майже 9 мільярдів гривень. Пошкоджено та зруйновано понад 9 тисяч об’єктів електро-, газо- і водопостачання, водовідведення, промисловості, мостів, доріг, об’єктів соціальної сфери, житлові будинки, залишилося чимало замінованої території. Війна змусила тікати від снарядів сотні тисяч українців. У Луганській області на 28 квітня цього року офіційно зареєстровано 262 702 внутрішньо переміщених осіб. Масштаб трагедії складно уявити... Усім цим людям потрібна допомога: від елементарного одягу до відновлення помешкань і лікування важких травм, отриманих після обстрілів.
З минулого року, розповідає Ольга Лішик, держава збільшує фінансування Луганщини. Втім, без волонтерів і міжнародних організацій ситуація була б вкрай важкою. А так, спільними зусиллями, область намагається повернутися до мирного життя там, де це можливо. Відбудували 262 соціально важливі об’єкти: 106 будинків, 36 закладів спорту та культури, 22 школи, 27 об’єктів ЖКГ, 44 об’єкти дорожньої інфраструктури, капітальні ремонти провели в 11 медичних установах... Та проблем, які помітні неозброєним оком, вдосталь. Бойові дії тривають, а отже, збільшується кількість переселенців, мирні мешканці, які живуть уздовж лінії розмежування, втрачають домівки, часто не можуть або не хочуть покидати господарства, тому потрапляють під обстріли, стають інвалідами і навіть гинуть.
ВІЙНА У ГОЛОВАХ
Більшість наших співрозмовників, говорячи про причини і шляхи вирішення конфлікту, переконують: найважливіше зупинити російську пропаганду, яка досі вільно поширюється не тільки окупованими, а й підконтрольними Україні землями і розпалює війну в головах людей. «Не буду говорити про якусь контрпропаганду, адже наша головна зброя — правда, — каже Ольга Лішик. — Це відповідальність влади: пояснювати, що Україна робить для повернення територій, як допомагаємо постраждалим, які наслідки підтримки псевдореспублік. Але і журналісти не повинні маніпулювати, а казати очевидні, зрозумілі речі. На обласному телебаченні ми запустили прямий ефір, який доступний і на окупованій території. Запрошуємо гостей у студію, спілкуємось по телефону з глядачами, розказуємо про ситуацію з пунктами пропуску, соціальними виплатами, про місця ведення бойових дій. Це велике досягнення для нас, але теле— і радіопростір треба розширювати, так само, як і адекватні друковані видання. Скоро до нас завітають члени комітету ВР з питань свободи слова. Повеземо їх на прикордонні території, покажемо, який контент лунає в радіостанціях. Будемо шукати шляхи впливу».
ВОЛОНТЕРИ — ПОТРІБНІ
Сьогодні лунають питання, чи потрібні ще волонтери, адже армія нібито сита і забезпечена. На Луганщині відповідають однозначно: волонтери — потрібні. Тільки тепер їхня допомога глобальніша і точкова. Так працюють представники Цивільно-військового співробітництва ЗСУ в Сєверодонецьку.
«Перед нами кілька завдань: налагодження зв’язку з органами місцевої влади і підняття престижу ЗСУ, особливо в очах місцевого населення, а також — надання допомоги людям, які постраждали у зоні конфлікту, — говорить командир групи цивільно-військового співробітництва ОТУ «Луганськ» полковник Олександр Савенко. — Але останнім часом ми почали приділяти багато уваги дітям. Проводимо уроки мужності і гідності, тренінги з мінобезпеки, долучаємось до військово-патріотичних ігор... І що важливо, діти самі зацікавлені в цьому. Ми мусимо виховувати тут патріотів, чого вперто не робили у попередні роки. Знаєте, 12 років тому я звільнився зі збройних сил. Тепер повернувся. Я родом з Донбасу, там, де я виріс, — вже окупована територія. Я знаю, чому так трапилось, і тепер хочу використати можливість допомогти людям, аби це не поширилось далі».
