Початок нового року на Дніпропетровщині затьмарився сумним інцидентом, що викликав широкий резонанс за межами України. Рано вранці 1 січня в одному з барів Нікополя сталася групова бійка, що закінчилася великим кровопролиттям. Як розповідають очевидці, охоронці бару відмовилися впустити до приміщення компанію кавказців, які прийшли в заклад зі своїм спиртним. Суперечка біля дверей переросла в сутичку, в ході якої один із гостей вихватив ніж і почав завдавати ударів «кривдникам». У результаті четверо відвідувачів бару отримали серйозні поранення. Летальними вони виявилися для двох 23-річних парубків, один з яких помер на місці, другий — через три години в реанімації. Окрім того, з колото-різаними ранами до міської лікарні Нікополя були доставлені 17-річний хлопець і 19-річна дівчина, які спробували розборонити бійку. Винуватці інциденту, в тому числі й той, хто почав поножовщину, втекли з місця злочину, однак невдовзі були затримані. Підозрюваним у вбивстві виявився приїжджий 22-річний безробітний вірменин на ім’я Ашот. І хоча міліція досить стримано коментувала ці події, подробиці різанини не стали секретом для місцевих жителів. Увечері 4 січня в сквері на розі вулиць Гагаріна й Каштанова молодими людьми, які поверталися з похоронів загиблих, був ущент розбитий хачкар — пам’ятний знак, встановлений вірменською общиною на згадку про жертв геноциду в Туреччині. Два роки тому цей знак був розміщений у центрі Нікополя за рішенням виконкому міськради, яка одноголосно підтримала звернення обласного товариства вірменської культури. З тих пір хачкар, виготовлений майстрами з Вірменії, спокійно стояв у сквері, а біля його підніжжя завжди лежали живі квіти. Руйнування пам’ятного знаку викликало схвилювання не лише у вірменській общині. Нікопольська міліція затримала вандалів за гарячими слідами. Мер Нікополя Руслан Токар, нещодавно обраний на цю посаду, впевнений, що міжнаціональних конфліктів у Нікополі немає. Поножовщину в барі він вважає кримінальним інцидентом, незалежно від того, якої національності були її учасники. «Адже з двох затриманих винуватців бійки, — зазначає він, — один наш — українець». Міський голова серйозно стурбований криміногенною ситуацією в Нікополі, оскільки буквально за кілька днів до Нового року на одній з вулиць був по-звірячому побитий помічник мера Анатолій Коміссаров. Р. Токар запевняє, що в місті невдовзі буде активізована робота патрульних служб і громадських організацій, подібних до народної дружини.
Зі зрозумілих причин події у Нікополі привернули увагу дипломатів і преси далекої Вірменії, а також відгуки з Азербайджану. Однак найбільше стривожилися російські ЗМІ, угледівши аналогію з погромом на Манежній площі. Інтернет-видання «Свободная пресса» повідомило сенсаційну новину про те, що в Нікополі натовп обурених городян «знищив пам’ятний знак «Українсько-вірменська дружба». Подробиці цього символічного акту описуються воістину драматично. «Звучать заклики штурмувати мерію, — стверджується в статті. — У багатьох у руках арматура, каміння. Вже розгромлено кілька магазинів, розбиті машини. Кавказькі сім’ї спішно виїжджають з міста. Похорони загиблих слов’ян пройшли в щільному оточенні силовиків. А ввечері натовп до фундаменту знищив пам’ятний знак «Україно-вірменська дружба». Сайт повідомляє, що до Нікополя прибувають загони українського козацтва. «Новий Президент Янукович отримав «гарячу точку» в історичному серці Запорізької Січі. Саме звідси почалася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Жартувати із таким генотипом гранично небезпечно», — багатозначно пише російський сайт.
