Особлива історія стосунків склалася між учнями ліцею «Наукова зміна» та бійцями 95-ї окремої аеромобільної бригади. Якщо послухати обидві сторони, то знайомство наче стало випадковістю, збігом обставин, а як наслідок — близько 100 тисяч гривень, зібраних спільно дітьми, батьками та вчителями ліцею, подарований «кіборгам» тепловізор, прилад нічного бачення, підтримка поранених у військовому шпиталі Києва. А з бійцем «Юнгою» — Іваном Трембовецьким — у школярів тепер ще й міцна дружба.
Якщо трохи відновити хронологію цих подій, то почалося з того, що учні ліцею у серпні минулого року дізнались, як їхній випускник Віталій Дейнега заснував фонд «Повернись живим». Школа запросила випускника на свято першого дзвоника, щоб взяв участь у виховній годині, присвяченій темі війни і миру в Україні. За два тижні після зустрічі з волонтером школярі назбирали 60 тисяч гривень, хоча прямого заклику не було, просто діти пройнялися проблемами бійців та відчули в собі бажання щось робити. За зібрані гроші купили тепловізор. Подарунок передали Віталію Дейнезі.
ПРИЙШОВ НА КАВУ, А ОТРИМАВ ТЕПЛОВІЗОР
Тепер трохи історії з уст уже демобілізованого бійця Івана Трембовецького. Може, дехто знає його з календаря, який робив фонд «Повернись живим», у ньому він містер «Березень». Або ж його бачили у березні на Бориспільській трасі, коли бійці поверталися на ротацію додому в Житомир, кияни їх зустрічали біля метро.
«У вересні я прийшов у відпустку, на тиждень додому відпустили. Хотів зустрітися з Віталієм, просто кави попити і подякувати по-людськи за його допомогу, — переповідає Іван свою історію знайомства зі школярами. — Він запитує, що завтра робиш, пішли в мою школу, поговориш з дітьми. Добре, це ж треба робити, я не проти. Я думав, осіб десять буде, а там забитий актовий зал, склали програму, шоу, я в шоці був. А коли діти вручили тепловізор, я взагалі сів, не зрозумів, що відбувається. Це ніби і правильно, але не діти повинні цим займатись, треба, щоб було соромно нашій державі, що діти відмовляються від солодощів, своїх іграшок, збирають бійцям на тепловізори чи на іншу амуніцію. Отак здружилися».
Щоб віддячити дітям за їхню підтримку, в «Повернись живим» задумались над сюрпризом для школярів. Театральна вистава — відпала, подумали, не всім вгодиш. Фільм? Можливо. Зійшлись на першому музичному фільмі українського виробництва «Трубач» — про перше кохання підлітків, музичний конкурс та пов’язані з цим перипетії у дитячому центрі творчості, а саме — у духовому оркестрі. Акторка театру і кіно Римма Зюбіна, яка зіграла роль директорки центру у фільмі, погодилася навіть прийти на зустріч зі школярами та прокоментувати стрічку.
Для приємнішого та тіснішого спілкування на кіноперегляд запросили й Івана Трембовецького. Планували показати стрічку в оновленому кінотеатрі «Ліра», однак у запланований день по всьому району вимкнули електроенергію, сталась якась аварія. Доки чекали дива, бо ремонтники обіцяли відновити за півгодини, діти поспілкувалися з Іваном, побажали йому лишатись таким же веселим та добрим, подякували, що захищав Україну. А Іван нагадав, що треба ще бажати бійцям, які на фронті, повертатись живими та неушкодженими, бо всі ж тут їх чекають.
«У ДІТЕЙ ДОНБАСУ ЗАРАЗ НЕМАЄ ДИТИНСТВА»
Для дітей «кіборг» же став другом, людиною впізнаваною, хоча перше спілкування та зумовлене ним хвилювання ще пам’ятають. «Коли приїжджають бійці, знаєте, зал наповнюється такою атмосферою, наче всі у ступорі, не знають, що спитати. Бійці починають розповідати, дівчата плачуть, хлопці тримаються, як можуть, звичайно, запитують, як воно: страшно чи ні, а бійці відповідають, що до війни звикають, — розповідає ліцеїст Іван Іванець. — Недавно був рік фонду «Повернись живим», ми вітали їх, на зустрічі були бійці АТО і демобілізовані військові, вони дякували нам, що допомагали. Зараз ми готуємось до канікул, але коли є можливість, допомагаємо, робимо календарі, малюнки».
«День» ПОСТІЙНО СПІЛКУЄТЬСЯ З БІЙЦЯМИ І ПУБЛІКУЄ ЇХНІ ІСТОРІЇ, А ВОНИ СВОЄЮ ЧЕРГОЮ ЗАЛЮБКИ ЧИТАЮТЬ НЕ ЛИШЕ НАШУ ГАЗЕТУ, А Й «МАРШРУТ №1»
Дівчатка між собою згадували, як носили великі пакети з речами до школи, знаючи, що скоро прийдуть волонтери з бійцями. Збиратимуть і далі, просто останні тижні відволіклись на контрольні, кінець навчального року все-таки. А про дитячі малюнки та листи боєць «Юнга» пам’ятає і досі, хоч уже три місяці, як демобілізований. Згадує, як сльози наверталися на очі, коли їх читав на війні. «Ти розумієш, що там діти. Твої, не твої, все одно наші, — Іван стишує голос, щоб діти не чули, як за них переживає, і дає зрозуміти, за що воював, — бо у дітей Луганської та Донецької областей дитинства немає, вони його втратили. Навіть Слов’янськ, Краматорськ, які під нашим контролем, діти там бачили таке, що навіть дорослі не можуть усвідомити, у них украли шматочок дитинства».
«ЗАХИСНИКИ» ДОРОСЛИХ
До речі, Іван — з тих бійців, які готові згадувати війну, аналізувати, прогнозувати, якось абстрагуючись від пережитого жахіття. Доки організатори зустрічі шукали інше місце для перегляду кінофільму, чоловік розповів, що ще з квітня був мобілізований до Донецької області. Захищав новий термінал Донецького аеропорту з жовтня по грудень, разом з тепловізором. Коли ішов на ротацію, лишив його 90-му батальйону, що став на заміну, бо там із технікою було взагалі порожньо. Розповів, що статусу учасника АТО ще не отримав, бо довго чекали документів від АТЦ про вихід батальйону із сектору. Він готувався півтора місяці. Немає порядку і з тим, що за збиту ворожу техніку бійці можуть отримати винагороду. Нонсенсом називає підхід, адже, щоби отримати компенсацію за збитий танк, треба зняти це на відео, ще й пофотографувати, якщо є можливість. І робить висновок, що в деяких офіцерів та командирів немає бажання працювати. А державі має бути соромно, що солдатів захищають діти, а не чиновники.
А тим часом місце зустрічі перенесли до книгарні «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Тож спілкування стало ще тіснішим, у маленькому залі 37 учнів ледь вмістились, поміж ними сів і боєць. Римма Зюбіна з жартами та усмішкою нагадала, що так вийшло, що зустріч відбувається напередодні Дня захисту дітей. Але якось дивно вітати школярів із цим святом, бо зараз вони самі стали захисниками дорослих. Акторка розповіла, що чула про школярів від Віталія Дейнеги, який називав їх своїми дітьми, бачила фотографії, як учні зустрічали бійців на Бориспільській трасі. А спільний перегляд фільму — то лише маленька подяка за дитячу роботу.
