До книжкового флешмобу «Дня» (нагадаємо, для цього всі охочі записують відео, де зачитують уривки з книжок нашої бібліотеки) активно долучився Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Студенти провели семінар, на якому говорили про освітні й культурні цінності України очима газети «День». Молодь розповідала про улюблені видання з нашої бібліотеки, студенти ділилися враженнями від газети, глянцю і навіть від рекламних банерів «Знімаємо порчу» на зупинках транспорту. Ми поспілкувалися з ініціатором цієї події, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Світланою ХРИПКО.
«МОЛОДЬ ЗАХОПИВ МАСШТАБ ПРОЕКТІВ «ДНЯ»»
— У рамках курсу «Українська і зарубіжна культура», який я викладаю, з певних тем пропонувала дивитися книжки з Бібліотеки «Дня». Так студенти познайомилися з цим проектом, і потім я запропонувала влаштувати семінар, на якому поговорити про освітні й культурні цінності України на шпальтах газети «День», — починає розмову пані Світлана. — Студентів захопила ця ідея. Заняття пройшло дуже невимушено, легко та цікаво. На камеру студенти ділилися враженнями від книжок з Бібліотеки «Дня», презентували улюблені видання. Найбільше їм сподобалася «Україна Incognita. ТОП-25», а книжки зі збірок «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література» йдуть на «ура».
Деякі студенти не знали про газету «День», доки я їм не розповіла про неї. Для мене це був нонсенс, але добре, що вони тепер відкрили її для себе. Молодь дивувалася, що в Україні є такий гарний проект, а вони нічого про нього не знають. Студентів захопив сайт видання, масштаб «Дерева пізнання «Дня». До речі, студенти зацікавилися ідеєю Літньої школи журналістики «Дня». Гадаю, ще і туди подадуться.
— Як заохотити до навчання сучасних студентів?
— Особисто я керуюся одним критерієм: щоб було цікаво і їм, і мені. Не маю стандартного плану семінару. Є певні теми, приблизний перелік питань, додаткова література, і паралельно дозволяю готувати якісь цікавинки, щоб доповіді не були статичними. На семінарі ми трохи відходимо від підручника і загальновідомої інформації.
Так, у рамках курсу з української і зарубіжної культури вчу студентів орієнтуватися у рідному та чужому. Давні пласти різних культур тісно переплітаються, часто схожі між собою. Не знаючи певних елементів української культури, складно зрозуміти дещо з японської культури. Одне на одне накладається, тому добре порівнювати різні історичні періоди в Україні та в інших країнах. Наприклад, що було в Україні, коли у Європі діяла інквізиція? Що коїлося в Європі, коли в Україні відбувалися якісь «ахові» події? У такому ракурсі випливають різні цікаві моменти.
Чи, наприклад, скіфська культура. Можна багато і гарно розповідати про скіфів, їхній побут і традиції. Але погляньмо на тогочасну Європу. Існує могутня Римська імперія. І територія Скіфії не увійшла до складу цієї держави. Рим усе завоював, а територію сучасної України — ні. Також слово «скіфи» фігурує в Біблії. Якщо так «покопатися», можна багато цікавих речей знайти.
«УСІХ СТУДЕНТІВ НАПРАВЛЯЮ У СОФІЮ КИЇВСЬКУ»
— Яка дисципліна є вашою улюбленою?
— У мене багато спецкурсів. Це й історія української культури, і її семантика, релігієзнавство. Але улюблений предмет — етнокультурологія. Мене дуже цікавлять етнічні культури, духовний пласт традиційної української культури. Ці питання приплітаю до будь-чого, що викладаю. Семантика слів, символи, образна мова, невербальне спілкування — це захоплює, і у цих питаннях різні культури дуже близькі між собою.
— Які пам’ятки культури радите подивитися молоді?
— Усіх направляю у Софію Київську. Виявляється, багато студентів з приїжджих не знають, що це і де це. Так-так, студенти інколи не знають якісь топові місця на кшталт Маріїнського парку. Спочатку треба ознайомити їх з якимись елементарними речами, а потім з різними музеями, наприклад, Богдана та Варвари Ханенків.
— Як змінилися студенти за останні п’ять років?
