Від таких новин у нормальних та адекватних людей волосся стає дибки… Мимоволі уявляєш, що ці історії могли стосуватися мами, сестри, доньки, тітки…
У телеграм-каналі Людмили Денісової, Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, за 8 квітня наведено короткий опис тих звірств, які чинили рашисти з нашими жінками, дівчатами і хлопцями: «Рівень жорстокості армії терористів та катів рф не знає меж – зґвалтовані діти… Дівчинка, 14 років, зґвалтована п’ятьма чоловіками-окупантами, зараз вагітна, Буча. Хлопчик, 11 років, зґвалтований на очах у мами – її прив’язали до стільця, щоб дивилася, Буча. Жінка, 20 років, зґвалтована трьома окупантами відразу в усі можливі місця, Ірпінь. Немає такого місця ні на землі, ні в пеклі, де рашистські злочинці зможуть сховатися від розплати. Зґвалтування суворо заборонені статтею 27 Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час війни».
Та хіба рашистам коли-небудь були писані якісь закони, хіба ж їм близькі й зрозумілі норми етики та моралі, співчуття та людяності. Це звірі, котрі прийшли нас нищити усіма можливими і доступними їм способами. І нам жити з цим болем та травмами, на жаль, не день чи тиждень, а роки. У ЗМІ вже шириться інформація, що зґвалтовані дівчатка, потрапляючи до лікарень, пробують порізати собі вени. Експерти кажуть, що зґвалтування – це злочин, який не має терміну дії, і це травма, яка буде гоїтися роками. І на кожному етапі цього загоєння потрібна допомога фахівців. Так, у нас ще досі не заведено говорити сміливо про пережите сексуальне насильство, на жаль, так само не прийнято звертатися у таких випадках за підтримкою до психологів та психотерапевтів. На щастя, можна анонімно просити про таку поміч – лікувальну, правову чи психологічну.
Волонтерський проєкт «Сильні» з’явився якраз на фоні перших історій про понівечених фізично та морально українців. На оголошення про збір коштів для допомоги таким людям за перші дні громадяни зібрали понад 300 тисяч гривень. «Зараз їм потрібно відчути підтримку, аби вони перестали соромитися злочину проти них. І тут у гру вступає наша фінансова допомога. Бо найперше, що готові робити потерпілі від насилля чи їхні батьки, – виправляти покалічене. Похід до стоматолога, офтальмолога чи інших спеціалістів не асоціюється у потерпілих із соромом. А для нас це є тією точкою, в якій ми можемо їх підхопити, і допомогти позбавитися слідів мордору, а заодно спонукати довіряти нам», – коментувала потребу в зборі коштів ідейниця волонтерського проєкту «Сильні» Ярина ВИШЕНСЬКА (деталі проєкту та як звернутися за поміччю тут – https://www.facebook.com/yaryna.vyshenska). «День» розпитав Ярину про команду проєкту, його завдання і те, чому зараз не варто чекати у масмедіа на детальні історії про зґвалтованих українців.
ПЕРЕДІСТОРІЯ ПРОЄКТУ
«У мене з напарником була креативна агенція, яка працює з організаціями громадянського суспільства, – розповідає про спонтанний старт проєкту Ярина Вишенська. – Тому ми здавна в інформаційному полі щодо проблем із дотриманням прав жінок, стигматизації зґвалтувань, сексуальної освіти, тобто ці теми у нас були на виду завжди. Крім цього, це була моя особиста ініціатива, яку я запропонувала команді, котра мене підтримала. Але чому мене це зачепило до такої міри, щоб почати збирати гроші? Річ у тім, що після завершення здобуття освіти за напрямом біології я займалася сексуальною освітою, у 2017–2018 роках проводила науково-популярні лекції з біології сексуальності, це поступово переросло в те, що мене батьки запрошували проводити лекції дітям у школах. Проблема сексуальної освіти в Україні завжди була у центрі моєї уваги.
