14 січня східні православні християни відзначають так званий старий Новий рік — початок 2006 року згідно з Юліанським календарем, неточність якого (відставання від Сонця) сягає у наш час цілих 13 діб і постійно збільшується. У цей день мимоволі з повагою згадуються численні календарі, які створювалися в усі часи існування людства. Адже можна без перебільшення сказати, що розуміння важливості відліку часу, а також створення календарів — то одне із найдавніших наукових (інтелектуальних) занять людини. Занять, які вимагали неабияких знань математики, астрономії, а також — надзвичайного терпіння у проведенні спостережень за рухом небесних тіл. Літочислення і календарі завжди були прерогативою релігії, мали сакральне значення і регламентувалися канонами (церковними правилами). Достатньо сказати, що той календар — так званий григоріанський — за яким і сьогодні живе переважна частина людства — було розроблено і введено в обов'язкове використання Католицькою церквою (про це трохи нижче). Старовинні календарі, які всюди й завжди регламентували річний цикл церковного життя, забезпечували життєво необхідною інформацією також сільськогосподарський цикл та різні типи літописання. Те і те було сакральним, те і те керувалося богами, Сонцем і зоряним небом над головою.
На підставі розшифрованих древніх ієрогліфічних текстів відомо, що в Єгипті перший сонячний календар використовувався у 4236 році до н.е (!). Єгипетські жерці, що займалися астрономічними спостереженнями, помітили регулярний збіг розливів Нілу з появою на ранковому небі яскравої зірки з сузір'я Великого Пса. Вони назвали її «Сотис», що значить «Сяюча»; інша її назва — «Анубіс», тобто «Зірка Собаки» за назвою сузір'я; сучасна назва тієї зірки — Сиріус. Схід Сиріуса тоді збігався не тільки з розливами Нілу, а і з літнім сонцестоянням. Порахувавши дні від одного літнього сонцестояння до іншого, єгиптяни визначили довжину сонячного року — у них вийшло 360 днів. Календарний рік єгиптян був дуже простий: 12 місяців по 30 днів. Крім того, він поділявся на три сезони: розливу, сівби і збору врожаю. Подальші спостереження дозволили єгиптянам уточнити тривалість року — 365 днів. Але час йшов, математичні розрахунки удосконалювалися, і зрештою стало очевидно, що 365-денний рік також неточний і все більше і більше розходиться із сезонами. Тож у 238 до н.е. фараон Птолемій III видав декрет, згідно з яким кожного четвертого року до календаря додавався один день. Так вперше було введено у відлік часу «високосні роки».
Ще більш точний календар з'явився в Римі повелінням Юлія Цезаря (46 рік до нашої ери). Розробляли цей календар теж єгипетські астрономи і математики (Єгипет тоді вже був під владою Риму), а назвали календар Юліанським. За початок відліку часу було прийнято легендарну для римлян віху — «заснування Риму» (753 до н.е.). Цей календар зберігся і донині у нащадків древніх єгиптян — коптів і ефіопів (північ Африки). Але не тільки у них.
Справа в тім, що юліанський календар відігравав неабияку роль у християнстві, перші роки якого збігаються з часом прийняття Римською iмперією цього календаря. Спочатку християни мали іудейський відлік часу, тобто спиралися на біблійну хронологію. За «нульову позначку» там взято біблейську подію створення світу, описану в книзі Буття. Відповідно до християнської біблійної хронології, створення світу відбулося за 5508 років до народження Ісуса Христа, а початком Нового року християни вважали 14 вересня. (Згідно з цим календарем, зараз ми живемо у 7513 році). Так рахували час усі християни, об'єднані Римською імперією. Але через кілька століть долі й дороги західного (Римського) і східного (Візантійського) християнства почали розходитися. Східне християнство продовжувало лічити час від створення світу, а Римська церква ще у VI ст почала рахувати від Різдва Христового. Не так швидко, але через кілька століть на цей відлік часу перейшли всі католики. Але продовжували користуватися юліанським календарем. Протягом століть однак дні народження Христа за цим календарем почали помітно відставати від точки зимового сонцевороту (25 грудня). І 1582 року Римський папа Григорій ХIII ввів у вжиток новий, більш точний григоріанський календар, який мало-помалу прийняла вся Західна Європа і Америка — не тільки католики, але й протестанти (розробляли календар італійці Христофор Клавіус и Луїджі Лільо). Саме за цим календарем ми живемо й сьогодні. Попри жорстоку критику, григоріанський календар набагато точніший за всі попередні — за 3300 років він робить помилку в одну добу. Особливо варто відзначити, що у протестантському та католицькому світі цей календар є одночасно і світським і сакральним — релігійним.
Разом з християнством Київська Русь прийняла також візантійський відлік часу від створення світу, за яким жила багато століть і який передала Московському князівству. У середньовіччя вважалося, що визначення і відлік часу — то суто церковна справа. Світські календарі тоді були відсутні, а тих друкованих, які іноді привозилися із Заходу, чуралися як єресі, особливо в Москві. Відомо, наприклад, що Іван Грозний наказав спалити календарі, подаровані йому якимось західним гостем. Ситуація змінилася тільки 1699 року, коли цар Петро І наказав перейти на... юліанський календар з точкою відліку від Різдва Христового. Тобто на календар, вже скасований західною церквою більш як століття до того. Більше того — Православна церква зберегла (зберігає і сьогодні) традицію відзначення Новолiття, тобто Нового року, за старим візантійським літочисленням — 14 вересня від створення світу.
Наступну календарну реформу провели вже більшовики — 1918 року вся Росія (одна із останніх в Європі) перейшла на григоріанський календар. Але Російська православна церква, після довгих внутрішньоцерковних дискусій, залишилася жити за юліанським календарем, хоча більшість православних церков світу, у тому числі Вселенський патріархат, перейшла на григоріанський. І саме через те Новий рік, скажімо, в Україні, чи в Сербії, чи в Росії відзначають 3 рази — за старим візантійським календарем від створення світу (14 вересня), за григоріанським календарем (1 січня) та за юліанським календарем (14 січня). Особливо нечестивим є те, що у самому апогеї різдвяного посту (за юліанським календарем) наші православні бучно і скоромно святкують Новий рік за календарем григоріанським. А якщо подивитися в майбутнє, то там можна побачити ще більш апокаліптичні картини — православних, які святкують Паску восени, а Різдво — весною. Попри всі свідчення Євангелія.
Коли повернутися до григоріанського календаря, то він зовсім не є ідеальним. Сучасні астрономічні вимірювання та комп'ютери дозволяють зробити значно більш точні і, головне, набагато зручніші календарі. Зокрема, створити календар, у якому дні тижня завжди припадатимуть на ті самі числа кожного місяця. Скажімо, перше число всіх місяців завжди буде понеділком і т.д. Більше того, такі календарі вже існують. Не так просто, втім, наважитися на подібну мiжнародну реформу у нашому розділеному світі.
Попри те, що григоріанський календар став загальноприйнятим у політиці та комерції, у світі ще функціонує чимало різноманітних релігійних календарів. Вони пов'язують людей із їхньою історією, звичаями предків, підкреслюють автентичність кожного народу. Іноді, однак, здається, що тільки тоді, коли всі люди планети почнуть жити і молитися за одним календарем (у якому будуть згадані головні історичні та релігійні дати всіх народів), на Землі настане дійсний мир.