— Наш виш гуманітарний, тут навчаються, в основному, дівчата. Мені з ними дуже приємно працювати. Тепла, лагідна аудиторія. Коли тільки починала працювати викладачем, це було близько 20 років тому в іншому університеті, студенти були трохи злі. Зараз багато студентів патріотичні, добрі. Усе сидять в Інтернеті, книжки не дуже читають. Для них те, що вони почитали паперові книжки «Дня», стало сюрпризом.
Відгуки на книжки «Дня» студентів Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
«МОЖЛИВІСТЬ ЯКОЮСЬ МІРОЮ ЗРОЗУМІТИ, ЩО МИ РОБИМО НЕ ТАК»
Катерина ГАРМАШ: — Я познайомилася з газетою «День» нещодавно і дуже шкодую, що не зробила цього раніше. Це — не просто газета, що друкує факти, це сучасний погляд з минулого у майбутнє. Тут є цікава, корисна і актуальна інформація як для молоді, так і для старшого покоління.
Насиченість матеріалом вражає: новини, виставки, думки різних людей, але мене зацікавила Бібліотека газети «День», зокрема серії «Підривна література» та «Бронебійна публіцистика». Кілька книжок звідти одразу привернули мою увагу навіть назвами: «Малоросійство. Нариси з історії нашої культури» Євгена Маланюка та «Щоденник» Тараса Шевченка. Невеликі книжечки, доступна ціна і сама ідея друку саме таких праць — це те, що потрібно сучасній Україні. Можливість почути відомих особистостей, зіставити їхні міркування з нашим сьогоденням і з’ясувати, наскільки актуальні думки людей, що жили задовго до нас. Це — можливість якоюсь мірою зрозуміти, що ми робимо не так, де ми схибили і як стати на правильний шлях. Це можливість познайомитися з життям, якого молодь не знає, і робити власні висновки.
Я вдячна всім, хто працює над такими проектами. Із задоволенням перечитуватиму ці книжки з олівцем.
«ПІДРИВАТИ «БУНКЕРИ» ВІДЖИЛОГО МИСЛЕННЯ»
Наталя ГОНЧАР: — Мені сподобалася книжка «Українська інтелігенція — жертва большевицького терору» Віктора Петрова, яка вийшла у серії «Підривна література». До цього часу про цю книжку я нічого не чула. Насправді книжка лаконічна і захоплююча, прочитавши її, можна відчути себе тим самим інтелігентом у часи більшовицького терору. У ній розповідається про той період, коли життя не коштувало нічого, розквітали доноси на друга, сусіда, брата, товариша і найголовніше — про те, як НКВС винищувало цвіт нації, рушіїв прогресу: інтелектуалів, музикантів, письменників. Взагалі книжка цікава як для літературознавців, так і для істориків, адже тут згадуються такі організації, як ВАПЛІТЕ, МАРС, «Нова генерація», «Неокласики»...
Я вважаю, що ця книжка була написана для того, щоб, по-перше, перенести читача у часи терору, коли вбивали за те, що ти подумав не так, як це потрібно було владі. Друге, світоглядне, завдання цієї книжки — підривати «бункери» віджилого мислення, вивільняти думки людей. І для цього потрібна модернізація національного характеру, і ми маємо бути готові до цього, маємо розбирати «Берлінський мур» не лише всередині України, а й всередині кожного із нас.
«ЯКБИ МЕНІ У ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ПОРАДИЛИ ЧИТАТИ КНИЖКУ «УКРАЇНА INCOGNITA», ІНТЕРЕС ДО ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ ТА ІСТОРИЧНИХ ДІЯЧІВ ЗРІС БИ ВТРИЧІ»
Світлана ГРИГОР’ЄВА: — Мені сподобалися «Листи з України Наддніпрянської» Бориса Грінченка, видані у серії «Підривна література». Вражає, якими актуальними є слова Бориса Грінченка: «Сумно, сумно стане тому, хто подивиться тепер по нашій Україні!». Здається, вони адресовані Україні ХХІ століття. У «Листах з України Наддніпрянської» можна побачити багато дотичного до нашого сьогодення. Говорить Борис Дмитрович про надію на власні сили, що є сумною констатацією, в якій ситуації тепер опинилася наша батьківщина: «Українцям доводиться покладатися єдино на свою власну силу й більш ні на чию». «Листи з України Наддніпрянської» цікаві для сучасного читача.
