Зустрітися з Анатолієм Федірком буквально у день його повернення із виставки у Румунії, де він демонстрував свій скандальний пам’ятник невідомому корупціонеру, мені просто пощастило. Непосидющого митця постмодерну зрідка можна застати на місці. Такий Федірко і у своїй творчості. Художник із академічною освітою, який єдиний в Україні удостоєний чотирьох вищих міжнародних нагород, за своєю суттю він є невгамовним, епатажним бунтарем, котрий не визнає стереотипів і завше тонко іронізує з себе та суспільства. З котрим, тим не менше, весь час намагається вести діалог. У свій, суто мистецький спосіб, що деким сприймається як виклик.
«КОРУПЦІЯ ЕРОТИЧНА, КОРУПЦІЯ — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ СВОБОДИ»
Узяти хоча б його останню роботу — пам’ятник невідомому корупціонерові, який Анатолію вдалося презентувати ще до ѓвалту епідемії. Презентація відбулася на місці історично доведеного факту корупційних дій, внаслідок яких територія сучасної Чернівецької області та місто Чернівці перейшли до юрисдикції Австрійської імперії. Це місце — площа Турецької криниці у Чернівцях, де під час російсько-турецької війни кінця XVIII століття головнокомандувачу російської армії фельдмаршалу Рум’янцеву передали хабар австрійської цісареви Марії-Терезії — оздоблену коштовностями табакерку з чистого золота. Відтак переговори з турками було повернуто у вигідний для неї бік.
— Про цей історичний факт дізнався цілком випадково від сина останнього австрійського імператора Отто фон Габсбурга, коли він позаминулого року приїздив до Чернівців, — каже пан Анатоль. — Під час екскурсії містом його неабияк здивувала сучасна назва колишньої площі Австрії — Соборна.
У перекладі з іспанської, за його словами, «соборна» означає хабар. Мовно-просторові асоціації наштовхнули Габсбурга до спогадів про корупційне минуле династії, мене, у свою чергу — до ідеї пам’ятника.
Конкретних обрисів ідея набрала після пошуків Федірком зображення вінценосної хабарниці Марії-Терезії. Найкращим воно виявилося на срібному талері, який ходив наприкінці XVIII століття. Монета була шалено популярною серед молодого жіноцтва на околицях Австрійської імперії. У талері пробивали дірку і носили на шиї як прикрасу. Мимоволі питання про форму грошового знака та зображенням на аверсі було вирішено.
— З реверсом була більша проблема. У XVIII столітті євро, звісно, не існувало. А перенести на реверс знак і текст арабською з монети тодішнього султана Туреччини (зображення на ній взагалі не було), вважав, буде певною поступкою у бік «Аль-Каїди». Тому дозволив собі історичний відступ. Відступ на користь долара, який, за великим рахунком, є символом корупції у глобальному контексті. Отож невипадково Марія-Терезія у мене сусідує зі статуєю свободи. Корупція — це можливість свободи. Якщо якесь питання не вирішується, завжди можна його зрушити завдяки корупційним діям. Зрештою, корупційні дії відносяться не лише до грошей. Це абсолютно еротичний момент, адже увесь час хтось комусь щось дає. Навіть якщо чоловік дає жінці своє кохання, за великим рахунком, це також можна назвати корупційними діями».
«ДО ВЛАДИ В УКРАЇНІ ПРИЙШЛО ПОКОЛІННЯ БЕЗ ГАЛЬМ»
Актуальне постмодерне мистецтво має бути іронічним, пояснює несподіване тлумачення корупції Федірко. Іронія рятує художника (а заразом — і нас) від розчарувань у сучасному посттоталітарному українському суспільстві та у його ще донедавніх ідолах.
— На мою думку, народи Східної Європи, зокрема, в Україні, Росії, Білорусі ментально схильні до створення культу особи, культу месії, до його очкування. Це є загальною проблемою православ’я, яке, вочевидь, також потребує трансформації.
