Чи існують хороші «русские» насправді? Як нам очищуватися від усього російського – ОПЗЖ, Московського патріархату, так званих ватників та зрадників? Що нам каже історичний досвід про шлях відбудови після перемоги, зокрема, й духовно-моральний?
Усі ці питання вже виринають, хоча війна в Україні, на жаль, ще у розпалі. Коли буде фініш та коли вітатимемо наших захисників, медиків, волонтерів та весь український народ із перемогою – це точно питання часу, просто треба набратися сил та терпіння. Однак бачимо, що вже зараз починають ширитися небезпечні для нас наративи про пошуки примирення з ворогом, про існування хороших росіян, які нібито проти війни Росії в Україні, тобто за все хороше і проти всього поганого, але без чіткої життєвої позиції. У чому небезпека для нас від такого загравання з росіянами, «Дню» детально пояснила докторка, професорка політичних наук Лідія СМОЛА.
«ЗДОЛАТИ СУСПІЛЬСТВО У ВІЙНІ АРМІЯ НЕ МОЖЕ»
- Ситуація насправді складна, але про перемогу вже треба говорити. Росія у війні програє. Якщо взяти історію людства, воєнне мистецтво тощо, то існує багато чинників, які приводили до поразки, приміром, тотальні помилки у війні. Ключові чинники у програних і переможених війнах – це недооцінка противника, його потенціалу та сили його опору. Коли недооцінюється противник, тоді до битви із ним не готуються. Це перша причина, чому Росія не змогла вже 21 день (розмова відбувалася 16 березня) здолати Україну, і при тому, що це друга армія світу. Ми бачимо, що росіяни везли із собою парадні мундири, а з їхніх переписок у месенджерах відомо, що за два-три дні планували по Хрещатику ходити. І нас недооцінила не тільки Росія. Більшість воєнних експертів, при тому і потужні аналітичні центри, не давали нам шансу на перемогу. У нашу перемогу не вірив ніхто, крім нас.
Другий чинник – у війні перемагає не стільки зброя, як сила духу, підкріплена зброєю. Бо воюють не танки, а люди. В американських статутних документах людський чинник визнано ключовим. Колись Наполеон сказав фразу, що три газети можуть зробити більше, ніж стотисячна армія. І це ж у доінтернетівські часи! Моральний чинник відігравав надзвичайно велику роль, тому під час війни так активно задіювали пропаганду. Тому друга причина нашої перемоги у тому, що з російської сторони є озброєна армія, а з нашої сторони – мережеве суспільство: не тільки армія, а й волонтери, айтішники, доброчинці... А здолати суспільство у війні армія не може. Наведу приклад російсько-японської війни, коли величезна Російська імперія напала на маленьку Японію. До речі, Росія – великий злодій. Термін «великой отечественной войны» придумали не росіяни. Про вітчизняну війну говорили саме японці, що вони йдуть воювати за вітчизну. Росія програла у цій війні. Проти неї постало маленьке, але консолідоване суспільство. І для Росії це завершилося революцією 1905 року.
Тому наша перемога – поза сумнівом, тому що з нашого боку стоїть консолідоване суспільство. І що в цій війні відбулося та що зробив Путін? Ця війна об’єднала, консолідувала українське суспільство. Фактично ця війна завершила формування української політичної нації. Українці українською та російською посилають ворога вслід за кораблем.
Я дивлюся російське телебачення, наскільки можу. Вони говорять, що ми нацією стали за 30 років.. Тому йде ще й боротьба цінностей – вітальних, бо ми б’ємося за життя і за наше існування – за право бути собою на своїм землі. Росіяни прийшли сюди з меркантильних та імперських позицій – заробити гроші і посилити свій вплив у світі. 21 день війни привів до того, що експерти почали говорити про феномен української армії.
«РОСІЯНИ ФОРМУЮТЬ НОВИЙ, НЕЙМОВІРНО НЕБЕЗПЕЧНИЙ НАРАТИВ – ПОГАНИЙ ПУТІН, А «РУССКИЕ» – ХОРОШІ»
- У Росії паралельно теж почалися зміни. Росію усі боялися не тільки через ядерну зброю, а й через її багатомільйонну армію. А ми розбили цей міф. Росія втратила свою позицію у світі. Фігури на великій політичній шахівниці, за Бжезинським, зараз змінилися, розклад сил теж змінився. Зараз складається нова геополітична «шахівниця», де Україна не буде пішаком, бо наша суб’єктність твориться на полі бою. Але у нас ще дуже сильний ворог стоїть на території України. Він побачив, що легкої прогулянки не вийшло, проте він не зміг отримати тотальної переваги ні у небі, ні на землі.