СВІТЛАНА ГРИГОР’ЄВА: «МЕНІ СПОДОБАЛИСЯ «ЛИСТИ З УКРАЇНИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА, ВИДАНІ У СЕРІЇ «ПІДРИВНА ЛІТЕРАТУРА». ВРАЖАЄ, ЯКИМИ АКТУАЛЬНИМИ Є ЙОГО СЛОВА: «СУМНО, СУМНО СТАНЕ ТОМУ, ХТО ПОДИВИТЬСЯ ТЕПЕР ПО НАШІЙ УКРАЇНІ!». ЗДАЄТЬСЯ, ВОНИ АДРЕСОВАНІ УКРАЇНІ ХХІ СТОЛІТТЯ»
Якби мені та моїм однокласникам у школі вчителі української літератури та історії, окрім підручників, порадили читати книжку «Україна Incognita», впевнена, інтерес до вивчення творчості письменників та історичних діячів зріс би втричі точно! Настільки креативно й цікаво подано основні факти з історії України, факти про її видатних синів та дочок, від античності й до сьогодення. Сподобалися самі тематичні назви розділів: «Юні літа народу: княжа доба», «Темні віки»: Орда, Литва», «Ще як ми були козаками» тощо. Так само зацікавили теми окремих матеріалів: «Софія Київська. Ефект високого неба», «Майстер і місто (Київ і Булгаков)», «Пророка не чують на своїй землі». Читати книжку надзвичайно цікаво, адже, окрім нестандартної оповіді, можна знайомитися з певними документами, фактами із історії, тематичними ілюстраціями до теми.
Формат книжки зручний і за зовнішніми параметрами, і за внутрішнім наповненням. На мою думку, не тільки пересічним людям, яким хочеться дізнатися цікавинки із історії, літератури, а й вчителям ця книжка стала б у пригоді, адже «ми всі — спадкоємці сотень поколінь людей, що жили на українській землі до нас».
«НАЙГОЛОВНІШЕ ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСТВА — ЗМІНИ ВСЕРЕДИНІ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ»
Марія ЖУКОВСЬКА: — Весь Київ рясніє шпальтами газети «День», які приваблюють своїми провокаційними заголовками. Люблю інколи на автобусній зупинці прочитати один із них і думати, про що ж йтиметься в сюжеті.
Із газетою «День» познайомилася недавно. Те, що газета має свій сайт, а також випускає книжки — зусиллями свого головного редактора — для мене стало несподіванкою.
Коли наша викладачка запропонувала нам ознайомитися з проектами «Дня» й обрати щось цікаве для себе, я, відверто кажучи, трохи розгубилася. Обирати книжки за обсягом не довелося, адже серія «Підривна література», з якої я обирала видання, містить невеличкі за обсягом книжечки, що дуже зручно для студентів, які зовсім не мають вільного часу, однак завжди шукають для себе чогось цікавенького.
Обрала книжку Степана Бандери «Питання атомної війни і визвольна революція». Вичитала для себе кілька фактів із біографії Степана Бандери, які мене здивували. Ніколи не уявляла собі, що поряд з політичною діяльністю він писав публіцистичні твори. Досить несподівано вийшло.
Щодо змісту книжки, хочеться сказати, що це цікаво, а головне — корисно. Книжечка не тільки містить цікаві відомості про Другу світову війну, атомну зброю та визвольну революцію, а й підштовхує до роздумів на тему: «Чи варта якась зброя або міждержавні змагання загибелі людей?».
Дуже припали мені до душі слова головного редактора газети «День» Лариси Івшиної про розподіл суспільства на два світи: «Світ вільної думки та світ віджилих рабських догм і стереотипів». Дуже актуально звучать її слова. Хочеться, щоб сучасне суспільство звільнялося від стереотипів, мислило самостійно, йшло в ногу з часом. Приємно, що є люди, які можуть через засоби масової інформації донести до нас необхідні знання, допомогти нам розширити кругозір.
Цікаве і креативне «Дерево пізнання газети «День». Одразу увагу привертає те, що інформація з’являється на екрані у вигляді «живого дерева». Просто на очах з маленького паростку виростає велике розгалужене дерево з купою інформації. Зручно, що для недосвідчених користувачів є довідка, як користуватися деревом пізнання, отже, будь-хто зможе без труднощів почитати цікаві для нього статті. Кожна гілочка цього дерева розповідає про цікаві й актуальні події, що відбуваються в нашій країні.
