«Барикади ідей...» Прямуючи анфіладами старовинного університетського корпусу на Володимирській, з якого, власне, й почалася справжня наука на київських теренах, неначе відчуваєш випромінювання цих слів, що належать Ліні Костенко. На вас, із вічності, дивляться велетні думки в різних наукових й інтелектуальних площинах. Та знаменно, що поряд із постатями математика Дмитра Граве, фізика Михайла Авенаріуса, зоолога Олексія Коротнєва, історика й етнографа Михайла Максимовича — першого ректора університету й декана філософського факультету, тут репрезентовані й корифеї медичних та біологічних спрямувань, скажімо, Володимир Бец, Володимир Підвисоцький, Данило Заболотний, Іван Шмальгаузен, Олександр Ковалевський, Григорій Мінх. Але ж існує й плідно діє Національний медичний університет імені О. О. Богомольця — колиска гартування лікарських кадрів. У чому, в такому сенсі, вимальовуються свої діапазони навчально-наукового центру «Інститут біології та медицини» в складі класичного столичного університету як окремого потужного рушія знань на користь людині та суспільству?
— Слід зазначити, що в первинному філософському древі колишнього Університету св. Володимира, — говорить Леонід Васильович Губерський, — що його було засновано 1834 року, буяли й гілки історико-філологічних та фізико-математичних відділень із кафедрами ботаніки та зоології як прологу його багатогалузевого розвитку. 1835 року були відкриті юридичний, а 1841-го — медичний факультети. У поєднанні цих підвалин зусиллями видатних учених-біологів та медиків міцніли засади фундаментальних природничих позицій університету. Скажімо, вже 1842 року доктором медицини і хірургії Едуардом Мірамом тут було засновано кафедру фізіології людини, а 1868 року вченим світового рівня Петром Перемежком — кафедру гістології та ембріології, до якої 1875 року приєднано кафедру загальної патології. Майже двовіковий період становлення та розвитку університету позначений діяльністю всесвітньо відомих учених-біологів, таких як Карл Кесслер (один із засновників фауністики), Олександр Ковалевський (родоначальник еволюційної ембріології), Іван Шмальгаузен (першовідкривач знань щодо еволюційної морфології тварин), Сергій Навашин (відкривач подвійного запліднення у рослин), Микола Холодний (автор фітогормональної теорії тропізму рослин), Олександр Палладін (засновник української школи біохіміків), Петро Богач (відкривач багатьох рефлексів кишково-шлункового тракту), Феодосій Добржанський (один із розробників синтетичних теорій еволюції). В одному широкому фронті з ними співпрацювали видатний хірург, сподвижник Миколи Пирогова, перший декан медичного факультету Володимир Караваєв, талановиті терапевти Федір Цицурін та Сергій Алфер’єв, анатом і фізіолог Олександр Вальтер, засновник акушерських і педіатричних ліній Олександр Матвеєв, який, до речі, двічі обирався ректором університету, засновник Олександрівської лікарні, організатор кафедри патологічної анатомії Юлій Мацон, учень Рудольфа Вірхова, патолог і патріот профілактичної медицини Никанор Хржонщевський. І це згадки лише про окремих титанів біології в наших стінах.
У буремні післяжовтневі часи університет реформували, заклавши паростки низці профільних інститутів, зокрема медичного, народної освіти, професійної освіти, фізико-хіміко-математичного. І лише 1933 р. університет як єдиний науковий інтеграл було відновлено в форматі шістьох факультетів. Знову розгорнув діяльність і біологічний факультет. В післявоєнний період у його структурі було налаштовано унікальний за напрямами університетський Інститут фізіології на чолі з Петром Богачем. На початку 2000 років як черговий крок в такому обширі було організовано Інститут біології — оригінальний навчально-науковий центр. Його еволюція, увага до цієї ініціативи й наукових медичних кіл спонукали до створення на його базі 2016 року Інституту біології та медицини як інноваційного закладу біомедичного профілю. Його директором є доктор біологічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки та премії О.В. Палладіна НАН України Людмила Остапченко.
Професорсько-викладацький склад нового інституту з 12 кафедрами представлено виключно докторами і кандидатами наук. Інститут встановив тісні зв’язки з низкою НДІ НАН України, МОЗ України, Українською академією аграрних наук, співпрацює з 45 закордонними та науковими установами багатьох країн — США, Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії, Естонії, Чехії, Болгарії, Польщі, Бельгії, Угорщини, Тайваню, В’єтнаму тощо.
