Політики в ЗМІ, депутати у Верховній Раді часто підіймають питання про відродження України. Окремі з них пропонують вирішення, інші заявляють, що «крига вже скресла» й Україна на правильному шляху, і наводять приклади приросту продукції на деяких підприємствах до 30% в порівнянні з минулим роком. Та якщо порівняти нинішній рівень виробництва цих підприємств із рівнем 1989—1990 рр., то він становитиме 10—20%. Такі підприємства поки тримаються на плаву, але можуть і закритися. Я не належу до опозиції або до проурядових структур, я пересічний громадянин України і з цієї позиції хочу сказати, що слід розуміти під відродженням України, якщо бажати їй добра.
Відродження України — це її виробниче й науково-технічне відродження і відповідне підвищення життєвого рівня громадян. При цьому зазначена тріада може існувати тільки спільно: без перших двох не можна досягнути рівня життя розвиненої держави, а без високого рівня життя громадян перші дві складові реалізувати неможливо. Відродження повинне полягати в досягненні конкретних завдань через 1—3—5 років.
Насамперед необхідно відновити роботу заводів високотехнологічних галузей. Не можна говорити про відродження України, якщо не буде досягнуто виробництво хоч би в обсязі 35—50% від рівня 1980-х років літаків і автобусів, телевізорів і фотоапаратів, тракторів і вантажівок, цифрових електронних вимірювальних приладів та електронних мікроскопів, велосипедів і кіноапаратів та багато іншого.
Але бідна держава не може випускати високотехнологічну продукцію — такі ринкові закони. Щонайбільше їй дозволять збирати автомобілі з деталей, виготовлених у розвиненій країні, але й дохід у цьому випадку поділять як 1:10. Так, коли розпочнуть роботу Київський і Харківський авіазаводи, хто дасть замовлення заводам радіоелектроніки, приладобудування, точної механіки й оптики та десяткам інших? Час фактично закінчився, залишилося не більше 1-2 років. Далі — або крах цих заводів, або будуть потрібні великі витрати на їхнє відновлення.
Не в кращому становищі в Україні опинився і її науково-технічний потенціал, включно з вищими навчальними закладами, академічними і галузевими НДІ, проектні інститути та КБ, видання періодичної і неперіодичної науково-технічної літератури. Вищі навчальні заклади як і раніше готують фахівців, хоч їхня якість знизилася через відсутність попиту на інженерів і наукових працівників (крім медиків та вчителів).
Німці твердо вважають, що сучасна вища школа країни не може добре функціонувати без наявності у ній «лабораторій», так у Німеччині називають НДІ, проектні інститути та КБ. Сьогодні в Україні академічні інститути працюють непогано, але вони не можуть компенсувати зупинку робіт півсотні галузевих НДІ, та й завдання у них інші. А галузеві НДІ, КБ та проектні інститути зупинили свою роботу через незатребуваність їхніх розробок та проектів високотехнологічними виробництвами, яким також стали не потрібні молоді випускники вищих навчальних закладів. Якщо «нестабільне» становище в економіці країни триватиме ще 2—3 роки, то доведеться закрити більшість технічних вищих навчальних закладів, оскільки неможливо буде й надалі вдавати, що вони потрібні країні.
Значно скоротилася кількість науково-технічної літератури — підручників для вищих навчальних закладів і технікумів, монографій, довідників, стандартів і перекладів кращих зарубіжних видань з науки і техніки. У донецькому «Будинку книги» вся(!) науково-технічна література помістилася на чотирьох полицях однієї шафи шириною в один метр. У іншій книгарні —«Автограф» — науково-технічна література, не більше десяти найменувань, розташувалася на одній-єдиній полиці!
А як було 12—15 років тому? Наукові книги — з машинобудування, гірництва, металургії, сільського господарства тощо — розташовувалися на десятках полиць. У зв’язку з обвальним скороченням публікацій науково-технічної літератури закрилися багато книгарень Донецька. Так, тільки у центральній частині міста закрилися п’ять магазинів із восьми! Ось таке становище сьогодні склалося в Донецьку з цією складовою інтелектуального потенціалу, без якої неможлива хороша підготовка випускників вищих навчальних закладів, успішна робота НДІ, проектних інститутів та КБ, заводів високих технологій, тобто неможливе відродження України.
Зрозуміло, що необхідність відкриття у країні нових технічних ВНЗ, академічних і галузевих НДІ, проектних інститутів і КБ може бути викликана тільки запуском і необхідністю чіткої роботи високотехнологічних виробництв. Якщо таких немає або вони зупинені, то зазначеним установам також нема місця в країні. Вистачить із десяток гуманітарних університетів на всю Україну, до чого наша вітчизна, на жаль, наближається. Тому відродження України можливе тільки в комплексній роботі заводів високих технологій, НДІ, КБ та ВНЗ.