Мені сподобалося, що «Дерево пізнання» містить посилання на перший номер газети «День», а також на ювілейний випуск газети. Це дає змогу прослідкувати, як змінилася подача матеріалу в газеті, а також знайти відомості про давно минулі події, адже газета випустила перший номер ще 1996 року!
Також мені сподобалося, що газета «День» має електронну бібліотеку. Це сучасно, актуально й зручно, адже сьогодні не всі можуть користуватися стаціонарними бібліотеками, а мобільні гаджети є майже в кожного.
Чудовий глянець «Маршрут №1». Основне його спрямування — виховання естетичного смаку, формування національної ідентичності, створення образу сучасного українця. Це те, що зараз дуже потрібно для суспільства. Найголовніше для розвитку українства загалом — це зміни всередині кожної людини.
Також на шпальтах та на сайті «Дня» є велика кількість фотоматеріалів для тих, хто любить наочність, хто стомився від читання, або просто для поціновувачів фотомистецтва.
Багато справді вартих уваги книжок сьогодні губляться через те, що люди нізвідки про них не дізнаються. Цю проблему вирішили за допомогою статей про нові надруковані редакцією книжки.
Про кожну рубрику можна довго говорити окремо, висловлювати свою думку, виділяти щось актуальне особисто для себе і для українства загалом. Але гадаю, що при нагоді та бажанні кожен сам детально розгляне «Дерево пізнання» і дасть йому свою оцінку. Щодо мене, то я задоволена, що дізналася про нього, тому що тепер маю ще одне надійне джерело цікавої та актуальної інформації.
«СПРОБА ПО-НОВОМУ ПОГЛЯНУТИ НА ОСОБИСТОСТЕЙ, ЯКИХ МИ ЗВИКЛИ БАЧИТИ ЛИШЕ ЯК ПИСЬМЕННИКІВ»
Світлана ХИЖНЯК: — Мені дуже сподобалося видання «Зазивний лист до української інтелігенції. Листи з хутора» Пантелеймона Куліша. Книжка належить до серії «Бронебійна публіцистика», що складається з 15-ти видань українських публіцистів ХІХ-ХХ століть. Зібрання публікацій відомих авторів, таких як Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Євген Маланюк та багато інших видатних діячів, є необхідним джерелом сили та натхнення для кожного українця у непростий для нас час. А ще це, без сумніву, спроба по-новому поглянути на особистостей, яких ми звикли бачити лише як письменників...
Пантелеймон Куліш, праця якого потрапила до моїх рук, звісно, одна з ключових постатей українського культурного життя кінця ХІХ століття. Його публіцистика — це жорстка критика сучасної йому цивілізації, і водночас — велике натхнення і ствердження українського народу. Це — постать, непохитно впевнена у праві українців на власну суверенність. Мало сказати, що Пантелеймон Куліш є видатним письменником, який склав блискучий гімн козацтву — «Чорну раду», це особистість, що перекладала найвизначніші твори світової літератури, знала досконало дев’ять мов, була руйнівником «козацького міфу»!
У виданні газети «День» зібрано дві публікації автора. Перша — це «Зазивний лист до української інтелігенції». У ній відбився внутрішній конфлікт Пантелеймона Куліша, у час, коли його критикували через бажання самостійно мислити. Це — гучний заклик до співвітчизників плекати рідне слово, боронити свою мову і культуру, попри всі негаразди історії.
Другий твір називається «Листи з хутора». Тут охоплено найбільш важливі питання для Пантелеймона Куліша — гармонійне життя біля природи, культура, глибокий аналіз постаті та творчості Тараса Шевченка. Тут автор розмірковує над вартістю доробку великого поета, дає оцінку йому як особистості.
Також запам’яталася стаття відомого українського історика, фольклориста, політолога Михайла Драгоманова «Пропащий час», яку видано у серії «Бронебійна публіцистика». Саме зараз постала необхідність ознайомитися з головними працями Михайла Драгоманова (однією з них і є «Пропащий час»). Стаття — це яскравий виклад думки видатної особистості, де поєднується високий ступінь емоційності та логічність висновків автора.
