Останні місяці в країні ознаменувалися небаченим підйомом громадської активності. На вулиці українських міст вийшли десятки тисяч людей, що почали твердо відстоювати своє право на краще життя. Не стало винятком і Запоріжжя. На місцевому Євромайдані люди знайомилися, обмінювалися думками, проявляли творчі здібності. Щотижневі мітинги стали доброю традицією. Завдяки постійній увазі ЗМІ до народних зібрань, деяких їхніх учасників почали впізнавати у місті. Серед запоріжців із стійкою громадянською позицією зустрічаються не лише представники молодого покоління, а й люди із багатим життєвим досвідом. Такою є 81-річна пенсіонерка Марія Лихвар, що, незважаючи на погодні незручності, а також вона змушена пересуватися за допомогою милиць, не пропустила жодного мітингу.
Запоріжці вважають жінку взірцем ідейної послідовності та духовної стійкості, адже протягом свого життя вона завжди боролася за свободу думки і виступала за самостійність України. На зламі 1980-1990-х рр. сьогоднішня пенсіонерка була активним учасником «Народного Руху», а 2004 року із завзяттям підтримувала помаранчеву революцію.
«Я роблю вже третю революцію — каже Марія Іванівна, — наприкінці 1980-х я займалася відродженням української мови через «Просвіту» та відвідувала акції на підтримку демократичних цінностей і незалежності України, а 2004-го вийшла проти злочинної влади Кучми».
За словами 81-річної патріотки, радянська епоха є часом суцільної неправди, а сама держава СРСР була втіленням зла, з яким і сьогодні доводиться боротися українцям. «Моя мати померла 1933 року від голоду, того ж року, коли я народилася. Батькову матір спіткала аналогічна доля 1947 року. Проживаючи в селі, ми тяжко працювали зранку до вечора, однак навіть на чоботи та фуфайку грошей не було, адже всі кошти йшли у місто, а отримати паспорт селянинові було неможливо. Так хіба може бути правда на боці такої держави?» — запитує літня активістка.
Марія Лихвар завжди спілкується з людьми, які з нею не погоджуються, і намагається довести їм, що ностальгія по СРСР є даремною, оскільки, на її переконання, в ті часи життя не було кращим за сьогоднішнє. Вона постійно наголошує на тому, що свобода та інші духовні цінності є важливішими за примітивне задоволення матеріальних потреб. Людей, які живуть за принципом «аби було щось поїсти», Марія Іванівна зневажливо називає «ходячими шлунками».
Сама Марія Лихвар отримує маленьку пенсію, проте це не завадило їй брати участь у зборі коштів на революційні потреби. Щодо свого матеріального становища пенсіонерка іронізує, називаючи себе «бізнесменом», що збирає покинуті на вулиці пляшки.
На запорізькому Майдані помітити патріотичну бабусю не важко, бо її невід’ємним аксесуаром є унікальний в’язаний жовто-синій прапорець, який вона пошила в далекому 1989 році. «Для мене він став своєрідним символом змін, — пояснює Марія Іванівна — адже цей прапорець бачив разом зі мною усі революційні події, що відбувалися в Україні за останні десятиліття».
Наразі активістка зі стажем продовжує регулярно відвідувати недільні зібрання під ОДА та ініціює створення у місті спілки дітей війни.
