Василь Миколайович Варвалюк ніби уособлює сівача розумного, доброго, вічного. Професія відповідає станові його душі.
Звісно ж, Шатава — не Варшава. І навіть не Дунаївці, райцентр, якому це село при великій дорозі підпорядковано територіально. «Однак Шатава має свою давню і вельми цікаву історію», — тихо мовить Василь Миколайович.
Вивченню й опису історії Шатави він присвятив 44 роки свого життя. Нарешті, створив краєзнавчий музей, зайнявши експонатами дві великі кімнати на другому поверсі будівлі школи, й дописав останні рядки історії села, одначе не вважає цю свою велику роботу довершеною: «Ще багато чого залишилось, як кажуть у кінематографі, за кадром».
У тому, що історія Шатави така ж давня, як і Варшави, він переконавсь, як тільки-но прибув за призначенням на цю роботу: «То було у 1960 році. Тоді якраз Юхим Шпортак, якого вже давно немає серед нас, копав на своєму подвір’ї криницю. Десь на 30-метровій глибині знайшов зуби мамонта...» Сьогодні знахідка — серед експонатів шкільного краєзнавчого музею. Зупиняючись під час екскурсії перед цим експонатом, Василь Миколайович звертає увагу школярів на той факт, що село їхнє давнє- предавнє. Потім показує на далеких пращурів, які полювали на мамонта. Такі вони, ті перші мисливці, якими вчитель В.М.Варвалюк їх уявив собі й сам намалював.
Далі — знаряддя праці. Землеробської. І ще — знаряддя війни, залишені в Макові, чужинцями. Зупиняючись перед іржавими списами, шаблями, касками, снарядами, набоями, Василь Миколайович Варвалюк нагадує школярам, що їхні пращури ніколи на чуже не зазіхали, одначе були змушені гідно боронити своє.
Працюючи в архівах Хмельницького, Кам’янця- Подільського, Києва, вчитель із села Шатава не втомлюється шукати та знаходити будь-яку писемну згадку про рідну землю. Якогось разу, пригадує, порушив архівну тишу вигуком: «Знайшов!..» Матеріали про те, що Шатава, хоча й не Варшава, одначе мала свій герб. Копію цього геральдичного атрибуту В.М.Варвалюк зробив власноруч і знайшов для неї місце на покуті в музейній кімнаті. «Шатава мала свій герб у період 1750—1793 років. На ньому зображено покровителя нашого села апостола Хому із списом у руці», — захоплено говорить Василь Миколайович.
У музеї та у книзі вчитель присвятив окрему сторінку описові церкви у Шатаві: «Це ж пам’ятка архітектури XVIII століття». Не обминувши того періоду, коли Шатава була бригадним селом орденоносного колгоспу, у «тіні» центральної садиби, присвятив окремий розділ місцевим підприємцям, які «переборюючи труднощі, всілякі негаразди, заробляють собі на хліб насущний і створюють нові робочі місця для односельців».
Василь Миколайович — історик за фахом. Він щиро радіє плодам своєї праці, що не оплачується матеріально: «Сама історія дає дітям уроки патріотизму, любові до рідної землі». А він лише допомагає своїм вихованцям встановити звичайну житейську істину: історія не десь за морями–океанами й навіть не у великих містах, а тут, у Шатаві, де вони народилися.