«Пропащий час» — це роздуми про протиріччя між об’єктивною потребою національного самовизначення України та «громадівською» самоврядною демократією, в ідеали якої вірив письменник. Тут застереження про суперечність між загальноросійською демократією, з прибічниками якої Драгоманов щиро прагнув співпрацювати, та російськими тоталітарно-шовіністичними нахилами, які він бачив ще тоді (!)
Реаліст Драгоманов через власні інтелектуальні пошуки дає нам змогу переглянути сьогоднішні помилки, звернути увагу на болючі реалії нашого життя.
«МОЖНА ВІДКРИТИ БАГАТО НОВОГО АБО УЗАГАЛЬНИТИ СВОЇ ЗНАННЯ»
Ольга ГРЕБЕНЬ: — Книгу «Принципи та етапи більшовіцької політики щодо слов’янських мов у СССР» Юрія Шевельова з серії «Підривна література» я відкрила нещодавно, та вважаю, що вона є доречною у наш час. У цій книжці добре розкриті проблеми гноблення слов’янських мов, зокрема, української. Книга дуже добре написана, у ній чітко сказано найголовніше. Добре, що книга маленька. Її можна брати з собою та читати де завгодно.
Книгу Андрія Шептицького «Як будувати рідну хату» також із серії «Підривна література» добре оцінять релігієзнавці тому, що у ній добре розкриваються проблеми церкви, їх причини. Книга написана доступною мовою та усім буде зрозуміла. Також вона допомагає розвиватись духовно. Адже, мало хто знає, як живе наша церква .
Ті, хто вивчають історію, мають придбати книгу Віктора Петрова «Українська інтелігенція – жертва більшовіцького терору». Ця книга, видана у серії «Підривна література», розповідає про буття українського народу, зокрема, інтелігенції. Книга ввібрала у себе багато історичних матеріалів на цю тему. Можна відкрити багато нового або узагальнити свої знання.
«ПО-НОВОМУ ПОЧИНАЄМО ДИВИТИСЯ НА РЕЧІ»
Крестіна ГРИЩЕНКО: — Мені сподобалася праця Івана Огієнка «Перше видання революційних віршів Тараса Шевченка», видана у збірці «Підривна література». Відкривши цю книжку, одразу читаємо: «Шевченко — творець української національної ідеології. Саме під впливом Шевченкових творів українці перетворилися на міцну свідому націю». Одразу здогадуєшся, що далі йтиметься про надзвичайно велику роль віршів Шевченка у революційний період, адже його поезія надихала народ до боротьби. Огієнко знаходить дуже влучне слово для визначення суті Шевченкової творчості — «учительно-навчальна». Він відзначає високу духовність шевченкових віршів, обстоювання в них правди Божої.
Також мене вразила книга «Українська історична свідомість» Олега Ольжича, видана у збірці «Бронебійна публіцистика». Книжка досить цікава, адже знайомить нас із світоглядом українців, який склався історично. Ми відкриваємо для себе незвідані, можливо, сторінки історії, по-новому починаємо дивитися на речі. І ще раз переконуєшся, що в основі української духовності лежить мужнє й активне сприйняття життя. Українську духовну особистість визначає виразний і сильний бойовий інстинкт. Войовничість – невід’ємна риса й одна з основ українського національного світогляду, яка давала народові міць і певність на історичному шляху.
Запам’яталася книга Єжи Гедройця «З нотаток редактора», що є у серії «Підривна література». Ця книжка продовжує знайомити нас з історією рідної країни. З давнини українців не сприймали як націю, як рівноправних партнерів у політичному житті, над Україною прагнули панувати в усі часи. Автор намагався шукати миру і порозуміння між народами, а не зачіпати старі історичні рани.
«ПРАВДИВІ ТВЕРДЖЕННЯ ПРО НИНІШНЄ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО»
Альона КИРПА: — Нещодавно я ознайомилася з книгою Михайла Грушевського «Про українську мову й українську справу» зі збірки «Підривна література». У книзі я прочитала багато правдивих тверджень про нинішнє українське суспільство, яке, на жаль, не прогресує у своєму духовному, інтелектуальному розвитку. І саме ця книга буде цікавою і корисною для кожного українця, для того, хто хоче бачити свою Україну у розвитку, квітучою.
Автор книги вбачає це все у переосмисленні власного буття, у кардинальних змінах. Він говорить: «Ми мусимо мати одвагу бути самими собою». Потрібна освітня реформа, завдяки якій все зміниться на краще для України. Михайло Грушевський говорить: «У кожній землі повинна бути принаймні одна вища спеціальна школа». Мені сподобалася думка про те, щоб «типом інтелігента став у нас спеціаліст, який крім свого спеціального стажу, пройшов і загальний курс наук».