Наша оборонна стратегія, за що велика шана Головнокомандувачу Валерію Залужному, зруйнувала міф про велику армію. А тепер руйнується другий потужний міф – про велику потужну економіку. Виявилося, що з-понад тисячі літаків власне російських є лише близько двох сотень. А заборони та тотальні санкції перетворили Росію у великого вигнанця. Навіть російські експерти говорять про неминучий дефолт та неминучий відкат до 90-х років. І на цьому фоні ми бачили першу хвилю втечі багатих росіян, які виїхали в Ізраїль, Туреччину, Об’єднані Арабські Емірати, ближнє зарубіжжя (Грузію, Вірменію, Азербайджан). Тепер російські так звані опозиціонери формують нову адженду, новий наратив. Бо раніше наратив був такий: Україна – це країна, яка не відбулася. Зараз він зруйнований, бо ми б’ємо їм в зуби. Був наратив, що Росія в силу мудрості та потуги має право на пострадянському просторі впливати та керувати іншими країнами. Ми ці наративи зруйнували. А тепер вони формують новий, неймовірно небезпечний наратив – поганий Путін, а росіяни – хороші. Вибачте, але не Путін сидить у літаках, які бомблять, не Путін знищує Маріуполь, а росіяни, які пишуть, що треба «мочить хохлов». Згадаймо нещодавню соціологію, за якою 2/3 росіян підтримують війну проти України, а 71% відчувають гордість за дії своєї армії на нашій території.
Щодо другої хвилі, яка неодмінно буде, бачимо вже дзвіночки. Юлія Латиніна зі своїм дописом, що тепер «все демократическое, русскоязычное» буде в Києві, а в Москві – орда, це неймовірно небезпечний тренд. Москва ж приречена, і Росія теж. У мене нема сумнівів у тому, що вона розпадеться. Бо навіть м’яка позиція ненадавання м’якої підтримки Китаю про це свідчить. Росія як політичне утворення вмирає не тільки через економічні санкції та програш у війні, а вмирає образ «русской культуры» як високодуховної. Ми бачимо, як знані у світі митці підтримали людожерський путінський режим, чуємо розмови військових зі своїми близькими зі страшними матюками чи їхнім вихваленням крадіжок. При цьому маса діячів культури підтримала російські зазіхання.
І другою хвилею втікачів будуть якраз такі діячі культури, які будуть шукати новий майданчик для себе. Латиніна першою заявила, що цим майданчиком може стати Київ. Тут варто звернутися до психології росіян. Якщо взяти спільноти росіян, що живуть в Америці, Німеччині, Ізраїлі, які не інкорпоруються в культуру країни, вони залишаються у своєму середовищі російськомовному, у своєму світогляді та цінностях, максимум, що вони вимагають від країни, де живуть, - дотримання їхнього бачення прав. Якщо є певний осередок російськомовних в Ізраїлі чи Штатах, то для країни цей вірус є не настільки шкідливим, бо працюють державні інститути, відпрацьована правова система, спецслужби, і будь-які спроби, якщо росіяни будуть зазіхати на щось більше, завершаться депортацією. Тож максимум, що вони можуть, це голосувати за проросійських депутатів.
«ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ПЕРЕМОГИ У ВІЙНІ – ЦЕ НАЯВНІСТЬ ЧІТКОГО ПЛАНУ, ЩО БУДЕ ПІСЛЯ НЕЇ»
- Але Україна – це країна, яка тільки стає на ноги (а вона буде сильною). Ми країна з тисячолітньою історією, не створив нас генштаб і Ленін, як Путін про це говорить. Та у країні, яка тільки піднімається, буде важко подолати російський вірус. Вони приїдуть сюди, і через короткий проміжок часу цей вірус буде формувати внутрішній конфлікт. Тому один із чинників перемоги у війні – це також наявність чіткого плану, що буде після неї. Треба вже говорити, якою буде Україна після війни, тому що «пацифісти» та «любители мира» дуже швидко почнуть говорити – «мир всему миру». А біль ось від цих руйнувань та біль від втрати трошки притупиться. Зараз вони цього не можуть говорити, бо в нас перед очима загиблі, зруйнований Харків, геноцид, що здійснюється на сході України. А як тільки ми звільнимо території, вони почекають рік-два і будуть формувати внутрішній конфлікт, будуть нас спонукати до внутрішньої війни. Але нам треба в зародку знайти вакцину проти російської зарази. Ця вакцина нам потрібна вже.
А тут ми маємо велику проблему – це дуже легке набуття нашого громадянства, тобто вивчили якось історію, мову, знайшли своє коріння – і все (до речі, про це днями зазначала і головна редактора «Дня» Лариса Івшина, даючи пораду, як би це мало відбуватися: «Громадянство – це велика цінність. Обов’язок та привілей. Процедура надання охороняється від втручань сторонніх осіб. Регулюється особливим законом і складною процедурою. Обов’язково – складання іспиту з української історії та державної мови. Прискорено можуть розглядатися прохання тих, хто зробив геройські вчинки на війні»).