Протиотрутою сотворенню кумирів, на яке хронічно хворіє вітчизняний соціум, є проект А. Федірка «Non cult». У рамках проекту наразі побачили світ дванадцять інсталяцій. Багато із них присвячено українським політикам першого ешелону, як ось резонансне розп’яття ляльки-ЮВТ, що відбулося влітку у Чернівцях.
— Ідея її Голгофи народилася одночасно із задумом пам’ятника Тимошенко у вигляді кількох пар гіпсових туфель «від Луї Віттон». Лише влітку цього року знайшов необхідний дискурс. Розп’яття було встановлено на тлі розрухи пострадянського кар’єру, над яким простерлася чудова панорама європейського міста. Цей дискурс є символічним і в сенсі сучасного українського соціуму, який можна порівняти з автомобілістом, що пересів із «Запорожця» до престижної іномарки. Нова форма зовні не змінила таврованої тоталітаризмом суті. Що, зрештою, однаково стосується нашої так званої політичної еліти. До влади в Україні сьогодні прийшло покоління без гальм. Породжене комсомолом, воно є маргіналом, позаяк не належить ні до тоталітаризму, ні до демократії. Відтак влада в Україні є непрогнозованою. Соціум? У ньому продовжує жити вибудувана десятки років тому ієрархія страху, тому суспільні трансформації відбуваються вкрай повільно.
Роздуми художника на тему суспільства, що дозволяє себе брутально «мати» в якості електорату багаторазового використання, знайшли відображення в його перфоменсі «Арт-стілець українського електорату». Філософський за значенням, він народився з випадкового побажання директорки чернівецької книгарні. Поруч із книгарнею встановлено пам’ятники А. Федірка Яценюку, Андруховичу та Тимошенко, а відтак — є багато охочих сфотографуватися з ними на згадку. Для їхньої зручності добре було б мати поруч стілець. Але ж який?
— На згадку прийшли спогади дитинства. Просто на вулиці біля своїх будинків сиділи на стільчиках літні євреї. Крізь напівсклеплені повіки вони відсторонено спостерігали за довколишньою метушнею і були мовби поза простором і часом.
«МИСТЕЦТВО — НЕ НАУКА, ТОМУ ВОНО МУСИТЬ БУТИ СУБ’ЄКТИВНИМ»
У процесі творення художник однак пішов далі. Стілець із високою вкрай незручною спинкою з металевих трубочок радше нагадує дибу. З’єднані вгорі трубки-«артерії» увінчує автентичний австрійської доби кран-символ. Символ того, що волею влади у суспільстві все дозовано — від газу та води до свободи особистості.
Інша проблема, над творчим втіленням якої наразі міркує А. Федірко, і через яку, на його переконання, Україна на грані самоліквідації, це азійські за своєю суттю підбір і розстановка кадрів. «Нефаховість, дилетанство охопили всі сфери соціуму. З огляду на це виходить, що й собі цілком можу дозволити бути хірургом, оскільки під час навчання у художній академії пройшов курс анатомії на рівних зі студентами медінституту», — епатує художник. Відтак у його планах влаштування перфоменсу-операційної, проте це ще на рівні задуму. Натомість вчора було презентовано його тринадцяту за ліком інсталяцію проекту «Non cult». Для політичної та гендерної рівноваги вона присвячена лідеру опозиції В. Януковичу.
— Це міцний чоловічий кулак із піднятими у вигляді латинської літери «V» пальцями. «V» — це і Віктор, і «вікторія», — каже художник, утім маючи на увазі вікторію України. Відтак, за його словами, інсталяція увінчає низку «культів» Яценюка, Андруховича й Тимошенко. «Мені приємно, що пам’ятник В. Януковичу з’явився саме у Чернівцях. Буковина і Донбас — дві крайні точки України, які нарешті об’єднаються», — говорить він.
Прогнозуючи неоднозначність сприйняття свого нового твору, А. Федірко, як завше, не має наміру догодити прибічникам чогось або когось, ані противникам. Тим паче, він не пропагує і не виховує. Це — лише суб’єктивний діалог художника з соціумом, відгук на всі його сучасні трансформації.
