Ватикан є сьогодні найменшою за розмірами державою світу — його загальна площа дорівнює всього 0,44 квадратним кiлометрам. Значення і вплив Ватикану, між тим, визначаються за іншими мірками — кількістю католиків у світі, а також міжнародним авторитетом голови держави Ватикан — Папи. Як відомо, зараз у світі є понад мільярд католиків, які становлять більшу половину загальної християнської спільноти на землі. А теперішній керівник держави Ватикан, тобто Римський папа Іван Павло II (Кароль Войтила з Польщі), є однією з найбільш знаних і шанованих людей сучасного світу. Так було не завжди — історія свідчить, що протягом 2000-літньої історії християнства католики (за сучасною назвою) не завжди були у більшості серед християн, і що далеко не всі римські папи користувалися авторитетом чи навіть заслуговували на нього.
Нижче подано короткий, і через те спрощений, опис Ватикану, який є, з одного боку, суверенним містом- державою, а з іншого — Апостольською столицею світової Католицької церкви.
Держава Ватикан розташована на березі Тибру, у самому центрі Риму, на пагорбі Монте-Ватикано. Попри свої розміри, Ватикан наділений всіма атрибутами суверенної держави — там є уряд, суд, пошта, ЗМІ, навчальні духовні заклади, валюта (вона ходить в Італії нарівні з лірою, але циркулює, головним чином, серед нумізматів), паспорти, а також військо, хоча й чисто символічне. Держава на Монте-Ватикано має так звану теократичну форму правління, адже всі вищі посади займає тут духовенство, а найвищою особою є глава Католицької церкви Римський єпископ — Папа. Після обрання він править до самої смерті, його влада є абсолютною. Практично ж Ватиканом керує губернатор.
Історичні чинники, що привели до появи на карті світу сучасної держави Ватикан, сягають чи не IV століття, коли імператор Костянтин Великий переніс столицю імперії з Риму на береги Босфору — до східного Візантію, перейменованого на Константинополь. Рим, а також Римська церква з центральних перетворилися тоді як би на провінційнi, віддаленi від столиці й трону.
Імператори не завжди мали можливість захищати свої володіння на далекому Апеннінському півострові — для імперії починалися століття внутрішніх смут, поділу держави, нашестя варварів, війн з ісламом. Тому часто виходило так, що єдиною реальною владою в Римі залишався Римський єпископ. В умовах постійної воєнної загрози він був змушений захищати місто й римлян, вести переговори й укладати умови з вождями нападників (вестготів, вандалів, лангобардів, франків та ін). Формально підпорядковуючись Константинополю, римські єпископи (починаючи з V століття — «папи») фактично самостійно правили Римом та прилеглими частинами Італії, сполучаючи в своїх руках церковну і світську владу.
800 року відбулася знаменна подія — Римський папа коронував Карла Великого як «імператора Священної Римської імперії». Тим самим Римська церква формально вийшла зi складу Візантійської імперії і пов’язала свою долю з молодими «варварськими» державами Західної Європи. (Втім, євхаристійний зв’язок зi східними церквами не перервався.) Саме тоді утворилася так звана Папська область під церковним і світським управлінням Папи, що проіснувала, з незначними перервами, більше 1000 років. У ХIХ столітті розпочалася боротьба за визволення і об’єднання Італії і 1870 року італійські війська зайняли Рим і остаточно скасували залишки Папської області. Тодішній папа Пій IХ не визнав цього акту, зачинився у Ватикані і проголосив себе «в’язнем Ватикану». Такий ненормальний стан продовжувався до 1929 року, коли уряд Беніто Мусоліні й Ватикан в особі папи Пія ХI підписали Лютеранські угоди, згідно з якими церква визнала державу Італія, а італійський уряд визнав суверенну католицьку державу — Ватикан. Сьогодні у добрих взаєминах зацікавлена, мабуть, більше Італія, ніж Ватикан, — зважаючи на кількість паломників до країни. Вірогідно припустити, що теперішня римська ієрархія не жалкує за колишньою світською владою — Католицька церква і без цього має достатньо міжнародного духовного авторитету. Мені, однак, шкода, що зараз не існує Папської області — у ній могли б на практиці перевірятися соціальні доктрини Католицької церкви, які розробляються вже понад 100 років і викладені, зокрема, в енцикліці «Сотий рік» папи Івана Павла II.
До складу власне Ватикану входить, перш за все, собор Св. Петра та велика площа перед ним, адміністративні, господарчі й житлові будівлі, а також музеї. Територія Ватикану обнесена високою середньовічною кріпосною стіною з кількома воротами, які обов’язково закриваються на ніч. Стіна — то державний кордон Ватикану, його довжина 3,2 км. Незабудовану землю всередині мурів займають мальовничі Сади Ватикану — місця прогулянок пап. Двері до собору Св. Петра виходять не у внутрішні двори, а назовні, на площу. З цієї площі, яка є місцем світового паломництва (і не тільки християн), можна бачити будівлю та вікна апартаментів, де мешкає папа Іван Павло II. Ватикану належить також значна маєтність за кордоном, так би мовити. Це кілька університетів та колегій на терені Риму, адміністративні будівлі поблизу Ватикану, літня резиденція пап під назвою Кастель Гондольфо в 30 км від міста, три великi римськi храми, «Радіо Ватикану», радіотрансляційний центр, обсерваторія.