БУДИНОК, ЯКИЙ НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАВ У МІСТІ ЛИСИЧАНСЬК. ІЗ ОБЛАСНОГО БЮДЖЕТУ НАДАНО 26 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ КОМПЕНСАЦІЇ ВАРТОСТІ ЖИТЛА КОЛИШНІМ МЕШКАНЦЯМ. БУДІВЛЮ ВИЗНАНО АВАРІЙНОЮ І БУДЕ РОЗІБРАНО
«Тут ми починали з маленьких справ. Наприклад, в дитячому будинку с. Гірне провели свято Миколая. Не секрет, що на сході його мало відзначають. Але ми приїхали до дітей, розповіли, домовились, що вони напишуть лист святому Миколаю. І під кожен лист ми зробили подарунки, які вручав військовий в одязі Миколая. Пару тижнів тому ми знову були в цих дітей. І кожен з них досі пам’ятає про те свято, — розказує заступник командира групи ОТУ «Луганськ» підполковник Андрій Рисюк. — Переконаний, що сьогодні треба займатися конкретними і помітними справами. Не заради піару, а заради результату, щоб ніхто не зміг спаплюжити нашу діяльність, щоб усім було видно, що зроблена хороша справа і хоч як би старалася ворожа пропаганда — люди знатимуть правду. Ми зіштовхнулися з духовними і гуманітарними проблемами. Тому один із напрямків роботи — церква. Ми спілкуємось із батюшками московського патріархату, переконуємо, пояснюємо, навіть перевиховуємо тих, хто агітує за «русский мир». Ми також відновлюємо і їхні храми. Найтяжче — це зневіра. А для багатьох церква — важливе місце. Також є проблема з місцевими ЗМІ. Вони наче не бачать, хто проти кого воює, а отже, пишуть абсолютно неадекватні матеріали, а іноді відверто проросійські. Як на мене, усе це відбувається тому, що за останні роки українці менше почали спілкуватися між собою, їздити в інші регіони. Зокрема, і в армії. Тому спільно з владою Рівненської області ми започаткували кілька проектів, які допоможуть молодому поколінню стирати ці видумані грані. Це навчання дітей у вишах на заході України і в Києві, сприяння їх вступу до військових училищ, а також оздоровлення в санаторіях».
РОЗВИВАТИ ВЛАСНУ СПРАВУ
Внутрішньо переміщеним особам зазвичай непросто знайти себе на новому місці. На Луганщині, як і по всій країні, невисока середня заробітна плата, а робочих місць небагато. Люди, які втекли від війни на підконтрольну Україні територію, зіштовхуються з чималими проблемами: житло, робота, допомога рідним, які лишилися по інший бік... Однак досвід показує, що люди ініціативні, з бажанням рухатися вперед і долати негаразди, знаходять спосіб утриматися на плаву. Один із таких способів пропонує міжнародна організація Mercy Corps.
«Ми видаємо мікрогранти для започаткування власного бізнесу, — розповідає менеджер програм з надзвичайної допомоги Mercy Corps Брайан Мілаковськи. — Спочатку проводимо тренінги для зацікавлених груп, де вчимо підготувати бізнес-план, зробити перші кроки на ринку тих чи інших товарів і послуг. Коли люди пишуть прийнятні проекти, ми даємо їм 500 доларів США. Наразі видали 800 таких грантів. Це хоч і невеликі кошти, але люди часто додають свої заощадження і відкривають свій бізнес».
За допомогою цього гранту розпочала свою справу Галина Севидова із окупованого нині Первомайська. «Будинок мій зруйнований. Виїхали з мамою в Сєверодонецьк. Складно було з роботою, але стала в пригоді ця програма, — каже пані Галина. — Я придбала швейну машину, матеріали і почала шити постільну білизну. Це невеликий бізнес, але на проживання вистачає і дозволяє не впадати в депресію».
Колишній мешканець Донецька Михайло Кових теж знайшов роботу завдяки Mercy Corps. «Я давно займаюся ремонтом холодильного устаткування. Але через окупацію довелося поїхати звідти. Втратив житло, переїхав у м. Рубіжне на Луганщині. Коли почув про цю програму, не дуже вірив, що це можливо, але написав бізнес-план і отримав кошти, — каже Михайло. — Вистачило на частину обладнання, щось докупив за свої. Дав рекламу, почали дзвонити люди. Процес «пішов». Допомагаю матері, яка лишилися в Донецьку. А там ситуація нерадісна... Але треба жити далі. Я думаю, в Україні все налагодиться, закінчиться війна, і люди повернуться додому».
