На початку червня кілька десятків тернопільських військових, які служать у східних областях України, повернулися на Тернопільщину у відпустку. За кілька днів вони продовжать військову службу.
Заступник командира роти з озброєння і виконувач обов’язків командира дев’ятої роти одного з батальйонів НАЗАР (на прохання респондента не пишемо його прізвище, а також номер батальйону та бригади) прибув до Тернополя 4 червня. Він служив у Волноваському районі на Донеччині, де 22 травня озброєні бойовики напали на блокпост української армії. Під час сутички загинуло близько 20 військових. Назар у 23-річному віці вже на власні очі бачив смерть товаришів, він уже знає, що таке захищати рідну землю зі зброєю в руках, воювати за неї й не здаватися.
У Тернополі Назара та інших українських військових зустріли як героїв. Сам Назар не вважає себе героєм і розповідає про деталі перебування на сході України.
— Назаре, що вам запам’яталося найбільше, коли перебували на сході України?
— Запам’яталися окопи, в яких ми жили. Було таке, що я за два тижні раз тільки роззувся, бо не було можливості. І, звичайно, врізалася в пам’ять та ситуація, коли наших хлопців було вбито. Коли товариш просить допомоги, але ти бачиш, що допомогти йому вже неможливо. Тоді розумієш, що ще недавно ми спілкувалися, жартували, спали вночі один біля одного і таким чином себе зігрівали, — згадувати це і тих людей, яких уже немає, дуже болісно. Ніколи не забуду, коли ніс друга на руках, який просив допомогти, а мені по руках текли його мізки. Знайшов бушлат, а в ньому телефон дзвонив, беру його — мама телефонує — ні відповісти, ні скинути виклик... Тоді разом із тими, хто був у лікарні, померло 20 осіб, можливо, й більше, точної інформації не маю.
У нашій роті наймолодшому солдатові 19 років, найстаршому — 35. В основному солдати віком від 23 до 30 років. Щодо побуту, то загалом із харчуванням в нас усе було нормально. Щоб сказати, що хтось голодував, то такого не було. Якщо часом і були голодні, то не від того, що не було чого їсти, а просто не було можливості поїсти. З харчуванням нам трохи також допомагало місцеве населення — люди привозили домашню гарячу їжу.
— Коли приїхали до Тернополя і побачили, скільки людей прийшло вас зустрічати, це вплинуло на ваш бойовий дух?
— Звичайно, це впливає. Важливо, коли люди поважають те, що ти тримаєш зброю в руках і захищаєш свою країну. Але водночас в мене було таке відчуття, що мені все це сниться, що я не тут. Я не міг повірити, що приїхав у своє рідне місто.
— Що потрібно вашій роті для належного матеріально-технічного забезпечення?
— У нас під час служби на сході на всіх було приблизно десять бронежилетів ще радянського типу. Пообіцяли, що нам ще будуть видавати. Тобто з бронежилетами проблема, а також із приладами нічного бачення, особливо для снайперів, бо в них звичайні приціли денного бачення, а нічного бачення немає. Каски в нас є, але ще радянського зразка. Потрібні сучасні каски, а також жилети-розвантажувачі, щоправда, пообіцяли, що такі жилети нам видадуть.
— А як озброєні бойовики?
— У снайперів є лазерні приціли, тому точність попадання висока. Нічні прилади бачення вони мають. Є в них одноразові гранатомети «Муха». Ця зброя неефективна проти бронетехніки, але нею можна вразити одразу кілька осіб. Мають кулемети, автомати Калашникова нового зразка. Ми маємо АКМ 1974 року, а вони користуються сучасними АК-100. Бойовиків цілеспрямовано забезпечують. Такої зброї, яку вони застосовують, купити нереально в магазині. Наприклад, з конструкції РПГ (з них бойовики здирають етикетки) зрозуміло, що це російське виробництво. Вони відрізняються від наших аналогів — наші РПГ довші й тонші.
— Яке ставлення місцевого населення до українських солдатів переважало?
— Спочатку нас не були раді бачити. Але після трагічного випадку, коли наших хлопців розстріляли, ставлення різко змінилося. Тоді якраз почали до нас приїжджати люди, привозити харчі, питну воду. Було навіть таке, коли ми виїжджали з блокпостів, то люди стояли і плакали.
