Щойно завершилися виборчі баталії, на Житомирщині продовжилася «титанова війна», розпочата в червні цього року між двома умовними таборами: «економістами» та «екологами» («День» писав про це у № 133 від 1 серпня 2012 року). Перші, до числа яких входить місцева владна верхівка, говорять, що понад усе прагнуть поліпшення матеріального добробуту населення шляхом підняття економічних показників. Так, керівники області стверджували, що завдяки гірничо-видобувній галузі вдалося значно підтягнути економіку й соціальний розвиток області, а люди — у виграші від ефективного використання надр. Люди, про яких так необачно висловився посадовець, у своїй переважній більшості й утворили інший умовний табір, бо ефекту виграшу вони не відчули, й їхні інтереси — це не лише, безперечно важливе, збереження екології, під чим розуміємо збереження самого життя на Поліссі, а й встановлення, кому потрібне руйнування земель, чиї кишені від цього погладшають і, врешті-решт, як цього «когось» зупинити.
У ретроспективі «титанової війни» вже було чимало ключових подій: дивовижна сесія обласної ради, на якій із третьої спроби «протягнули» антиконституційне рішення: дозволити НАК «Надра України» видобувати титанові руди на території п’яти районів Житомирщини; обговорення, вимушене погодження, а за тим опір громадськості на місцях; круглі столи, зйомка фільму-свідчення «Титанові хроніки», спілкування з експертами, екологами, медиками, політиками, збори підписів тисяч людей. Внаслідок «титанічної» боротьби громадського руху опору «Врятуємо Полісся» вдалося відвоювати один із районів — Малинський, де знайшлися свідомі громадяни, які вчасно схаменулися, зібрали однодумців, відвоювали близько 300 га земель із 1000 га Злобицького родовища, чим відсунули кар’єри на два кілометри.
НЕБЕЗПІДСТАВНІ ПОБОЮВАННЯ
Усього кілька місяців війна не давала про себе знати, щоб, може, з новою силою вибухнути знову. 26 жовтня, за два дні до парламентських виборів, на сайті Житомирської обласної ради з’явилися проекти рішень на наступну сесію, яка відбудеться 22 листопада. Координатор громадського руху опору «Врятуємо Полісся» Станіслав Гуменюк говорить: «На сесію виносяться 73 питання, 13 із них спрямовані на знищення Поліського краю, найстрашніше — під номером 19. У документі йдеться: «погодити дочірньому підприємству НАК «Надра України» «Житомирбудрозвідка» отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою промислової розробки Торчинського родовища титанових руд на території Радомишльського, Черняхівського, Коростишівського районів загальною площею 6129 га».
Громадськість трьох згаданих районів, а також малинці, які, здобувши маленьку перемогу, не бажають залишати в біді земляків, нині акумулюють зусилля на подальшу боротьбу. Так, координатор руху опору Радомишльського району, інвалід І групи Юрій Докиль розповідає: «Сільська рада села Чайківка, громаду якого я представляю, не дала згоду на розробку родовищ. Не розглядала відповідний проект рішення й сесія районної ради. Тому нам, перш за все, важливо знати: якою є юридична база для надання дозволу обласною радою. Ми хочемо знати всі тонкощі справи, для цього задіяли юристів. Хоча й звичайному селянину зрозуміло, що тут порушується ціла низка законодавчих українських і міжнародних документів, серед яких вирізняється ратифікована Україною в 1999 році Орхуська конвенція. Одне з її положень твердить: питання видобутку корисних копалин на території, що перевищує 25 га, підлягає громадському обговоренню. А нас ніхто не запитав».
