Узагалі-то командир танка молодший сержант Богдан Макаров родом із Любомля. Його ж наречена — з іншої області. Але для свого одруження вони приїхали в Луцьк, де в місцевому Палаці щастя і розписалися. Названими батьками на цій радісній події були волинські волонтери: журналіст Наталія Шепель і підприємець із Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич. Вони за українським і волинським звичаєм благословили молодят іконами. Опісля компанія переїхала у військовий госпіталь, де сержант Макаров лікувався після поранення. Тут нині лікуються його бойові побратими, він вдячний персоналу та лікарям. Отож у госпіталі накрили солодкий стіл, грали луцькі музики. Молодятам подарували телевізор.
Так у житті Богдана та Емілії склалося, що вони жили вже разом кілька років, мають і донечку. Все збиралися оформити стосунки офіційно. Але почалася неоголошена війна на сході України, Богдан пішов на фронт. Про його мужність, героїзм не так давно розповідав у «Фейсбуці» волонтер Костянтин Зінкевич. 20 липня під Сєверодонецьком окопалися один танк і дві беемпешки української армії. Вдосвіта почався обстріл наших позицій із мінометів. Надійшла команда знищити ворога в місті. Танкісти пішли в бій першими, розбили повністю блокпост, а бійці на БМП зачищали місто. Так і рухались. Разом із 51-ю бригадою в місті працювала Нацгвардія. У результаті наш танк повністю зруйнував три ворожі блокпости, що дозволило військовим швидко зайняти місто і навіть дійти до Лисичанська. Перед Лисичанськом є два мости через ріку. Перед одним зайняв позицію комбриг із групою, а через другий поїхав танк з екіпажем Макарова. Цей міст завдовжки до 150 метрів. І коли танкові до протилежного берега залишалося 50 метрів, стався сильний вибух закладеної під мостом вибухівки. Частина моста впала. Танк завис на опорі на висоті 12 метрів над водою. «Ще ніколи мій танк так миттєво не гальмував! Нас врятував механік-водій солдат Олексій Коляно», — розповідав потім Богдан. А через три дні був Лисичанськ... По танкові постійно били гранатомети й міномети. Від пропалювання броні рятував тротил, який танкісти позакладали в зовнішні коробочки ще в Дачному. Богдан каже, що баштою крутили по повному колу, і нікого з наших не бачили. Вони навіть подумали, що їх покинули. Але він вирішив прийняти бій. Як потім виявиться, танк відірвався від своїх на 900 метрів...
Після важкого поранення і лікування Богдану потрібна була реабілітація. Її волонтери, розказує Костянтин Зінкевич, вирішили організувати на... Кіпрі. Це був цілий ланцюжок людей, у різних містах України, які й забезпечили танкістові поїздку. А оплатила її громада українців із Кіпру. Прийняли навіть кохану Богдана! А повернувшись з Кіпру, вони з Емілією одружилися. Із батьками відгуляють невелику вечірку, а вже велике весілля, на яке хотіли б запросити і бойових побратимів, і медиків, і волонтерів, і всіх-всіх добрих людей, які зустрілися на життєвому шляху, відгуляють, напевно, після закінчення війни. Ось така неймовірна, на перший погляд, історія, яка стала реальністю завдяки людській згуртованості й милосердю.
