Відгук на лист Ольги Сивцової «Мова — мій монастир» («День», №165).
У 1995 році я вступив до тоді ще Київського міжнародного університету цивільної авіації. Вступив із сільської, україномовної, як ви розумієте, школи. І знаєте, що чекало мене у рідному вузі? УСІ дисципліни, включно з історією України (!), викладалися російською. І викладачам було однаково, що більшість аудиторії навчалася в україномовних школах. Їх не цікавило, що переходити на російську важко. Вони знали одне: лекції вони перекладати не будуть, бо всі й так розуміють російську. На перших лекціях деякі з них, щоправда, питали, якою мовою читати. Знаєте, якою була реакція аудиторії? Ті, хто раніше вчився російською, кричали: «Російською!», а україномовна більшість (і я серед них) мовчала. Чому? Про це нижче.
Пані Олю, ви давно були в Києві? Скільки, по-вашому, людей із кожних десяти спілкуються тут українською? Впевнений, що не більше двох. Як ви думаєте, чому такі вихідці з села, як я, при переїзді до Києва переходять на російську? Бо стереотип «українська мова — це мова неграмотних селян» живе і процвітає, і ставлення до україномовних відповідне (варіант — «бандерівці»). У них відразу розвивається комплекс неповноцінності, і щоб швидше позбутися його, вони змінюють мову. Ви кажете, що таке мовне середовище склалося історично, і треба на рівні Конституції залишити все як є? Але ж так склалося історично, що Україна опинилася у складі Радянського Союзу. Для чого було щось міняти?
Сказати вам, що буде, якщо ввести російську другою державною? Через деякий час українська зникне. Я можу пояснити, чому. Треба дивитися правді в очі: так склалося, що російська мова мала кращі умови розвитку, ніж українська. Тому й розвинулася вона краще. Як написав нещодавно Віталій Портников, дім української мови має фундамент і дах, а стін не існує. Розмовної української мови, жаргону, яким могли б користуватися, наприклад, ті ж студенти, нема або він дуже слабкий. Поки його немає, не може бути й розмов про введення російської мови другою державною чи навіть офіційною. Вона просто витіснить українську. Та що там! Русифікація триває й так!
Наведу конкретний приклад. Хлопці, яким не пощастило, як мені, і які не вступили до вузів, мусили йти працювати. А де тепер знайдеш роботу? У Києві. А Київ — російськомовний. Отож, і хлопці, приїхавши додому, не переходять на українську (про якість їхньої російської я промовчу). І що з цим робити?
А загалом я не проти введення російської другою державною. Тільки не тепер, а тоді, коли, наприклад, 50% киян, 40% харків’ян і донеччан говоритимуть українською, яка посяде у суспільстві таке ж достойне місце, як і російська.