— А як у цілому, за вашою участю, формується викладацький склад новоствореного інституту?
— Щодо грона вчених, які вже викладають свої курси студентам та магістрам, це, зокрема, академік НАН України Василь Чехун — директор і завідувач відділу відомого на континентах Інституту експериментальної патології онкології й радіології імені Р.Є. Кавецького НАН України, за пропозицією якого, власне, й було ухвалено рішення ректорату про організацію кафедри фундаментальної медицини. У складі нового інституту декілька його вихованців, волонтерів ґрунтовних біологічних знань, вже залучено до різноманітної наукової роботи в цьому знаному закладі. Під редакцією В. Чехуна видано фундаментальну книгу «Онкологія. Вибрані лекції» (767 стор.). Її примірники передано кафедрі фундаментальної медицини для користування студентством. Підкреслю, одна із мотивацій її створення — поглиблення освіченості медиків і біологів, передовсім саме в університетських параметрах. Скажімо, лікарі-лаборанти цілком нової формації в цій когорті, а це на сьогодні у прогресі медичних можливостей вкрай потрібний фах, володітимуть непересічними знаннями в новій науково-практичній галузі — лабораторній медицині.
Ще одним видатним професором кафедри фундаментальної медицини є доктор біологічних наук Тетяна Берегова. Застосовуючи в експерименті мультипробіотики чудовий витвір лауреата премій імені І.І. Мечнікова та Д.К. Заболотного НАН України, доктора біологічних наук Дмитра Янковського — учня П. Богача, вихованця нашого університету, Т. Берегова неспростовно довела, що терміни життя піддослідних тварин подовжуються. Переносити ці дані в клінічну галузь, мабуть, ще зарано. Але це винятково перспективні дані, щоби додавати років до життя.
До викладання в даному унікальному інституті залучається справжня плеяда науковців-медиків високого класу. Це, зокрема, академік НАМН України Віталій Майданник, досконалий інтерніст професор Вадим Шипулін, доктор медичних наук, фахівець у галузі шкірних та венеричних патологій Володимир Верещака, заслужений лікар України, завідувач однієї з кафедр хірургії у Вінниці Анатолій Суходоля, патоморфолог, вихованка Чернівецького державного медичного інституту Олена Курик, відомий хірург і вчений, вихованець Шалімовської школи, професор Броніслав Полінкевич.
Із вересня 2016 року кафедру фундаментальної медицини очолює доктор біологічних наук, професор Тетяна Фалалєєва. Додам, що Т. Фалалєєва є автором 250 наукових праць, співавтором двох монографій і дев’яти патентів. Це, вважайте, й ілюстрація підходів до кваліфікації педагогів інституції, про яку йде мова.
— Це ж реєстр відомих вчених-професіоналів! Може, не є зайвою мрія щодо створення окремого медичного факультету в КНУ? Адже символічним є зокрема факт, що останнім деканом цього всесвітньо уславленого факультету Університету св. Володимира був видатний український біохімік Олексій Садовень, який пішов із життя 1919 року. До слова, він підписав диплом лікаря з відзнакою вихованцеві університету Михайлу Булгакову...
— На мою думку, створення такого факультету як самоврядної за кадровими напрямами університетської структури є на сьогодні трохи передчасним, бо існують спеціалізовані медичні університети та академії. Втім, наш Інститут біології та медицини, аж ніяк не конкуруючи з ними на державному рівні, має іншу мету — підготовку вчених в абсолютно новітніх розділах медичної науки й біології. Можливо, в прийдешньому відкриємо на цих підставах і свою університетську клініку. Досить нагадати, що перші київські клініки такого штабу були налаштовані 1883 р. саме університетом.
— Наостанок, Леоніде Васильовичу, таке прохання. Який медико-біологічний афоризм пасуватиме цьому огляду в ракурсі медико-біологічного портрета університету?
— Є такий вираз: «Здоров’я — це не все, але якщо воно істотно погіршується, все стає нічим». Впевнений, що інноваційні кроки Шевченківського університету в гуманістичних вертикалях медико-біологічних спрямувань, а це ж бренд України, потужно слугуватимуть важливій меті — вдосконалювати захист людини в спротиві хворобам, зміцнювати капітал здоров’я всіх та кожного.
