Погана екологія, високий рівень захворюваності українців, не вирішені соціально-економічні питання. Що об’єднує ці проблеми? Всі вони призводять до ще однієї — зростання кількості дітей-інвалідів.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2,5% загальної кількості дітей є інвалідами і потребують допомоги з боку держави. Крім того, 1% із них — інваліди, прикуті до ліжка, яких повністю адаптувати до соціального життя дуже складно. Ще одна, третя категорія — 10—20% дітей — не є ні інвалідами, ні повністю здоровими. Це — діти з мінімальною дисфункцією мозку, порушенням поведінки, поганою успішністю в школі, з якимись пограничними порушеннями неврологічного статусу.
Але всі ці діти для кращої адаптації в суспільстві вимагають постійної корекції фахівців — лікарів, педагогів, логопедів, психологів.
В Україні таких дітей — десятки тисяч. І їхнє здоров’я становить серйозну медико-соціальну проблему. На жаль, до 1990-х років минулого століття в Україні не проводилась комплексна спеціальна робота з такими дітьми. Погіршення стану здоров’я маленьких українців і підвищення рівня дитячої інвалідності обумовлене, зокрема, недостатнім рівнем ранньої діагностики тяжких захворювань, розширенням медичних висновків, за яких дитину може бути визнано інвалідом.
Не дивно, що в нинішній ситуації повернення хворих дітей до повноцінного життя стає для України справою державного значення. Одну з ключових ролей у реалізації такої стратегії відіграють Центри лікування і реабілітації дітей з обмеженими можливостями. За словами директора Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України, головного позаштатного дитячого невролога МОЗ України, завідувача кафедри дитячої неврології і медико-соціальної реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Володимира Мартинюка, прогресивні методи, які використовуються спеціалістами-реабілітологами, дають надію дітям з обмеженими можливостями та їхнім батькам на повну соціальну адаптацію.
«Передовий досвід, який Україна перейняла у цивілізованих країн, перш за все, у Німеччини, має тенденцію до поширення і в інших країнах СНД», — зазначив він.
За словами фахівця, в Україні й СНД на зміну старому світогляду має прийти сучасний. «Це соціальна педіатрія, мета якої полягає в тому, щоб пристосувати дитину з її особливостями до цивілізованого свідомого життя. Тобто дати можливість дитині з будь-якою патологією почуватися повноправною в країні, яка хоче називатися демократичною державою», — пояснив він.
У свою чергу німецький професор Губертус фон Фосс зазначив, що політика у сфері охорони здоров’я і соціального захисту — це найважливіші сфери роботи для будь-якої нації. «Якщо не працює охорона здоров’я і соціальний захист, це означає, що система не працює в цілому», — розповів він.
Проте, за його словами, в Україні помітна робота в цьому напрямі. Зокрема, з боку МОЗ. «По-перше, в Україні вже існує соціальна педіатрія, якої раніше не було. По-друге, тепер інваліди не залишені напризволяще, у клініках їх ставлять на облік, амбулаторно обстежують, дають рекомендації. По-третє, на сьогодні батьки отримують хорошу інформацію... Тож я думаю, що в Україні останніми роками багато що змінилося на краще», — пояснив фахівець із Німеччини.
Також професор фон Фосс відзначив неабияке збільшення кваліфікованих кадрів у лавах українських медиків.
Однак, на його думку, українська медицина продовжує гостро потребувати фінансування. Наприклад, за словами професора фон Фосса, незважаючи на проведений нещодавно ремонт Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, Центру потрібна ще одна будівля і сучасна апаратура. «Треба налагоджувати подальшу співпрацю між цим центром та іншими дитячими клініками. Ця дитяча клініка №1 проводить деякі заходи щодо покращення — наприклад, ремонт будівлі... Я особисто брав участь у створенні тут перинатального центру. З Німеччини буде надано машину для транспортування новонароджених з ускладненнями. Також із моєю допомогою тут було засновано й обладнано відділення гемодіалізу. А надалі планується розвиток надання сучасної медичної допомоги в дитячій хірургії», — поділився лікар спільними з українськими колегами планами.
У цілому медики впевнені, що для досягнення таких амбітних планів потрібно не так уже й багато. Перш за все, зробити аналіз системи охорони здоров’я і прорахувати необхідну кількість ліжок для амбулаторного лікування дітей. По-друге, продовжувати модернізувати і ремонтувати наявні клініки, які вже надають таку допомогу. І останнє — мабуть, найважливіше: необхідно приділити особливу увагу профілактиці здоров’я дітей та підлітків-інвалідів.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я:
♦ 2,5% загальної кількості дітей є інвалідами і потребують допомоги з боку держави.
♦ 1% із них — інваліди, прикуті до ліжка, яких повністю адаптувати до соціального життя дуже складно.
♦ 10—20% дітей — не є ні інвалідами, ні повністю здоровими (діти з якимись пограничними порушеннями неврологічного статусу).
