Завершується 2003 рік — «Рік Росії в Україні». Зі святковим настроєм і дружніми почуттями Київ зустрічав квітами й оплесками давніх друзів із Москви. Хто б міг подумати, що «друг окажется вдруг...», — як співав Висоцький. Але, на жаль! Як кажуть, «недолго музыка играла». Не всім припала «до смаку» така російсько-українська ідилія рівноправного сусідства. Холодним північним вітром занесло до України новий небезпечний штам «ліберально-імперського» вірусу, метастази якого з’явилися у вигляді реальної загрози «дамбоповзучої» анексії українського острова Тузла.
«Ничто не ново под луной». Ще англійський письменник Оруелл у своєму романі- антиутопії «1984» зобразив тоталітарний лад, де поняттям надано протилежне фальшиве значення: брехня — це правда, рабство — це свобода, експансіонізм — це лібералізм, договір — це ніщо тощо. Мав слушність Бісмарк, коли казав, що Росія порушує договір раніше, ніж на ньому висохне чорнило. Щойно поставили підписи під ЄЕП, як виникла тузлинська криза. Кажуть, що 70% українців за вступ до ЄЕП. А 80% росіян готові пожертвувати дружбою з нами, лише б бачити Тузлу в складі Росії. Суспільство дуже просто примусити повірити у що завгодно, якщо воно, не думаючи, слухає висловлювання недалекоглядних політиків.
Претензії Москви на Тузлу обгрунтовані, крім усього іншого, ще й загрозою розширення НАТО на схід. Але якщо НАТО настільки небезпечне, то незрозуміло тоді, навіщо багато країн тривалий час чекають і готуються, щоб за конкурсом потрапити до цієї організації. Може, вони побоюються розширення тієї країни, яка простяглася з заходу на схід на десять тисяч, а з півночі на південь — на п’ять тисяч кілометрів, і сьогодні продовжує тенденцію свого розширення, нехтуючи міжнародними принципами непорушності кордонів. Усе вказує на те, що тузлинську кризу ретельно сплановано так, щоб виявитися в потрібному місці в потрібний час.
На тлі зростаючого міжнародного авторитету України та поступального зближення її з євроатлантичними структурами не могла не виникнути занепокоєність у російських апологетів імперських амбіцій, які досі вважають Україну сферою свого впливу. Головне для них — не допустити тісного зближення України з євроатлантичним Альянсом. Розрахунок зроблено на те, що обіцяні Україні в обмін на відмову від ядерного статусу гарантії безпеки не спрацюють. По-перше, «обіцяти — не означає женитися». По-друге, головний гарант має «головний біль» в Іраку і не захоче збільшувати його Тузлою. І крім усього іншого, напередодні президентських виборів у Росії слід відвернути увагу громадськості від Чечні, де продовжують гинути люди, та звернути увагу на Тузлу. Такі події зачіпають за живе всіх. Із вересневих подій 2001 року в Нью-Йорку розпочався новий відлік часу в США. Із вересневих подій цього року в Криму, ймовірно, розпочнеться новий відлік часу в Україні. Такі знакові збіги астрологи неодмінно пояснять, як знамення зірок.
Хоч би як там було, подібні потрясіння — це вододіл між минулим і майбутнім. У тому, що наша дружба з Росією вступила у мляву переговорну стадію, немає провини простих людей — ні росіян, ні українців, — це їхнє спільне лихо. Тузла — не головна мішень. У центрі стратегічного прицілу весь Крим. А далі за данайським сценарієм: реверс Одеса — Броди, консорціум під егідою двоголового орла, ЄЕП, митний союз із єдиним рублем... І — гасіть світло! Депутатам ВР залишиться лише встати з пониклою головою і вшанувати хвилиною мовчання українську незалежність.
Усього можна чекати, коли в Кремлі приміряють царську шубу зі шкури радянського ведмедя...