Цікаво, що в самому Нікополі про масові хвилювання, погроми магазинів і розбиті машини нічого не чули. «У святкові дні, — дивується головний редактор газети «Південна зоря» Володимир Глядченко, — я дивився всі канали місцевого телебачення, однак ніде про погроми не повідомлялося. Не чув я про це і в розмовах городян». Інший колега, нікопольський журналіст Анатолій Овчаренко, який спеціалізується на освітленні міської хроніки та криміналу, теж розводить руками. «Якби подібне сталося в нашому місті, — авторитетно зазначає він, — приховати було б просто неможливо». Справжньою «маячнею» назвав недостовірну інформацію російських ЗМІ лідер вірменської общини Нікополя Тігран Саргсян. Нічого про масові погроми не чули також представники політичних партій. «У Нікополі в нас працюють досвідчені партійці, які знають обстановку в місті, — зауважив голова обласної організації Української народної партії Анатолій Сокоринський. — Зовсім недавно я спілкувався з їхнім керівником по телефону, але вперше чую про безлади». Щоправда, в обласній організації УНП зовсім не вважають, що випадок у Нікополі не заслуговує на особливу увагу. Всього лише півтора роки тому аналогічний інцидент, але з набагато серйознішими наслідками, стався в сусідньому Марганці.У День української Конституції в одному з кафе міста представник вірменської діаспори вбив ножем молодого міліціонера Сергія Бондаренка, який намагався розборонити бійку. Тоді обурення місцевих жителів вилилося в справжні масові хвилювання зі стріляниною і розбиттям машин. Кілька днів вірменські сім’ї вимушені були ховатися у своїх земляків в інших містах, зокрема, в тому ж Нікополі. Повернулися вони лише після того, як Марганець практично окупував міліційний спецназ. На міському сході правоохоронні органи і місцева влада клятвено пообіцяли взяти під контроль нелегальних мігрантів, припинити в місті торгівлю наркотиками і «лівою» горілкою, взятися за розслідування кримінальних справ, пов’язаних із багаточисельним побиттям громадян і зѓвалтуваннями. Заразом обласна влада пообіцяла навести лад у лавах самої міліції, яку жителі Марганцю відкрито звинувачували в корупції і «кришуванні» кримінального бізнесу. Про результати цієї боротьби поки що нічого не чутно, однак новий інцидент у сусідньому Нікополі свідчить про те, що належних висновків зроблено не було. І, на жаль, подібні випадки не поодинокі. Наприкінці минулого року дніпропетровська газета «Лица» повідала шокуючу історію про те, як у селі Червоні Поди під Кривим Рогом вірменський іммігрант разом із підручними по-звірячому побив місцевого жителя Андрія Сушка. Постраждалому селянинові, за словами дружини, в лікарні довелося пришивати не лише відрубані пальці, але й вуха. Винуватець зник у невідомому напрямі, користуючись бездіяльністю міліції. Ще раніше з цього села насилу виселили вірменську сім’ю, яка займалася наркоторгівлею. «Увечері було страшно пройтися, — розповідають місцеві жителі, — вулицями хиталися наркомани, нападали на нас, грабували». А. Сокоринський згадує, як відносно недавно конфліктні ситуації, пов’язані з беззаконням мігрантів, доводилося гасити в двох сільських районах Дніпропетровщини. Звідти надходили скарги, що метиковані вихідці із Закавказзя відібрали в українців не лише пасовища, але й ставок. Звісно, зауважує лідер обласної організації УНП, конфлікти виникають не з вини вірменського народу як такого, а лише окремих представників і кримінальних елементів, і це кидає тінь на інших. Проте, вважає він, Україні давно час визначитися зі своїм ставленням до нелегальних мігрантів, які привільно живуть у нашій країні і частенько безкарно скоюють злочини. Адже всього лише кілька років тому в Україні був ліквідований Держкомітет у справах національностей та міграції. Обґрунтованість такого рішення з огляду на події на Дніпропетровщині тепер викликає великі сумніви.
