На мажорній ноті, прем'єрою «Слова про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» для сопрано, тенора, баритона, баса, мішаного хору та симфонічного оркестру, закрила свій 137 сезон Національна філармонія України.
За жанром цей твір можна назвати симбіозом між ораторією та симфонією. Він триває більше години і складається з дванадцяти частин. Творчий тріумвірат Станкович — Сіренко — Савчук народився вже два десятки років тому. Кожний раз вони роблять цікаві роботи, які не залишаються поза увагою меломанів. Їх нова «дитина» важко народжувалась. Були на те об'єктивні і суб'єктивні причини. Планувалося, що кияни почують «Слово...» на фестивалі «Прем'єри сезону», а вийшло, що з ним спочатку познайомились варшав'яни, а згодом цим твором вирішили закрити сезон... Але час іде, а у Національного симфонічного оркестру, який називають одним з кращих колективів, все немає нормальної репетиційної бази. Музиканти працюють в жахливих умовах (малому залі філармонії). Приміщення не пристосовано для такого великого колективу. Страшна задуха. Навіть всім уміститися неможливо, не говорячи про те, що диригент не може нормально почути оркестр і співаків. Після репетицій всі скаржаться на головний біль. Цю проблему треба все-таки вирішувати. Хоча є гарні новини. «Слово...» увійде в «Антологію музики сучасної України», яку готує філармонія.
За словами композитора Євгена Станковича, ідею написання музики до «Слова про похід Ігорів» підказав Тарас Шехедін два роки тому. Він американець українського походження, давній друг маестро, один з керівників Американського українського центру. «Існує багато перекладів і версій цієї літературної пам'ятки, — каже Євген Федорович, — але я зупинився на варіанті Леоніда Махновця, як найближчому до оригіналу і тому, що у нього ритмічний переклад. Його легше наспівувати». А художній керівник капели «Думка» Євген Савчук признався: «Ну й намучились ми з цим перекладом. Річ у тім, що у нас не має спеціалістів, які б фонетично підказали співакам, як дійсно розмовляли на старослов'янській мові — такій метафоричній та специфічній. Наприклад, «ять» в літописах сьогодні росіяни читають як «є», а українці — як «і». Втім, хористи справилися з важким завданням. Особливо хочеться відмітити роботу солістів: Ірини Семененко, Михайла Тищенка, Миколи Коваля і Сергія Магери, які показали себе гарною командою. Не приховував задоволення і диригент, керівник Національного симфонічного оркестру України Володимир Сіренко. На його думку, «Слово про похід Ігорів» вражає яскравістю драматургічних контрастів та щирістю ліричних емоцій. Твір продовжує серію монументальної музичної спадщини Станковича, зокрема таких, як «Чорна елегія», «Я стверджуюсь», «Каддіш-реквієм» та «Панахида за померлими з голоду». Партитура настільки високо професійно зроблена, що не треба нічого вигадувати, а головне було зіграти так, як її написав автор.
— Мені імпонує заглибленість Євгена Станковича в вітчизняну історичну проблематику, — сказав академік НАНУ Петро Толочко, — і те, що він звертається до вічних тем. З Євгеном Федоровичем я вперше зустрівся, коли знімали фільм «Ярослав Мудрий», де я виступав консультантом. Потім була картина «Легенда про княгиню Ольгу», а в минулому році модерн-балет «Вікінги», поставлений в Національній опері України. На цей раз я не критик і не консультант, а просто слухач його нової праці і шанувальник творчості композитора.
Як історик, хочу відмітити, що «Слово...» — епізод нашої історії про похід, який закінчився невдало для Русі, але завдяки геніальному літописцю він оспіваний, як заклик до єднання князів перед ворожою навалою. Хоча Ігор Святославович був не найкращим воєводою нашої історії, пересічною особистістю, але так судилося, що навіть у своїй неславі він став знаменитим, і що битва врізалась у пам'ять більше, ніж перемога. Коли читаєш, то віриш, що після цієї поразки обов'язково будуть перемоги. Дуже важливо, що через увесь твiр рефреном звучить: облиште чвари, вступіться за рідну землю, підніміть мечі, закрийте ворота кочівникам на Русь. А оскільки наше суспільство сьогодні дозріває до критичного самоусвідомлення, звернення до своїх витоків, коріння, то я думаю, що «Слово про похід Ігорів» старовинного руського книжника і українського сучасного композитора має оптимістичну функцію — показує, хто ми є і чиїх батьків діти.