Подивіться, якою є система набуття громадянства у Франції, Швейцарії чи інших країнах, тобто люди десятиліттями можуть жити і чекати на це. Маленький приклад – до війни я відвідала Домінікану, маленьку країну з одинадцятимільйонним населенням. Російськомовний гід мені розповідав, що повинен прожити тут 5 років, бути працевлаштованим, лише потім матиме право отримати громадянство, але ніколи не отримає права голосу на виборах. Якщо будуть правопорушення, то не факт, що це громадянство зможуть надати взагалі. Тож ми повинні змінити законодавство. Треба накласти мораторій як мінімум років на 20 – на право росіян набувати українського громадянства, навіть якщо у них є родичі чи вступатимуть у шлюб з українськими громадянами. Тому що ось ця друга хвиля, яка буде у дуже короткому часі, чи після дефолту, чи коли почнеться їхній внутрішній конфлікт, вже визначилася із місцем, де їй буде добре. Це Київ.
Зважаючи на це, я б говорила навіть про заборону в’їзду росіян до України. І це теж треба робити зараз, поки ще сильний біль від втрат. Тому що коли почнеться відбудова, неодмінно знайдуться ті, хто буде говорити про «миролюбие».
Ще один чинник – наявність російських агентів у державних установах та спецслужбах України. Ми повинні пам’ятати, як багато агентів російських є в Україні. Це не тільки Ківа, Медведчук, Бойко та його ОПЗЖ, які дуже швидко одягнуть вишиванки та проспівають гімн. Є маса агентів у СБУ, в армії, у державних установах, які перешкоджали відкриттю патронних заводів, створенню нашої ППО, розбудові армії, але про помилки ми будемо говорити після війни. Просто треба прийняти аксіому, що Росія засилала масу своїх агентів. Тож другим кроком у нашому плані відбудови має бути великий аудит усього, що робилося і що є. Повинна бути прозора відбудова, чиї будуть фірми, близькі до кого. Бо ціна дуже велика. І вже зараз треба говорити про закон про зброю, якої зараз багато на руках. Говорити про заборону російських агентів, таких, як церква Московського патріархату, про заборону російських партій, говорити про те, куди йдуть націоналізовані російські активи.
«ЗА ДІЇ ПУТІНА ВІДПОВІДАЄ РОСІЙСЬКИЙ НАРОД»
- У світі починають говорити про «хороших русских», тому що і там є агенти, пригодовані «Газпромом». Один з чинників, що дозволив Путіну нищити Україну, це корупція у Європі. Це куплені на газпромівські гроші європейські чиновники, котрі говорили про стурбованість. Війна, яка продовжилась 24 лютого, мала причини, що у лютому 2014-го ніхто не виступив проти Росії. Тому зараз будь-які вислови у західній пресі про «хороших русских» треба присікати тим, що не ділили німців на хороших та поганих, а Німеччина несла колективну відповідальність.
Наведу ще один приклад. Коли Гітлер почав війну, його підтримало німецьке суспільство, хоча там були невеликі опозиціонери. Згадаймо талановиту режисерку Ленні Ріфеншталь, яка зняла фільм, що восхваляв гітлеризм. Вона не закликала до вбивства євреїв, та її звинуватили у прославлянні ідеології націонал-соціалізму. Режисерка була дискредитована і понесла відповідальність за гітлеризм. Німецький народ не ділили на хороших та поганих німців. Увесь німецький народ відповідав, включаючи талановиту Ріфеншталь, за діяння нацизму.
Тому за дії Путіна відповідає російський народ. Росія повинна нести колективну відповідальність за злочини своєї влади. Бо мовчазна згода зумовила вбивства українських дітей та руйнування українських міст. Якщо ми будемо говорити про колективну відповідальність усього російського народу, це не даватиме можливостей там на зароджування нового рашизму.
Тому що після фашизму ми бачимо рашизм, який здійснює геноцид українського народу. А певна частина вважає, що має моральне право говорити, що тепер у Києві вони будуть творити нову Київську Русь. І формувати цей наратив їм вдається якраз за рахунок того, що мають своїх агентів по всьому світу.
Та активне суспільство, яке заплатило велику ціну за незалежність, не буде приймати цей наратив російський. Росія не може принести нічого хорошого. Де з’являлась Росія, там з’являлась розруха, вона нічого не принесла в розвитку. Це країна, яка гангреною знищує ту територію, на яку вона приходить. Тому зараз поки ще «любители мира» та «пацифісти» мають слабенький голос, ми повинні зробити щеплення, протиотруту проти цього російського вірусу.
Україна зараз стала мейнстрімом, отримала такий профіцит уваги, цікавості та захоплення, що до нашої перемоги захочуть приєднатися. Та наша незалежність дається нам з неймовірно великою ціною. Тому наше громадянство повинно мати високу цінність, за яку пролито стільки крові. Нам потрібна вакцина від російського вірусу, нам треба руйнувати наратив про всіх «хороших русских», кричати на весь світ про колективну відповідальність Росії і про те, що тут росіянам нічого робити. І найголовніше – ми маємо почати обговорювати новий суспільний договір – неписаний кодекс правил для співіснування влади і суспільства, де не буде толерування корупції і де «російський чинник» буде повністю нівельовано.
