Добре виховання — це основне, що разом із здоров’ям батьки можуть дати своїм дітям. А відпочинок і гарне виховання — це чи не найперша мрія кожної родини. З початком літа члени скаутських організацій України дещо пожвавили свою діяльність: настав час збирати дітей в табори, виїжджати в ліс, набувати навичок самостійного життя, взаємовиручки та лідерства. Наразі в Україні кількість молодих членів «Пласту» та інших скаутських організацій — не така велика, як би хотілося, а державі дуже потрібні люди, виховані на високих ідеалах, на дотриманні принципів вірності Богу та Україні; нам нині дуже потрібні люди незалежні, з лідерськими якостями, із новим сучасним мисленням, які дотримуватимуться високих принципів все життя, переносячи їх на свою роботу. З другого боку, «Пласт» ще називають елітною організацією — не в популярному значенні слова, тому що до неї належать «вершки» суспільства чи їхні діти, а в тому розумінні, що не кожен зможе бути таким послідовним у своєму розвитку та самовихованні. Втім, володар Головної пластової булави Володимир БАЗАРКО, який очолює скаутських рух діаспори, може назвати по кілька осіб в будь-якій сфері діяльності США чи Канади, де працюють колишні чи теперішні пластуни — тобто в діаспорі пластуни дійсно стають елітою країни, в якій живуть. Наприклад, відома астронавтка українського походження Хайдемарі Стефанишин-Пайпер, патріарх української греко-католицької церкви Любомир Гузар, відомий в Україні та у всьому світі економіст Богдан Гаврилишин тощо. Пан Володимир Базарко розповів «Дню» про розбудову «Пласту» в Україні та в діаспорі, причину минулорічних так званих розколів та про те, яким він бачить майбутнє цієї організації.
— Пане Володимире, наскільки нині пластовий рух в діаспорі та національний пластовий рух в Україні є консолідованими?
— Українці, здебільшого західних областей, зорганізувалися ще у 1946-1947 роках. Спочатку ці процеси почалися ще в Німеччині, а потім «переїхали» до Америки, Канади, Аргентини й інших країн. Так почав організовуватися «Пласт» за кордоном. Відтак з кінця 1940-х — початку 1950-х кожна країна мала свої організації — маю на увазі країну, у якій було велике скупчення українців. Найбільше, зрозуміло, їх було в Америці та Канаді. Тоді, аби додержуватися єдності духу та ідеї, створили конференцію українських пластових організацій. На цю конференцію, як цільне тіло, раз на три роки збираються делегати крайових організацій і вирішують спільні проблеми. Так триває з початку 1950-х років. В кожному разі «Пласт» формально не належав до скаутського руху, хоча він базований на скаутських методиках, це направду скаутська організація. Але через вищу політику скаутського керівництва — людей, які вважали, що «Пласт» є надто патріотичною організацією, — було вирішено, що вона не може бути взята до скаутського руху. Якихось чотири-п’ять років тому створилася інша установа: спочатку до скаутського руху приєднали СПОК (Спілку дитячих та юнацьких організації Києва). Пізніше «Пласту» дали свого роду ультиматум: якщо ви захочете брати участь у скаутському русі, то мусите знайти спільну мову зі СПОКом, а СПОК остаточно буде прийнятий як скаутська організація до скаутського руху. З цього факту в Україні створилася нова організація — Національна організація скаутів України (НОСУ). «Пласт», СПОК, «Січ» й інші організації — це структури, які творили її. Останній з’їзд, що відбувався у квітні в Києві, був для того, щоб мати до діла з тією новою скаутською організацією — з НОСУ. Я туди не є приналежним, бо я — з діаспори. Основна причина, що «Пласт» так довго нібито не належав до спільного скаутського руху, в тому, що скаутський рух вважав, що «Пласт» був занадто патріотичним. Був такий пан Бондар, який від скаутського руху був секретарем і виконавчим директором Євразійського бюро скаутського руху на теренах колишнього СРСР. Очевидно, що це його були такі побоювання... Тому «Пласту» давали всякого року виклики, але всі скаутські організації бачили, що ми направду є скаути, а не якісь націоналісти чи «бандеровці». Всі скаутські організації з часом переходили до «Пласту», і нам було потрібно злучитися з іншими скаутами — є багато скаутських організацій.
— Таких скаутських організацій в Україні є багато? Це різні організації, які хотіли діяти за принципами «Пласту»?
— Так, чисельно їх в Україні є десь від п’яти до десяти. Тобто, вони хотіли організувати себе на базі скаутингу, деякі були направду щирі скаути і переходили до «Пласту». Якщо ми організовуємо осередки десь у містах і довідуємося про такі організації, то стараємося мати з ними спільну мову — щоб можна було допомагати одне одному. Бо чому щось нового творити? Давайте разом зорганізуватися...
— Як зросла чисельність скаутів в Україні за останні роки?
