Близько 30 тисяч осіб, заражених ВІЛ-інфекцією, виявили в Донецькій області від 1987 року, коли на Донеччині був зафіксований офіційний початок епідемії СНІДу.
Усього ж кількість ВІЛ-інфікованих шахтарського регіону на сьогодні становить 20% від загальної кількості таких хворих по всій країні, а в загальному списку регіонів Донбас займає четверте місце в Україні за захворюваністю на СНІД — після Одеської, Миколаївської та Дніпропетровської областей. Зокрема, за даними начальника Управління охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації Олени Петряєвої, обласні показники поширення ВІЛ у регіоні (246 хворих на 100 тисяч населення) вже давно майже вдвічі перевищують середній показник по Україні (приблизно 116 хворих на 100 тисяч населення). Більш того, за словами багатьох донбаських лікарів, головною проблемою на сьогодні є не лише колосальна швидкість поширення захворювання, а й парадоксальна непоінформованість більшості заражених донеччан про те, що вони хворі. Крім того, більшість із ВІЛ-інфікованих навіть не підозрюють про те, що їхню хворобу можна лікувати або хоч би відстрочити її прогресування. Наприклад, лікарям уже відомо, що в області, можливо, проживають ще близько семи–восьми тисяч осіб, які були заражені ще в 1990-ті роки і які, вочевидь, досі не знають про це.
Загалом же, сьогодні, за даними О. Петряєвої, в лікувально-профілактичних установах Донецької області на диспансерному обліку перебувають 13 тисяч ВІЛ-інфікованих, у тому числі близько двох тисяч осіб — із діагнозом СНІД. При цьому лікарі наголошують, що їм на сьогодні вдалося на 30% знизити заражуваність дітей від ВІЛ-інфікованих матерів, і все ж таки навіть цей показник жодним чином не дає приводу для радості.
Фахівці констатують, що зараз більшість хворих не вірить у те, що їх можна вилікувати, і залишаються, грубо кажучи, медично неграмотними щодо свого захворювання, що призводить до вельми сумних результатів, адже хворі, по суті, просто запускають свою хворобу. І на сьогодні, наприклад, із зареєстрованих двох тисяч хворих СНІД саме через необізнаність і небажання лікуватися померли майже 1300 осіб.
Тим часом у Донецькій області почав активно поширюватися новий вид терапії, яка могла б дуже ефективно допомогти ВІЛ-інфікованим. Це антиретровірусна терапія (АРВ- терапія), яка, за словами фахівців, від моменту її появи на Донеччині користується в хворих дуже великою популярністю. Однак, як зазначає з цього приводу лікар-інфекціоніст Донецького обласного центру з профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД Інна Кошкарьова, про цей вид терапії сьогодні знають лише дуже небагато хворих, і ще менша їхня кількість погоджується лікуватися. У більшості ж своїй хворі просто не хочуть застосовувати до себе жодних способів лікування, не задумуючись навіть про те, що АРВ-терапія на сьогодні є реальним чинником покращання якості життя таких ВІЛ-інфікованих, а також справжнім шансом на продовження їхнього життя. При цьому, як зазначають лікарі, серед тих, хто не отримує АРВ-терапію, найчастіші летальні випадки (59%), а серед тих, хто не відмовився від лікування, цей показник набагато нижчий — всього 7%. Більш того, за даними фахівців, багато пацієнтів після АРВ-терапії повертаються до суспільного життя та роботи.
Як повідомила І. Кошкарьова, з 1 вересня минулого року на АРВ-терапію взяли 712 пацієнтів, із яких 55 — діти. Також, за її даними, на сьогодні цю терапію вже отримав Донецький обласний спеціалізований Будинок дитини для дітей і сиріт. Окрім того, вона активно поширена в лікувальних установах Маріуполя, Слов’янська та Макіївки. Більш того, сьогодні в області працюють вісім дисциплінарних команд, які займаються обслуговуванням самотніх хворих і допомагають тим, хто самостійно не може впоратися з хворобою.