Сьогодні держава Ватикан налічує 458 громадян; мови спілкування тут — італійська й латина, хоча лунає й багато інших мов. За стінами Ватикану мешкає частина вищих церковних ієрархів, ченці й черниці, охорона, юристи. Вдень приходять на роботу біля 3000 осіб, які живуть за межами Ватикану. Їхні заробітки, звичайно, трохи вищі за те, що вони могли б отримати у світських наймачів. Це підтверджують і мої знайомі журналісти, що працюють у ватиканських ЗМІ — всі вони мають гарну платню (далеко меншу, втім, ніж у мисливців за сенсаціями), а також забезпечену старість. У штаті Ватикану задіяні, як правило, католики та члени унійних церков світу. Сьогодні у Ватикані, наскільки мені відомо, мешкає тільки один українець — це архієпископ УГКЦ Мирослав Марусин, секретар Конгрегації східних церков.
Римських пап, а також місто-державу, з усіма розташованими там церковними інституціями і жителями, вже протягом кількох століть охороняє швейцарська гвардія. Зараз це, скоріше, історична традиція, театральний штрих середньовіччя (безпекою займаються інші підрозділи). Гвардійці завжди супроводжують виходи папи, прикрашаючи ескорт своєю балетною виправкою, а головне — формою, яку власноручно спроектував великий Рафаель, про що свідчать його картини.
Економіку держави iнтернет-сайти Ватикану описують такими даними. Держбюджет країни становить $175 млн. (витрати дорівнюють надходженням). Він формується за рахунок реалізації друкованої продукції (книги, марки, репродукції, часописи), виготовлення мозаїк, продажу квитків до музеїв, фінансових й банкових операцій, а також внесків світових католицьких церков. До складу бюджету не додаються ті гроші, які католики світу передають апостольській столиці на доброчинну діяльність. Судячи з того, скільки грошей передає на доброчинні справи папа Іван Павло II, це досить значні суми. Так, наприклад, 1997 року він через ООН пожертвував $200 тисяч для допомоги біженцям Африки і Балкан.
У світі завжди проносяться чутки про накопичуване з часів хрестових походів «золото Ватикану», яке зберігається чи то в світових банках, чи в підземних гротах гори Ватикан. Досі, однак, не було наведено серйозних доказів цієї цікавої версії.
Ватикан — то місто-музей і не тільки у тому сенсі, що тут майже все має історичну цінність. Значна частина приміщень на території Ватикану — то великі, славетні у світі музеї, в яких зберігаються роботи великих майстрів різних епох і народів. Видатним витвором мистецтва, великим музеєм є, перш за все, головний храм Католицької церкви — собор Святого Петра, у будівництві якого брали участь Мікеланджело, Берніні та інші майстри ХVI—XVII століть. Храм прикрашають такі шедеври, як «П’єта» («Оплакування Христа») Мікеланджело, мозаїки Джотто, роботи Канови та багато-багато іншого. За мурами Ватикану знаходяться всесвітньо відомі Музей старовинного мистецтва та Пінакотека (зали Умбрійської школи, Рафаеля, Тиціана, Леонардо да Вінчі та ін.) Музеєм у музеї є й Ватиканська бібліотека, заснована у XVII столітті папою Сікстом VI, де зберігаються унікальні рукописи, першодруки та античні фрески. Сікстинська капела, яку розписали Мікеланджело, Ботічеллі, Гірландайо, є, може, найбільш відомою серед шедеврів Ватикану — завдяки «Страшному суду» Мікеланджело. Між тим це одне з найважливіших функціональних приміщень апостольської столиці — саме тут Конклав кардиналів обирає нового папу.
Важливо підкреслити, що всі безцінні колекції Ватикану були започатковані папами — меценатами і шанувальниками високого мистецтва. Починаючи із середньовіччя, через епоху Відродження, папи наче змагалися один з одним у цій справі — збирали колекції, прикрашали палаци, замовляли розписи й статуї, вишукували таланти. Іноді це була істинна любов до мистецтва, іноді мода, честолюбство або навіть вигода, але в кінцевому результаті папи зберегли те, що могло б загинути, щезнути або й не з’явитися на світ. І світ був би сьогодні дещо іншим, гіршим. Якби не існувала, скажімо, фреска «Афінська школа» Рафаеля, яку замовив майстру папа Юлій II.
