«Я тут уже не вперше. Хіба може не сподобатися така краса? Ця краса неповторна, просто тут місце святе. Але найбільше мені сподобалась оця вічна весна. Розумієте, хоч сьогодні осінь, але весна у серці. Хотілося б, щоб це місце завжди знаходило своїх прихильників», — такі теплі слова сказав видатний український співак і режисер Дмитро Гнатюк про мальовниче село Качанівку, що розташоване в Ічнянському районі Чернігівської області. Саме тут 7—8 жовтня під гаслом «Пізнай Україну!» пройшла велика мистецька акція «ЕтноОсінь: зоряна осінь в Качанівці», метою якої стало відкриття Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» для подорожуючого загалу, для внутрішнього українського туризму. Цей проект є логічним продовженням культурно-благодійної акції етнофестивалів, яка стартувала 6— 7 квітня цього року в с. Гоголеве на Полтавщині під назвою «ЕтноЛіто — XIX: Купальські ігри на батьківщині Гоголя».
«Зараз найголовніше — це промо. Як воно потрібне артисту, якійсь публічній людині, так само і найвідомішим місцям, — розповіла «Дню» одна з організаторів «ЕтноОсені», співачка й телеведуча Анжеліка Рудницька. — Ми мандруємо різними країнами, а під носом знаходиться неймовірна краса, і ми про це взагалі не знаємо. Добиратися сюди просто, недалеко, недорого, є дешевий готель — всього 30 грн. за ніч, незабаром відкриють кафе, тут завжди є цікаві експозиції художників. Хочеться, щоб сюди приїжджали не тільки наречені на весілля, а й щоб це було справді культурним центром».
Качанівка — єдиний в Україні палацо-парковий комплекс, який зберігся практично повністю: розкішний палац, підсобні приміщення, декоративні садові споруди, церква, парк з досить оригінальним плануванням, прилеглий ліс і кілька озер. Назва його походить від прізвища придворного співака Федора Івановича Качанівського, який володів цими землями ще в 40-х роках XVIII століття. Коли у спадок Федір Іванович отримав багатші маєтності, то продав невеличкий хутір разом із землями своєму родичу Михайлу Івановичу Качанівському. А дворянська садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П.О. Рум'янцевим-Задунайським (1725—1796), як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії ще у 1770-х роках. Тоді ж було побудовано палац і закладено парк разом із плодовим садом. Але справи вимагали перебування П.О. Рум'янцева-Задунайського далеко від Качанівки. І тому за його часів вона була в занедбаному стані. А от апогею свого розквіту Качанівка набуває 1824 року, коли нею володіє три покоління Тарновських. Належала Качанівка Тарновським аж до 1897 року. Потім нею послідовно володіли цукрозаводчики Павло Іванович Харитоненко, його дочка Олена разом з чоловіком Михайлом Олівом.
Існує така легенда: коли Павло Іванович Харитоненко, який купив качанівську садибу у придане своїй старшій дочці Олені, видавав її заміж за князя Урусова, а весілля відбувалося влітку, за звичаєм молодята мали вінчатися в садибній церкві. Алея, протяжність якої 350 — 400 метрів, влітку була повністю всипана цукром, щоб життя молодят було солодким. Але, на жаль, солодким воно не було. Урусов був набагато старший за Олену, військова служба вимагала перебування його далеко від Качанівки. Олена покохала молодого офіцера, який служив при князі Урусові й часто залишався в Качанівці, Михайла Оліва. Між Олівом та Урусовим на церковному подвір'ї відбулася дуель. Олів зробив усе можливе, щоб Урусов назавжди залишив Качанівку, а сам став прекрасним господарем Качанівки аж до 1918 року.
У різні часи Качанівку відвідувала ціла плеяда знаменитостей. І в знаменитому альбомі для відвідувачів, що завів у 30-х роках Григорій Степанович Тарновський, який власне і започаткував тут меценатську діяльність, нараховується близько 608 автографів найвідоміших людей, серед яких Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Василь Штернберг, Ілля Репін, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Віктор Забіла, Михайло Максимович та багато інших. Не творити тут було просто неможливо.
