Подія, можливо, і не найпомітніша, але по-своєму епохальна: в Національному художньому музеї України було презентовано каталог «Давня українська ікона з приватних збірок» (видавництво «Родовід», 2003 р., Київ).
Ну що нам, справді, каталог? Ось якби яка-небудь колекція в дар музею (до речі, передача була — Музей отримав у дар ікону Миколи-угодника 16 сторіччя), чи партія повернених цінностей, одним словом, що-небудь сенсаційне. А каталог... А каталог — це якраз той самий акт музеєфікації, без якого існування будь-якої національної культури неможливе в принципі. Адже витвір мистецтва, про який ніхто не знає, начебто й не існує. Інформація — це цемент, або, скоріше, нервова система духовного життя: якщо десь цих «нейронів» немає, значить, організм культури цю частину просто не відчуває. Ось так і з українською іконою. Те, що це глибоко самобутнє, дуже багате і різноманітне явище, — визнано давно і беззастережно в усьому світі. Власне, те ж українське бароко, про яке так люблять розмірковувати мистецтвознавці — власне, і є давній іконопис. І те, що дуже багато з цих творів просто недоступні, бо вкрадені, вивезені за кордон, або, щонайменше, розкидані приватними колекціями — на жаль, також реальність.
Чудово видана, ілюстрована й відкоментована книга «Родоводу» трохи виправляє становище. У ній репродуковано ікони, які перебувають у приватних колекціях. Справжня Ойкумена, найбільший прихований скарб. Дивно, що це видання взагалі з’явилося. Приватні збирачі надзвичайно ревно ставляться до своїх «одиниць зберігання». «Родоводу» вдалося проникнути до колекційних святая святих. І відкрити Україні її незнане обличчя.
Вірніше, безліч облич. Каталог представляє найрізноманітніші школи і епохи іконопису. Вже самі назви місцевостей, де створювалися ікони, звучать як музика: Турківщина, Старосамбірщина, Полісся, Мостищина, Галичина... Святі, апостоли, Матері та Немовлята — суворі чи життєрадісні, усміхнені чи зосереджені — осявають собою ці місця. Містечка, села, міста, де 700, 600, 500 років тому мешкали митці, які написали ці лики. Історія, всупереч поширеному твердженню, не оживає в цих картинах, ні — вона замінюється реальністю мистецтва. Історія часто буває несправедливою, помилковою, але натхнення не помиляється ніколи.
І тому, коли перегортаєш ці сторінки, вдивляєшся в ці лики — то численні біди і поразки нашої країни відступають далеко, на сторінки погано виданих підручників, чи ще далі.
Дивишся — і розумієш: все в нас буде добре!