Сільський голова Торчинської сільської ради Коростишівського району Ольга Фльорко висловлює переконання, що боротьба за справедливість має продовжитися, проте робити це складно через тиск влади з усіх боків. Жителі села Торчин, в якому й без того не найкраща екологічна ситуація через роботу гранітних кар’єрів — на двох вулицях висохли криниці, — мали бажання публічно заявити, що вони проти видобутку титанових руд на 1400 га своєї території. Для цього вони надіслали листи до газет «Житомирщина» та «Урядовий кур’єр», проте, як того й слід було очікувати, жодне з цих видань, фінансованих із бюджету, на листи не зреагувало. «Як тільки у Торчині почнеться розробка родовищ, це означатиме, що припиниться наше життя: зникне вода, будуть зносити хати, муситимемо забути, що таке свіже повітря», — каже Ольга Фльорко.
Побоювання місцевих громад підтверджують прогнози екологів. «Масове видобування корисних копалин, застосування навіть «екологічно чистої» технології обов’язково матиме негативні наслідки. Як показує досвід Іршанська, на рекультивованих землях може рости убогий сосновий ліс, але навряд чи колись вдасться займатися землеробством. А як визначає ООН, саме родючі ґрунти стають основним ресурсом цивілізації, яка переживає перенаселення та продовольчу кризу (щороку в світі від прямої дії голоду помирає 4 млн людей), — коментує директор лабораторії екосистемологічного моніторингу стану довкілля Житомирського державного університету імені Івана Франка Іван Хом’як. — Інша проблема — пилове забруднення та відвали пустої породи, особливо це небезпечно для нашої держави, де корупція не гарантує дотримання природоохоронного законодавства. Чи не найбільш серйозною проблемою є соціоекологічна. По-перше, руйнується традиційний устрій місцевого населення: для всіх не знайдеться місця на видобувних та збагачувальних підприємствах, що поглибить зубожіння. По-друге, негативна перспектива видобувної промисловості: руда колись закінчиться, а ми матимемо тисячі безробітних посеред багатокілометрового кар’єру. По-третє, ми можемо втратити можливість брати участь у всесвітній програмі сталого розвитку. Світовий досвід показує, що в економічному розвитку виграють ті країни, які продають кінцевий продукт, а не сировину. Сировинні придатки міжнародних корпорацій рано чи пізно перетворюються на клубок соціальних, економічних та екологічних проблем».
ПІДТРИМКУ ВАРТО ШУКАТИ ТІЛЬКИ У СЕБЕ
Втягнуті у «титанову війну», люди швидкими темпами, до 22 листопада, піднімають політичні сили та окремих депутатів. Однак, вже маючи досвід спілкування із деякими парламентарями, громада розуміє, що покладатися варто тільки на власні сили. Влітку до допомоги підключився народний депутат Євген Добряк (ВО «Батьківщина»). Зробити те саме обіцяв і виходець із ледве врятованого села Чоповичі Малинського району Микола Рудченко («Народна партія»), проте слова на ділі залишилися словами. Вибори, що завершилися, розподілили акценти так, що у багатому на копалини окрузі найбільше голосів набрав депутат Віталій Журавський (Партія регіонів), відомий як автор закону «Про наклеп». А за ним ідуть Рудченко та Добряк. За словами координатора громадського руху опору Станіслава Гуменюка, залишається сподіватися на депутатів опозиції, зокрема ВО «Свобода», які вже перейнялися ситуацією, та хоч на якісь дії кандидата в депутати Геннадія Зубка, який здобув перемогу в Житомирському окрузі. «Тепер треба рятувати не тільки житомирське Полісся, адже відомо про наміри розробки родовищ титаново-цирконієвих руд на території Володарського району на Київщині поблизу річки Рось», — наголошує громадський діяч Станіслав Гуменюк.
13 листопада в Житомирській обласній раді відбудеться засідання постійної комісії з питань Чорнобильської катастрофи, екології та використання природних ресурсів. Представники громадського руху сподіваються, що під час цього зібрання правовими методами вдасться відвернути загрозу — домогтися зняття дозвільних проектів рішень з розгляду сесії. Якщо ні, «Врятуємо Полісся» готує проведення прес-конференції в УНІАН, пікетування обласної ради, позови до Європейського суду.