1918 року садиба була націоналізована радянською владою. Наступили для неї страшні роки руйнації і пограбування. Місцеві жителі розбирали архітектурні споруди як будівельний матеріал. Із 1925 по 1933 роки в Качанівці розміщувалась дитяча комуна ім. Воровського. Надалі садибний комплекс використовувався в оздоровчо-лікувальних цілях і як санаторій для інвалідів Великої Вітчизняної війни, і як протитуберкульозний санаторій у 1981 році. І тільки з проголошенням його заповідником 1981 року слава Качанівки починає відроджуватися. Статус національного заповідника надано Указом Президента України від 27 лютого 2001 року. Історична територія садиби складала 732 га. Сьогодні заповіднику належить 443 га площі парку, 125 га займають озера й ставки. Це один з найбільших заповідників України. Зараз споруди ансамблю потребують серйозної реставрації, на що, зрозуміло, у держави немає грошей.
«ЕтноОсінь» у Качанівці стала дійсно зоряною. На головній сцені, яка гармонувала золотолистому парку, виступали Дмитро Гнатюк, Ірина Семененко, Анжеліка Рудницька, Олена Гребенюк, тріо сестер Сокальських. Зали палацу ожили різнобарв'ям експозиції «ЕтноОсінь», на якій були представлені емалевий живопис Сергія та Тетяни Колечків, малярство на склі Ярослава Даниліва, роботи в авторській техніці на основі вишивки Анжеліки Рудницької. Та «ЕтноОсінь» — це ще не останній проект, який повинен допомогти українцям краще пізнати справжнє багатство своєї країни...
«У нас буде чотири заходи, — розказав «Дню» один з ініціаторів акції, народний депутат України, голова комітету ВР з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко. — Щодо етновесни, ми визначилися. Це буде на батьківщині Лесі Українки. Нам хотілося б зробити щось супероригінальне й творче. Напевно, буде або мюзикл, або рок-опера на «Лісову пісню». Це буде точно 20 травня на день Європи, і ми хотіли б Україну показати Європі, а не Європу показувати Україні».
Гості «ЕтноОсені» були просто вражені побаченим. Тут, у Качанівці, всі охочі змогли на повні груди вдихнути разом із свіжим повітрям, наповненим запахом смерек та модрин, ще й запах загадкової старовини.
«Я сама з Молдови. Приїхала сюди до онучки, — розказує одна з гостей «Зоряної осені в Качанівці» Світлана Зіміна. — Сьогодні зранку сусідка сказала, що, мовляв, давайте поїдемо на фестиваль у Качанівку. От я щойно в палаці дивилася в старе дзеркало Тарновського й мені здалось, що я перенеслась на 200 років у минуле, що зараз я зустріну когось у довгій красивій сукні, побачу карету, побачу, як сідає сонце, як колись тут збирались відомі поети й письменники, обговорювали свої найкращі твори. І сьогодні я просто з ними зустрілась. Ми прекрасно провели тут день. Єдине шкода, що все ще тут в такому стані, палац потребує реставрації, а на це потрібні кошти. І поки що я зустріла мало колоритного, національного. Хотілося б, щоб при вході хтось зустрічав чисто по-українськи, побільше б національних костюмів. Але ще все попереду, це ж тільки початок».
Одним із найцікавіших місць для відвідувачів стала «Альтанка Глинки». Цікаво, що саме в Качанівці М.І. Глинка написав частини опери «Руслан і Людмила», пісні, романси, кантату на честь Тарновського «Гімн господарю». Альтанка має чудові акустичні властивості. Звідси відкриваються чудові краєвиди на Майорський став, на березі якого ростуть чотири дуби-велетні (на жаль, один з них уже гине), яким 250—450 років. Це свідки минулих епох. Аж не віриться, що ці дуби ще бачилися з Шевченком, Гоголем, Костомаровим, Яворницьким, Врубелем... Не випадково історик Микола Костомаров називав Качанівку українським вирієм, тобто краєм, куди зліталось різне учене, писемне й художнє птаство.
Сьогодні зусиллями нащадків колишніх господарів садиби Тарновських, що проживають у Великій Британії, Німеччині та Києві, створено й активно діє Міжнародне товариство «Друзі Качанівки», яке ставить за мету залучення коштів та спонсорів до сприяння відродженню палацово-паркового ансамблю і перетворення його на міжнародний культурний центр.
Качанівка заслуговує стати відомою світові, та, перш за все, Україні. Сюди може приїхати кожен, хто хоче відчути справжній запах старовини, побачити цікаві експозиції й почути, як вітер носить над старезними дубами слова захвату.
