Житомирщина з тих регіонів, які найбільше постраждали від Чорнобильської трагедії. За інформацією, що її в розмові з «Днем» надав керівник обласного Центру радіаційного захисту населення Олександр Донець, в області мешкає більше 340 тис. людей, які мають статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, або 27% всього її населення, і найбільш драматично те, що стан їх здоров’я стабільно гіршає. В одному з попередніх матеріалів (№45 від 16 березня 2011 року «Що робити із забрудненими територіями») автору доводилось наводити відповідні статистичні дані, які можна назвати як завгодно — шокуючими, вбивчими чи трагічними — але суть від цього не змінюється, вони демонструють наявність серйозної проблеми, і не стільки медичної, скільки соціальної. Добре, що загрозу усвідомлює влада — у своїх публічних виступах голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук неодноразово наводив цифри, які характеризують загальну картину. Зокрема, в області визнано хворими 78% потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, у 4,4 разу відбулося зростання рівня первинної захворюваності та у 5,2 разу — поширення хвороб. Вже більше 10 років регіон утримує в Україні сумну першість за рівнем захворюваності постраждалих як серед дорослих, так і серед підлітків. А злоякісні новоутворення буквально «косять» жителів області — на них стало страждати у 6—8 разів більше людей у порівнянні з доаварійним періодом.
І медики, і влада визнають, що одним з найбільш серйозних факторів в зазначеному плані, є те, що люди, які мешкають в забруднених радіацією районах (схоже, що не лише вони, але про це трохи далі) регулярно харчуються вирощеними у власних господарствах продуктами. Причому, з одного боку, із слів губернатора, на цих територіях проводиться радіологічний контроль, у тому числі харчів і дарів лісу. А з іншого, через відсутність належних приладів та обладнання дозиметричний та радіаційний контроль на забруднених територіях здійснюється на недостатньому рівні. Більше того, губернатор визнає, що з причини мізерного фінансування радіологічна служба знаходиться у вкрай складному становищі, а це може призвести до погіршення радіаційної ситуації на теренах області. Прямо скажемо, прогноз невтішний. Особливо з огляду на наведені самим С. Рижуком дані, що за результатами досліджень встановлено — майже 80% дози, яку отримує населення на забруднених територіях, складає внутрішнє опромінення за рахунок вживання продуктів харчування місцевого виробництва з перевищеним вмістом радіоізотопів цезію, стронцію, трансуранових елементів. Наслідок — смертність у цих районах на 15—20% перевищує показники, зафіксовані в цілому по області.
Однак навіть така сумна перспектива не спонукає більшість жителів до обережності. Схоже, що вони сприймають радіацію не стільки як фактор, який загрожує їхньому здоров’ю і навіть життю, а як звичний і неодмінний атрибут існування. Так, пенсіонерка з села Селець Народицького району (зона обов’язкового відселення) пані Ольга без тіні занепокоєння розповідала автору, як у своєму господарстві пасе на місцевих вигонах корову, вирощує городину і передає домашні продукти дочці, яка живе у Житомирі. Власне, це є неконтрольований канал розповсюдження радіонуклідів за межі забруднених територій, і навряд чи хто знає хоча б приблизно, скільки в такий спосіб на чисті території потрапляє радіоізотопів. А далі? Дочці пані Ольги довелося оперувати пухлину у горлі.
Жителька Народичів, Світлана Шевченко, у недавньому минулому медсестра, зізнавалась кореспонденту «Дня», що городину в її сім’ї вживають з власних грядок. На запитання, чи не боїться поганого впливу радіонуклідів, відповідає, що не бачить різниці, від чого помирати — з голоду чи внаслідок радіації.
Власне, чисте харчування було «фішкою» турботи про жителів цих районів з боку радянської влади останніх років її існування — його справді завозили в ці райони, але невдовзі (за часів незалежності в Україні були прийняті відповідні документи) замінили грошовою компенсацією, яка дуже швидко і суттєво відстала від реальної вартості продуктів. Наприклад, губернатор С. Рижук на спеціальній нараді у Коростені відзначав, що громадяни, які проживають і працюють на територіях радіоактивного забруднення, отримують щомісячну компенсацію за вживання в їжу продуктів харчування місцевого виробництва у розмірах від 1 грн. 60 коп. до 2 грн. 60 коп. в залежності від зони проживання, у той час, як Законом передбачено проведення виплат у 30-, 40- і 50-відсотковому розмірі від розміру мінімальної заробітної плати, яка є чинною на певний час.
На здоров’я жителів цих районів, із слів О. Донця, вплив мають і загальний екологічний фактор і навіть завезені продукти харчування, бо в них багато консервантів, барвників з канцерогенами. Плюс позначається радіофобія, тобто думки про можливі хвороби можуть їх провокувати. Тому існує проблема визначення реального співвідношення радіаційного фактору та інших причин хвороб «чорнобильців». Що треба зробити? На думку О. Донця, головне — підвищувати загальний рівень життя людей, які проживають в тих районах, і не обмежуватися лише медичними заходами. Але суттєво те, що жителі цих районів часто ігнорують диспансеризацію, профілактичні огляди, які щорічно проводять медики. Як наслідок звертаються до медиків на пізніх стадіях захворювань, особливо онкологічних. І там катастрофічно не вистачає лікарів, особливо вузьких спеціальностей — бо ніяких надбавок вони не мають, і житло їм не надають.
Для того, щоб почати виправляти ситуацію хоча б з пухлинними захворюваннями, С. Рижук почав активно «пробивати» будівництво у Житомирі нових корпусів онкодиспансеру. Його будівлі введені у дію ще у 1964 році і не відповідають державним будівельним та санітарним нормам, вважаються найгіршими серед обласних закладів такого профілю в Україні. До речі, зараз у тісних коридорах житомирського облонкодиспансера кожного робочого дня можна побачити буквально натовпи людей в чергах до різних кабінетів, палати для хворих також переповнені. Що це, як не красномовне свідчення гостроти ситуації? Водночас такому важливому обладнанню як гамма-терапевтичний апарат (застосовується для опромінення новоутворень) вже під два десятки років, що означає явно несучасний рівень. На нинішній рік обласне керівництво намагається включити до переліку об’єктів, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету на поточний рік, будівництво нового хірургічного корпусу, кошторисна вартість якого в цінах 2008 року визначається значною сумою в 150 млн. грн. Вирішенням саме таких питань буде визначатися справжнє, а не деклароване ставлення нинішньої влади до постраждалих людей, їхнього здоров’я, а відтак майбутнього.
