Референдум у Голландії щодо асоціації України з Євросоюзом став дійсно шоком для українців. І великою образою. Виникло просте запитання до голландців: а що, власне, ми вам такого поганого зробили, що ви прийшли на дільниці й висловилися проти нас? Переконаний, жоден із тих, хто проголосував проти асоціації України з Європейським Союзом, не зможе чітко пояснити це своє рішення. А цілеспрямована агітаційна кампанія проти такої асоціації, яка велася на території Голландії впродовж кількох місяців і яка потребувала колосальних фінансових та організаційних ресурсів, з усією очевидністю вказує на те, що ця країна є ще одним полем бою у «гібридній» війні Росії проти України. До того ж Україна стала жертвою внутрішньополітичного протистояння між голландськими євроскептиками — противниками зміцнення Євросоюзу, та прихильниками об’єднаної Європи.
Але, за всього розуміння сили тієї скоординованої атаки на свідомість пересічного голландського обивателя, все ж дивує виявлена ним байдужість, нерозуміння кричущих загроз для спокою Європи та коротка пам’ять.
Зокрема, напередодні референдуму голландців цілеспрямовано дратували історіями про викрадені десять років тому з провінційного голландського музею кілька старовинних картин, сліди яких раптом виявилися на території України й які самі власники вважають далеко не шедеврами, а цінними саме за меморіальним значенням. Але здається, що і голландське суспільство, і голландський уряд вже забули, що 8 липня 2004 р. під час саміту «Україна — ЄС», що відбувався в Гаазі, в роттердамському Музеї Бойманс відбулася офіційна церемонія передачі президентом України Л. Кучмою 139 малюнків та трьох гравюр із колекції Кенігса уряду Королівства Нідерландів. Цей комплекс малюнків належав до одного з найвизначніших європейських зібрань творів мистецтва — так званої колекції Кенігса, або збірки рисунків старих майстрів ХV — ХVІ стст. відомого колекціонера Франца Кенігса (1881 — 1941). Повернуті рисунки опинилися в Україні після Другої світової війни. Їхня вартість, очевидно, складає десятки й сотні мільйонів доларів. Але значення для світової культури — неоціненне. Зрештою, цей акт став одним із найбільших з початку 2000-х років прикладів реституції культурних цінностей, втрачених внаслідок Другої світової війни, не лише в Європі, а й у світі. І от про цей шляхетний жест України в Голландії, схоже, вже забули. А могли б і пригадати. І врахувати. Але і не пригадали, і не врахували. Ну, а наші урядовці про це їм зі свого боку вчасно не нагадали, хоча б і могли перед референдумом ту колекцію провідати в супроводі голландських та інших ЗМІ, щоб привернути увагу до цього позитивного прикладу дій України щодо Нідерландів. Мабуть, самі вже забули про цей дар України.
Тож вважаємо за доцільне нагадати про цю неординарну подію.
Під час Другої світової війни Нідерланди втратили чимало визначних колекцій творів мистецтва та окремих предметів культури, які протягом повоєнних десятиріч стали предметом розшуку з боку держави, власників та їхніх спадкоємців. Серед них особливе місце посідає збірка малюнків старих майстрів ХV — ХVІ стст. відомого в Європі мецената та колекціонера Франца Кенігса (1881—1941). За одними відомостями, створена ним колекція налічувала 2671 рисунок. За іншими — крім малюнків, також включала в себе 47 картин. Ф. Кенігс був громадянином Німеччини, народився в невеликому містечку поблизу Кельна, походив із родини банкірів. 1911 р. успадкував посаду директора банку «Дельбрук, Шиклер і Ко» (Берлін). З 1921-го очолив новостворений банк у Кельні (Delbruck von der Heydt&Cie) та організував у Нідерландах, в Амстердамі, компанію для ведення міжнародного бізнесу і надання банківських послуг. 1922 р. оселився на голландській території неподалік від кордону з Німеччиною. За одними відомостями, саме протягом 1921— 1935-х рр. відбувалося формування його «першої колекції», коли він здійснив цілеспрямовані закупки творів мистецтва, які згодом увійшли до відомої колекції Кенігса. За іншими відомостями, колекція перестала поповнюватися вже 1931 р. Деякі дослідники стверджують, що Ф. Кенігс, крім занять бізнесом, співпрацював з німецькою розвідкою.