А зараз, коли я збагнула, що відбувається з дітьми, хлопчиками, дівчатками, якому насиллю їх піддали, – це вже жах. А це все ще ми маємо помножити на страшенний рівень стигматизації зґвалтування у нашому суспільстві. І це ще страшніше, ніж те, що ми читаємо, бо ми читаємо про сам факт, який нас жахає, і нам від цього боляче. Але мало хто задумується про той шлях, який проходить жінка, дівчинка чи хлопчик або ж чоловік (не кажу, що таке траплялося у військовому кейсі, але загалом це є), яких зґвалтували. Це доволі страшний шлях особистої травми, який супроводжується цими жахливими картинками. Але це ще й внутрішній біль. Звісно, ці події мене неймовірно вразили, змусили ненавидіти росіян. Яке вони мале бісове право це робити? Ті факти, які я вичитувала про їхню поведінку, свідчать, що вони переконані у такій собі правильності того, що вони роблять. Тому що вони часто ґвалтують потерпілих перед свідками, тобто вони публічно принижують людину, особливо, якщо це жінка, яка в культурі сприймається як щось світле, сімейне, непорочне.
Але ці жертви ще не готові про це говорити. Як пояснювала мені наша психотерапевтка, котра має досвід роботи із потерпілими з 2014 року, скоріше за все вони будуть готові говорити про те, що з ними сталося, через місяць-два, коли прийдуть до тями. Але це сильно ускладнюється наявністю свідків у місцях, де над ними знущалися. Це ще більше їм закриває рота. Бо навіть якщо вони будуть анонімно чи під псевдонімами у статтях щось описувати, а журналісти ж хочуть показати жах, який коїться, щоб ця історія кричала на весь світ про те, що росіяни собі дозволяють, то жінки чи батьки дітей, які це все пережили, бояться, що навіть найменші деталі розкриють людям, які бачили це вживу, їхню особистість. І це страшно. Ми їх розуміємо. Журналісти, які зараз до мене звертаються і питають, чи готові потерпілі говорити, мусять почекати. Я розумію, що про це треба кричати, але теж розумію, що ми не будемо зараз давати масштабно такі особисті історії. Є ті, хто говорить на адреналіні, але це спосіб їхній впоратися із травмою, кричати про неї. Таких варіантів мало.
Тому за таким комплексом фактів і народився проєкт. Зараз час фантастичних речей, хоч як це звучить дико. Бо нас, моїх колег, колежанок, оточили люди з тими самими цілями допомагати, активізувалися доброчинці, я цим навіть нажахана. Я не сподівалася на таку підтримку. Це всім нам болить і всіх обурює. Кожен уявляє на цьому місці свою дівчину, свою маму чи дитину».
ЯК ДОПОМАГАТИМУТЬ «СИЛЬНІ»
«Треба розуміти, що у нас не спринт, а марафон. Насправді проблеми почнуть ще більше накопичуватися з часом. Ми зараз у такому адреналінному стані, коли ми всі злі й кидаємося допомагати, але насправді цим жінкам та дітям треба буде допомагати значно довше та значно пізніше, – продовжує Ярина. – Ми переможемо, а цих людей треба буде ще рятувати кілька років. Зараз важливо зафіксувати і потерпілим, і тим, хто біля них поруч, що зґвалтування – це злочин, який не має терміну дії. Навіть ті потерпілі, які зараз можуть прочитати ваш матеріал, мають усвідомити, що можуть звернутися у будь-який час до нас, наших партнерів, будь-яких правозахисних організацій. Їм допоможуть. І це буде ще одним приводом нагадати всім людям, що за сусід біля нас знаходиться. Тому що смерті ламають людям життя, а зґвалтування – на тому ж рівні. Вони довго не зможуть нормально жити, працювати, бути зі своїми дітьми…
Зараз проєкт ще працює з коліс, тому нині будь-хто може звернутися на мої особисті контакти або на контакти агенції. З такою людиною буде працювати куратор, який прийматиме запити від потерпілого та обговорить усі моменти. Ми все робимо за принципом «сказали і відійшли», тобто не відбувається ніякого примусу. Ми можемо дати фінанси на лікування, психотерапевтичну підтримку, супровід, але тільки за вашої згоди та бажання.
Також куратор розповість, що людина може отримати, крім медичної, психологічну підтримку. Психолог може взяти цю людину на 10 сеансів кризової терапії, але ясно, що багато людей до цього не готові. До психотерапії може бути упереджене ставлення, відповідно. Тоді куратор пояснює, що, крім класичної психотерапевтичної допомоги, ви можете поспілкуватися з людиною, яка допоможе проговорити те, що з вами сталося. Є люди, які пережили в минулому досвід сексуального насилля, і тоді це спілкування відбувається за сценарієм «рівним–рівному», що допомагає осмислити те, що відбулося. Це люди, які також мають психологічну освіту, у них може не бути достатнього досвіду чи спеціалізації, вони знають ази, але найголовніша їхня функція – поговорити як рівний із рівним. Це може бути перехідним етапом людини у психотерапію.