Апостольська столиця (Апостольський престол). Ватикан є місцем перебування столиці світової Католицької церкви, резиденцією пап — «послідовників Петра і Павла», апостолів, які у першому столітті мученицькі загинули в Римі. Католицька церква самодержавно управляється римськими папами, які мають чимало титулів — єпископ Риму, Намісник Ісуса Христа, Наступник князя апостолів (Петра), Верховний понтифік, Патріарх Заходу, Примас Італії, Архієпископ і Митрополит Римської церковної області, Верховний правитель міста-держави Ватикан. А ще — Слуга слуг Божих. Нині всі ці титули носить Іван Павло II, який є 263-м Наступником св. Петра. (Зауважимо, що у Кароля Войтили було більш нiж 262 попередники. У середньовіччі траплялося, що Римську кафедру займали особи, які не відзначалися, м’яко кажучи, високою духовністю, а скоріше віддзеркалювали сучасні їм мораль і звичаї. Деякі з них були пізніше виключені з офіційного хронологічного списку пап.)
Апостольський престол є суб’єктом міжнародного права і провадить активну міжнародну політику, підтримує дипломатичні відносини з 166 державами. Надзвичайним і Повноважним Послом України у Ватикані є п. Ніна Ковальська. Апостольський престол має, відповідно, своїх представників (нунціїв або папських легатів) в інших країнах. Папським нунцієм в Україні сьогодні є архієпископ Микола Етерович, хорват за походженням; він добре володіє українською мовою. Апостольський престол тісно співпрацює з багатьма міжнародними організаціями — має статус постійного спостерігача в різних комітетах та комісіях ООН, ЄС, ОБСЄ, у Міжнародній агенції з атомної енергії та багатьох інших інституціях.
Римські папи володіють всією повнотою вищої законодавчої, виконавчої та судової влади у Католицькій церкві. Зрозуміло, однак, що папи не керують церквою одноосібно, а мають рахуватися з думками єпископів церкви в усьому світі, яких сьогодні налічується майже п’ять тисяч. Певний рівень колегіальності при прийнятті рішень забезпечується скликанням вселенських соборів та синодів. Скликати й очолювати їх мають право тільки папи. За всю історію західної церкви відбувся 21 вселенський собор (приблизно один собор у століття), включно з соборами першого тисячоліття, коли християни були ще нерозділеними. Останнім католицьким Вселенським собором став реформаторсько-стратегічний II Ватиканський собор шестидесятих років ХХ століття. Синоди церкви відбуваються регулярно і вирішують важливі сьогоденні проблеми. (До речі, експерти вважають, що сьогодні Католицька церква має три важливi проблеми — стан здоров’я папи Івана Павла II, складнощі міжконфесійного діалогу, а також шляхи адаптації доктрин церкви до часів постійних і блискавичних змін у житті суспільства.)
Між соборами і синодами справами церкви керують численні й розгалужені адміністративні церковні установи. Головним правлячим адміністративним органом є Римська курія, що включає Державний секретаріат, 6 конгрегацій (міністерств), три трибунали (суди), 12 папських рад з різних питань. Керівником Курії і другою після Папи адміністративною особою Апостольського престолу є кардинал держсекретар (він виконує функції прем’єр-міністра і міністра закордонних справ). Протягом останніх 10 років державним секретарем Апостольського престолу є Анжело Содано. Крім цього, існує Колегія кардиналів — найбільш впливових людей Католицької церкви. Саме кардинали займають усі відповідальні пости в системі управління Католицькою церквою. Про те, які завдання вирішують конгрегації та комісії, певне уявлення дають їхні назви: «Віровчення», «Східні церкви», «Божий культ і таїнства», «Єдність християн», «Міжрелігійний діалог» тощо.
Мені довелося побувати в кількох офісах Апостольського престолу, кинути поверховий погляд на «коридори влади Ватикану». Була вельми розчарована — вони нічим не відрізняються від адміністративних приміщень деінде, хіба що обов’язковим хрестом та портретом Івана Павла II на стіні. Такі самі меблі, комп’ютери, телефони. Ті ж чиновники, бо в сутанах працюють тільки кардинали та єпископи (і то не завжди), а приналежність до духовенства всіх інших видають лише сорочки з особливими комірцями. Заробітна платня однаково видається чеками як світським, так і духовним працівникам папської адміністрації. Кожен з останніх, однак, передає отриманий чек до каси свого чернечого ордену, який забезпечує всі його матеріальні потреби. Зокрема, сплачує ланч (більшість чиновників в обідню перерву ходить у недалеке кафе).
Від мосту Віктора Еммануїла II через Тибр веде вулиця, по якій завжди рухається космополітичний натовп. Людей так багато, що вони утворюють ніби процесію чи безперервний людський потік, який стрімко тече в одному напрямку — до собору Святого Петра. Одні йдуть туди молитися, інші поспішають до музеїв Ватикану, ще інших притягує, як магніт, можливість хоча б здалеку побачити папу Івана Павла II. Далеко не всі знають, що назва вулиці — Примирення.