У зв’язку з цим, зовсім недавно в Донецькій області стартувала перша не лише в Україні, а й у всій Східній Європі загалом кампанія, що передбачає інформування населення про методи та можливості лікування СНІД. Уже зараз, за словами М. Гражданова, коли кампанія фактично щойно почала роботу, в регіоні фіксується зниження інтенсивності заражень — саме за рахунок того, що триває значна робота з громадськістю. Крім того, за словами фахівців, останнім часом в області вдалося впорядкувати систему диспансерного нагляду та надання амбулаторної допомоги хворим на СНІД.
Ще одна проблема — гарантування безпеки донорської крові. Донеччани ще дуже добре пам’ятають страшний випадок улітку 2005 року, коли в м. Маріуполі лікарі через необачність заразили СНІДом двох немовлят, яким перелили інфіковану донорську кров. Проблема полягає насамперед у тому, що сьогодні в регіоні фактично відсутній механізм залучення донорів до повторної здачі крові для остаточної її перевірки на наявність інфекції (якраз у випадку із зараженням малюків інфікованого донора просто повторно не перевірили на ВІЛ). Більш того, в деяких містах області відсутнє елементарне технічне забезпечення, що гарантує безпеку донорської крові (спеціальні пластикові місткості для її зберігання, спеціалізовані морозильники для карантинізації плазми тощо).
Крім того, в Донецькій області досі не вирішене питання придбання діагностичних тест-систем для тестування на ВІЛ населення міст і районів Донеччини. Утім, з іншого боку, лікарі зазначають, що сьогодні в регіоні значно покращився доступ різних категорій людей до тестування на ВІЛ. При цьому вагітні жінки й донори проходять тестування безплатно — за рахунок коштів державного бюджету, а решта категорій — за рахунок коштів обласного та місцевих бюджетів. Наприклад, цього року на ці цілі з держбюджету заплановано виділити 3,3 млн. грн., а з обласного — 500 тис. грн. Загалом же допомога таким хворим передбачена в рамках програми боротьби з ВІЛ/СНІД, що фінансується з різних бюджетних джерел. Вона розроблена на термін до 2008 року й затверджена розпорядженням голови Донецької ОДА ще в червні 2004 року.
Крім цієї програми, в регіоні забезпечений й особливий вид немедичної допомоги хворим на СНІД. У Донецькій області працює спеціальний проект, згідно з яким 60 ВІЛ-інфікованих Донеччини отримують регулярну допомогу вдома. Наприклад, їм щомісяця привозять продукти, а їхні близькі навчаються догляду за такими хворими. Крім того, пацієнтам також наддають і соціальну допомогу — оновлення документів, допомога в працевлаштуванні, оформлення інвалідності тощо. Також сьогодні в Донбасі близько 20 громадських організацій реалізовують 40 проектів, спрямованих на зменшення ризику ВІЛ-інфікування представників груп ризику і на надання підтримки хворим на СНІД донеччанам.
Утім, на думку лікарів, сьогодні насамперед треба звернути увагу і на ставлення самого суспільства до проблеми СНІДу. Фахівці схильні стверджувати, що поширення епідемії в нашій області зокрема й в Україні загалом багато в чому є наслідком негативного ставлення суспільства до ВІЛ-інфікованих. Таке ставлення породжує дискримінацію людей зі статусом ВІЛ і на роботі, і в дитячих установах, і в лікарнях, але все це відбувається лише через брак достовірної інформації про цю інфекцію. Один із найстрашніших наслідків на сьогодні те, що по суті завіса байдужості та мовчання навколо проблеми СНІДу призводить до фактично «підпільного» поширення епідемії в і без того проблемній у цьому сенсі Донецькій області, адже люди, які дізнаються про свій «сороміцький» діагноз й знають ставлення до нього суспільства, просто замикаються у собі i не лікуються, таким чином позбавляючи себе останньої надії на повернення до нормального життя.