Також куратор розповість про можливість отримати правову підтримку. Тобто ви можете зафіксувати злочин, який був вчинений проти вас. Останній напрям, за бажанням, якщо людина хоче отримати соціальний ефект справедливості, висвітлити свою історію, в нас є контакти журналістів, які готові її вислухати під наглядом та інструктажем наших психотерапевтів, щоб не спричинити повторну травматизацію. Після того, як куратор це все розповів, і людина у певному напрямі виявила свій інтерес, лише після цього ми просимо в неї якісь особисті дані. Після цього з нею контактує людина, яка зможе надати цю конкретну допомогу, – фінансову, юридичний супровід тощо.
У майбутньому це відбуватиметься трошки інакше. У нас запрацює сайт та чат-бот. Це два інструменти, які дозволятимуть людині зайти до нас та попросити про щось. Людині не треба залишати свій номер – лише імейл або юзернейм у вайбері чи телеграмі. Потім з людиною зв’яжеться соціальний працівник (куратор), проконсультує. Коли соціальний працівник розуміє, яка саме поміч треба, спрямовує людину до експертів одного з напрямів. Найважливіше, що люди при зверненні не лишають жодних даних про себе, звернення може бути анонімним. Люди можуть отримати інформацію – і все. Може, комусь треба лише контакти організації, які на місці працюють, чи треба отримати від волонтера певні ліки. Ніхто нікого ні до чого не зобов’язує, і це найважливіший принцип».
ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРІЙ
«Зараз ніяких особистих історій не буде, це не на часі. Не всі журналісти вміють це робити правильно, адже є окремий напрям роботи із кризовими ситуаціями. Моя колега-психотерапевтка, як уже згадувалося, працює з такими кейсами з 2014 року. Найважливіший момент на етапі висвітлення цих історій полягає в тому, що не можна віддавати людину просто в руки журналіста, – пояснює наша співрозмовниця. – Ми їй допомагали певний час, а потім одна людина може це зіпсувати просто від того, як запитає про це. Тому зараз ми розуміємо, що будемо працювати або з тими журналістами, які можуть довести, що в них є відповідна спеціалізація нетравматичного спілкування, або можемо пропонувати їм пройти швидкий тренінг, як спілкуватися з людиною. І це стосується не лише журналістів, а й стоматологів, офтальмологів, тобто усіх, хто пропонує свої послуги з відновлення тіла потерпілих. Люди мають бути до цього готовими».
РОБОТА У РОДИНІ
«Від себе можу дати одну рекомендацію: почитати, що радять з цього приводу експерти. Багато хто намагається допомагати, виходячи зі свого досвіду. Не можна так робити. Зараз настільки неординарна ситуація – війна, коли нічого не працює так, як ми звикли. Зокрема, спілкування з рідними. Тому раджу відмовитися від свого особистого досвіду та погуглити, як говорити зі зґвалтованим потерпілим. І одразу знайдуться толкові рекомендації психологів. Над цим десятки років працюють громадські організації та фонди», – зазначає Ярина Вишенська.
Тож не варто самостійно вигадувати велосипед, а краще радитися з фахівцями. Бо є психотерапевти, котрі вміють працювати з сексуальним насиллям, а є окрема категорія тих, хто вміє працювати з сексуальним насиллям у воєнний час. За словами Ярини, їхня робота суттєво відрізняється.
Наразі проєкт «Сильні» планує зареєструватися як громадська організація, аби ефективніше співпрацювати з благодійниками, партнерами та державними інституціями. Щодня про свою готовність допомагати у розвитку «Сильних» кажуть волонтери. Не для всіх є робота прямо зараз. Усім треба набратися терпіння – і тим, хто готовий підтримати, і тим, хто такої допомоги потребує.
ДО РЕЧІ
Безкоштовну психологічну допомогу постраждалим від сексуального насильства надає також громадська організація «Дівчата». Якщо ви або ваші знайомі потребують допомоги, можна звертатися на [email protected]. Реабілітація розрахована на дітей, дорослих та членів їхніх сімей. Працює команда психологів. Додаткова інформація за телефоном +380734603860.