— Чисельність «Пласту» є, як мені відомо, між п’ятьма і десятьма тисячами. Все залежить від того, про кого ви питаєтеся і хто себе вважає пластуном — це в Україні. Поза Україною — тяжко сказати: десь від 10 до 15 тисяч.
— Якщо по світу — то це не так багато...
— Ніби небагато, але не забувайте, що це — елітна організація, не кожен бажає дотримуватися вимог. В Америці є, може, якихось півтори тисячі, в Канаді — дві тисячі. В Аргентині чи Австралії — трохи менше. Але люди приходять і відходять — і хто тоді пластун? Верховний архієпископ, патріарх греко-католицької церкви України Любомир Гузар є пластуном. Він від молодого віку був ним, я його добре знаю, бо ми з ним були в одному курені «Червона калина». Також він мені добре знайомий з часів, коли вже був ієромонахом. Пан Гузар — дуже гарна людина і, можливо, він досі вважає себе пластуном. Але зрозуміло, що ви його ніколи тепер не побачите в нашому однострої. Він завжди був дуже побожним, дуже совісним та чесним, і як нині приїжджає в Америку, то допомагає «Пластові» та скликає хлопців з «Червоної калини».
— Кого із відомих людей ви знаєте, що вони були чи є пластунами?
— Ви мене запитайте про будь-яку ділянку наукову чи професійну Америки чи Канади — і я вам назву одну-дві особи пластунів, які грають провідну роль у країні (навіть не в українській громаді). Ця людина може вже не бути активним пластуном, але в минулому — так. Наприклад, в журналістиці є така Рома Газевич, яка є редактором газети «Свобода». В тій же газеті працює ще багато пластунів. Також я знаю директорів банків, які колись були пластунами, є пластуном один винахідник комп’ютерної фірми IBM. Ще знайомий із Володимиром Ніколичем: ви його не можете знати, але він у свій час видавав журнал з механіки, який був у всій Америці дуже престижним. Ще ви маєте знати жінку-астронавта походженням з України Хайдемарі Стефанишин-Пайпер. Вона навіть коли була перший раз у космосі, брала із собою пластову лілейку — пластовий знак. В Україні почесним пластуном є Віктор Ющенко. Ми його прийняли десять років тому, коли він був прем’єр-міністром.
— Чи можете ви назвати кількість молодих людей в Україні, які практикують скаутинг та виховуються на принципах вірності Україні, адже нині для молодого покоління потрібна альтернатива тому, що пропонує вулиця?
— Таких в Україні є біля п’яти тисяч. По більшості це дітвора, підлітки, які починають бути зрілими. Але вони виходять, і на їхнє місце приходять інші. Це добре, бо «Пласт» не виховує людей тільки для себе. Він виховує дітей, щоб вони були провідниками в суспільстві, щоб мали провідні ролі в науці, культурі, політиці. «Пласт» — не політична організація, але якщо хтось цікавиться політикою, збирається застосувати принципи «Пласту» в життя, то чому ні?
— Чи змінюються принципи скаутингу разом із сучасним життям?
— Є три головні обов’язки пластуна і 14 пунктів пластового закону, які є незмінними: пластун є вірним Богові й Україні — це найперший головний обов’язок; допомагай іншим — наступний обов’язок і дотримуйся пластового закону — третій. А 14 пунктів говорять про совісність, чесність, працелюбність — основні чесноти, які кожен пластун намагається в собі плекати. Я певен, що кожен пластун час від часу має якісь огріхи, але людина часом спотикається.
— Зрозуміло, що найбільше розвинений скаутський рух в Україні саме в західних областях. А як із цим у Києві, наприклад, на Сході чи в Криму?
— Є пластуни і на Сході, й у Криму. Пластовий рух тут не настільки масово поширений, скажімо, як на Волині чи в Галичині, проте він там є, і він розвивається. Пластуни з цих регіонів проводять власні табори як поблизу моря, так і в степах, які нічим не поступаються іншим пластовим таборам. Звичайно, розвивати пластовий рух в цих регіонах складніше, але це лише питання часу. Тут пластуни стійкі, часто це учні гімназій, проте не тільки. Окрім студентів, виховною діяльністю займаються священики, вчителі. Якщо спочатку батьки, віддавши свою дитину до «Пласту», ще не до кінця розуміють, що це за організація, то згодом вдячні за роботу, проведену з ними, адже їхня дитина після пластового вишколу стає більш самостійною і дисциплінованою. Від батьків доводиться чути позитивні відгуки. Також осередки діють у Донецькій області, на Луганщині, Харківщині, Дніпропетровщині та в інших регіонах. Добре зараз розвивається «Пласт» і на Одещині, зокрема, у Білгороді-Дністровському. До речі, однією з причин мого приїзду до України є відвідини саме осередків «Пласту» в Центральній та Східній Україні. Ми там вже зустрічалися з представниками обласних держадміністрацій, іншими скаутськими організаціями і рухами. Домовлялися про співпрацю і допомогу у розвитку нашої організації. Сподіваємось тільки на позитивні результати.