Внаслідок світової фінансової кризи Кенігс був змушений взяти 1929 р. кредит в амстердамському банку «Ліссер-Розенкранц» (Lisser&Rosencranz) під заставу своєї колекції. Проте він не зміг вчасно повернути кошти, і 1933 р. право власності на колекцію перейшло до директора і власника банку Зігфріда Крамарського (також громадянина Німеччини). 1935 р. колекцію було передано на тимчасове зберігання до Роттердамського музею Бойманс, який було засновано 1847 р. на основі приватної колекції Франса Якоба Отто Бойманса, що її він подарував місту. Протягом 1935 — 1939-х рр. колекція неодноразово експонувалася (майже 20 разів), у тому числі в Німеччині. З огляду на розгортання переслідувань євреїв у нацистській Німеччині, З. Крамарський намагався вивезти її до США, проте йому вдалося відправити лише три картини — роботи Сезанна й Ван Гога. Коли в жовтні 1939-го він звернувся до музею Бойманс і зажадав повернути йому колекцію малюнків для відправки у США, директор музею Д. Ганнем всіляко затримував передачу їх власникові. Загроза нацистського вторгнення до Нідерландів спонукала Крамарського виїхати з країни до Канади без колекції Кенігса. Уже під час перебування в еміграції відбулися його переговори щодо продажу колекції роттердамському вугільному магнату і колекціонеру Д. Г. ван Бейнінгену. Вартість угоди мала скласти один мільйон голландських гульденів. У квітні 1940 р. угоду було офіційно укладено, і ван Бейнінген отримав всі права власності на неї. А вже з початку серпня 1940-го, в умовах нацистської окупації Голландії, розпочалися його перемовини з уповноваженим А. Гітлера у справі створення музею фюрера в Лінці та його спеціальним радником у справах мистецтва, директором Дрезденської картинної галереї Г. Поссе щодо продажу частини цієї колекції за 1 млн 500 тис. гульденів. У перебігу цих перемовин, які завершилися 3 грудня 1940 р., остаточна вартість угоди склала 1 млн. 400 тис. гульденів. Проте лише 5 березня 1941 р. представники Державної картинної галереї в Дрездені отримали чотири ящики з малюнками для перевезення спеціальним автомобілем до Німеччини. Загалом тоді було продано до Німеччини 528 малюнків. Після того, як частину колекції було продано, ван Бейнінген подарував іншу частину збірки, яка залишилася, музею Бойманс — близько 2200 малюнків (за іншими відомостями — близько 2100), а також чотири картини І. Босха та чотири картини П. Рубенса.
У роки війни, починаючи з 1942-го, продані до Німеччини малюнки зберігалися разом з іншими колекціями Дрезденської картинної галереї (Граверної палати) у замку в м. Веезенштайн. Там вони були знайдені радянськими військовими після завершення війни, і більшу їх частину було вивезено в СРСР разом із багатьма іншими німецькими культурними цінностями. 1987 р. уряд НДР офіційно передав Нідерландам 33 малюнки зі складу колишньої колекції Кенігса, що залишилися в музеях Дрездена та Лейпцига з часів війни та повоєнних років. Про долю інших малюнків не було відомо. 1989 р. у Нідерландах було опубліковано офіційний каталог про втрачені малюнки з колекції Кенігса. В жовтні 1992 р. міністр культури Російської Федерації Є. Сидоров несподівано заявив, що частину колекції знайдено в Росії. Наступного року, в квітні 1993-го, під час засідання спільної російсько-голландської робочої групи з питань колекції Кенігса, яка почала розглядати офіційні вимоги щодо їхнього повернення до Нідерландів, стало відомо, що йдеться про 307 малюнків із складу колекції, які перебували у відділі малюнків Державного музею образотворчих мистецтв ім. Пушкіна в Москві. В ході двосторонніх переговорів було досягнуто домовленості щодо проведення виставки цих малюнків і підготовки та публікації їхнього каталогу.
Однак питання про повернення до Королівства Нідерландів віднайденої частини втрачених внаслідок війни малюнків із колекції Кенігса викликало великі дискусії в Російській Федерації. Частина російських урядовців та відомих діячів культури категорично заперечували як правові підстави, так і загалом доцільність повернення малюнків до Нідерландів. Як наслідок, Росія дотепер відмовляється повернути до Нідерландів переміщену на її територію частину колекції Кенігса, яка і зараз перебуває в Москві. І виглядає так, що у своїй масі голландцям це зовсім не болить.
Починаючи з 1998 р., Нідерланди неодноразово направляли запити до уряду України щодо можливого місцезнаходження творів мистецтва зі складу колекції Кенігса також на українській території. Однак лише в середині 2001 р. українська сторона офіційно підтвердила перебування у фондах Київського музею західного та східного мистецтва імені Богдана та Варвари Ханенків 139 малюнків та трьох гравюр ХV — ХУІІ стст. з її складу. Під час зустрічі між прем’єр-міністром Нідерландів Я. Балкіненом та президентом України Л. Кучмою, що відбулася в Нью-Йорку у вересні 2003 р., тема їхньої реституції до Нідерландів стала одним із ключових питань двосторонніх перемовин. 18 березня 2004 р. Кабінет Міністрів України затвердив розпорядження щодо доцільності передачі урядові Королівства Нідерландів малюнків із колекції Кенігса. Як пояснювали тоді урядовці, це було зроблено «з огляду на важливість активізації розвитку двосторонніх відносин між Україною та Королівством Нідерланди в контексті визначеного курсу на європейську інтеграцію, а також дотримання Україною європейських стандартів щодо реституції культурних цінностей».
Це рішення викликало масштабну і гостру дискусію на різних щаблях української влади та в українському суспільстві в цілому. Були й різкі заперечення проти «односторонньої» та «передчасної передачі української частини колекції Кенігса до Голландії. І все ж українська влада здійснила той акт добровільної передачі визначних культурних цінностей Королівству Нідерланди, яке вважає ці шедеври мистецтва своєю національною спадщиною.
Але чи пам’ятає цей жест доброї волі з боку України теперішній голландський уряд і голландське суспільство в цілому?
Це ми зможемо побачити вже дуже скоро.