— Чи задоволені ви тим, як журналісти висвітлюють події на сході України?
— Після того, як розстріляли наших хлопців, приїжджали журналісти, брали інтерв’ю, але багато важливої інформації в їхніх сюжетах не було. Журналісти чомусь вислухали і подали позицію керівництва, а що говорили солдати, вони в ефір не дали.
— Що ви очікуєте від новообраного Президента?
— Треба, щоб новообраний Президент увів у цих регіонах військовий стан або комендантську годину. І дав команду зачистки, щоб мирне населення не виходило на вулицю. Ми би зачистили регіон за день-два. Хотілося б, щоб нас краще готували морально і фізично до виконання бойових завдань. Більше практичної підготовки до цієї ситуації, щоб військове керівництво давало нам більше інформації.
Я налаштований продовжити військову службу. Це мій обов’язок, треба захищати Батьківщину. Якщо не ми, то хто охоронятиме нашу рідну землю?! Треба довести, що смерть хлопців не була марною.
ТИМ ЧАСОМ
Жителі Тернопільщини забезпечують бійців власним коштом
Зокрема, для одного з військових, який нещодавно прибув зі сходу і перебуває у тимчасовій відпустці, у рідному селі зібрали кошти для закупівлі бронежилета і з’ясовують, де можна його придбати.
Як розповів брат одного військового, 10 червня виїхали з Тернопільщини двоє хлопців, які досі не мають бронежилетів і касок. «Є така інформація, що вони пройдуть підготовку зі стрільби і потім їх відправлять на схід. Ми не втрачаємо надії, що влада посприяє і забезпечить наших військових хоча б бронежилетами та шоломами», — розповідає Юрій (прізвище на прохання респондента не вказуємо).
Проблема матеріально-технічного забезпечення виникла і під час формування спеціального батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль» при УМВС України в Тернопільській області та батальйону територіальної оборони Тернопільщини. Тому Самооборона Майдану Тернопільщини почала збирати кошти на закупівлю спорядження та засобів захисту для бійців батальйонів Тернопільської області. Паралельно представники штабу Самооборони області з метою підтримки намагаються зібрати дані про жителів Тернопільщини, які знаходяться у східних областях України і беруть участь в АТО.
За словами представника Самооборони Романа Павлишина, якісна амуніція одного військового коштує 20 тисяч доларів. Один бронежилет у середньому обходиться у 300 євро, а шолом — 110 євро. Тернопільські самооборонівці поставили за мету забезпечити тернопільських бійців хоча б бронежилетами, касками, наметами, спальними мішками тощо.
Як зазначає комендант Тернопільської Самооборони Майдану Іван Ковалик, основні сили, які беруть участь в АТО, — це Нацгвардія і батальйони. Зібраними коштами Самооборона Тернопільщини першочергово забезпечуватиме батальйон спецпризначення «Тернопіль». Бо якщо батальйон територіальної оборони повинен забезпечити порядок в області, то перед батальйоном спецпризначення стоїть завдання при відповідному наказі виїжджати на схід чи в інші регіони України. До речі, батальйон територіальної оборони формується з військовослужбовців, яких призиває військкомат, а батальйон спецпризначення — з добровольців.
Командир спеціального батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль» Володимир Катрук розповідає, що на даний час у батальйоні є один працівник МВС на офіцерській посаді, майданівці, які під час кривавих протистоянь отримали поранення, чоловіки, які служили в Збройних силах України, в радянській армії та мають хороший досвід ведення бойових дій.
Самооборона Майдану Тернопільщини протягом двох тижнів, станом на 5 червня, зібрала для тернопільських батальйонів близько 300 тисяч гривень. На ці кошти для батальйону територіальної оборони закупили систему охорони, каремати, спальні мішки, а для батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль» було придбано бронежилети, медикаменти, спальні мішки, каремати, одяг та засоби гігієни. У «Фейсбуці» на сторінці «Батальйон «Тернопіль» розміщено список речей, які необхідні для тернопільських бійців.