Книга закликає до того, щоб у владі переважав правдивий демократизм, щоб панувала українська ідея. Ця книга мені дуже сподобалася, насамперед, силою слова українського! Тому ця робота стане у пригоді кожному українцю, який хоче змін на краще для Батьківщини.
«ДУЖЕ АКТУАЛЬНІ ТЕМИ НА СЬОГОДНІ»
Тетяна ПАНКЕВИЧ: — Робота Уласа Самчука «На білому коні. На коні вороному» – одне з небагатьох свідчень того, наскільки важко було представникам української інтелігенції перебувати в окупації. Улас Самчук, як видно зі споминів, надрукованих у серії «Бронебійна публіцистика», прагнув будь-якою ціною зберегти свою людську і національну гідність навіть далеко за кордоном зумів передати настрої земляків та неповторний менталітет свого краю.
Персонажі та події не вигадані. Тут читач знайде багато знайомих імен: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич… Цей автобіографічний твір відомого українського прозаїка охоплює період Другої світової війни. Робота вперше видана на теренах України. Раніше «На білому коні. На коні вороному» видавався ще за життя письменника у Канаді. Книга мені сподобалася, раджу її для прочитання.
У праці «Поза межами можливого» з серії «Бронебійна публіцистика» Іван Франко обґрунтовує свій погляд на національний розвиток та шляхи розв’язання національного питання. Так, свободу і незалежність Україна може здобути шляхом утвердження національної гідності, гордості, об’єднання усіх сил, самоусвідомлення української нації. Іван Франко говорить, що втілення у життя ідеалу національної самостійності поки що лежить «поза межами можливого». Це дуже актуальна тема на сьогодні, мені було цікаво читати цю книгу.
«ЗАДУМУЄШСЯ ПРО ТЕ, КИМ МИ БУЛИ І КИМ ЩЕ СТАНЕМО»
Анастасія МАНУЛІНА: — Вразила книга В’ячеслава Липинського «Вступне слово для читачів із ворожих таборів. Листи до братів-хліборобів», видана у серії «Бронебійна публіцистика». Попри малий об’єм книги (лише 30 сторінок), вона дуже доступно та зрозуміло подає нам інформацію. У книзі подається тільки уривок з «Листів до братів-хліборобів», і потім хочеться перечитати все, що хоч трішки пов’язано з цією роботою. Ми бачимо коротку оповідь про події початку ХХ століття, трагічні для українців-хліборобів. Завдяки цій книзі можна дізнатися більше про те, як Держава Українська відродилася, хто міг бути членом «української» нації та багато іншого.
АНАСТАСІЯ МАНУЛІНА: «СПОДОБАВСЯ «РІК МОВЧАННЯ» СИМОНА ПЕТЛЮРИ ІЗ ЗБІРКИ «БРОНЕБІЙНА ПУБЛІЦИСТИКА». КНИЖКА ЗМУШУЄ ЗАДУМАТИСЯ ПРО ТЕ, КИМ МИ БУЛИ І КИМ ЩЕ СТАНЕМО
Сподобався «Рік мовчання» Симона Петлюри з цієї ж збірки. Життя Симона Петлюри – надзвичайно захоплююче і таємниче, хочеться його досліджувати. Книжка представила листи Симона Петлюри до різних осіб, тут надана програма головного отамана. А наприкінці ми можемо прочитати про патріотизм, що це і «з чим його їдять». Книжка змушує задуматися про те, ким ми були і ким ще станемо.
Захопила робота Миколи Хвильового «Україна чи Малоросія?», видана у серії «Бронебійна публіцистика». Праці Миколи Хвильового завжди мене цікавили. Я люблю цього письменника, і нарешті дійшла черга познайомитися з цією роботою. Таке читання – саме задоволення. По-перше, книгу з серії «Бронебійна публіцистика» можна читати де завгодно, бо вона мініатюрна, по-друге, очі від читання не болять. Плюс до всього, на початку подається стисла характеристика життя та творчості Миколи Хвильового. Тому прочитати цю роботу, видану у серії «Бронебійна публіцистика», вартісне заняття.
