Сьогодні в Сімферополі розпочинає роботу третя сесія IV курултаю кримськотатарського народу. Парадоксально, але, попри всю складність історії кримських татар, у ній, очевидно, ще не було суперечливішого періоду за нинішній. Звичайно, це зовсім інші складнощі, ніж у той час, коли частина лідерів народу сиділа в катівнях ГУЛАГу, а інша частина, попри загрози опинитися в тих самих катівнях, із яких щойно й вийшла, створювала чимраз нові ініціативні групи, що вимагають повернення народу на батьківщину. Але якщо тоді «завдання були ясні, а цілі визначені», то складність нинішнього часу полягає в тому, що вона на порядок складніша, що це вже не арифметика національного руху, а алгебра саморозвитку народу, і щоб знайти відповіді на нові виклики історії, потрібні зусилля зовсім інші — політична мудрість і прозорливість, уміння правильно оцінити найскладнішу політичну ситуацію та прорахувати історичну перспективу, вибудувати стратегію й тактику поведінки на політичній арені, зуміти переконати в своїй правоті весь народ. І хоча на порядку денному чергових зборів курултаю головним стоїть питання про ставлення кримських татар до виборів президента України, але це саме таке питання, яке тягне за собою й усі інші наболілі проблеми, що стримують інтеграцію народу в українське суспільство.
Як стверджують деякі політики, 15 років — час достатній для успішної інтеграції репатріантів у нову державу. Проте, як зазначає національна преса кримських татар, по-перше, еліта народу й після 15 років інтеграції в українське суспільство не виробила спроможної в нинішніх умовах національної ідеології. Вона повинна дати відповіді на запитання про те, чого хочуть кримські татари: якщо національної автономії, то якою вона має і може бути, якими повинні бути роль і зміст народної освіти, що саме повинна давати народу практика участі в органах влади, кінець кінцем — які свята народ повинен відзначати. Відповіді на ці запитання є поки що лише на рівні абстрактних політичних вимог, що годяться для мітингу, але які дуже складно, а часом і неможливо, застосувати на практиці. І меджліс тепер унаслідок низки причин, попри те, що є демократично обраним органом, не є загальновизнаним лідером, народ залишається розколеним на безліч політичних таборів, кожен із яких уявляє майбутнє по-своєму. Вину за відсутність виразної та реальної національної ідеології й наявний розкол багато національних представників покладають на, можливо, найяскравіших його діячів Мустафу Джемільова і Рефата Чубарова, які, будучи обраними (що цілком логічно) до складу Верховної Ради України, внаслідок цього ж виявилися відірваними від самого народу, який перебуває в Криму в умовах набагато складніших, ніж зал засідань парламенту. Інші ж лідери — хто був у немилості, хто на других ролях, хто сподівався на Джемільова та Чубарова, хто займався зовсім іншими справами, напевно, дуже важливими, але не головними…
З іншого боку, розробкою проблеми кримськотатарського народу в складі України не займалися і теоретики Української держави. Немає потреби говорити, що досі дискутується питання про статус кримських татар в Україні — це корінний народ (з усіма їхніми правами, як випливає з його реального стану та дійсної історії) чи національна меншина, як десятки інших, як видно з нашого законодавства? Немає і відповідей на запитання, що може Україна дати народу: якщо автономію, то яку, якими — тепер уже з позиції держави! — повинні бути його національна освіта, участь кримських татар в органах влади, як має вирішуватися проблема наділення репатріантів землею, як вирішувати проблему зайнятості, топоніміки і багато іншого. Наприклад, дуже актуальне питання, що викликає зараз судові розгляди та силові зіткнення в Криму: яким чином повернути народу всі його культові споруди та святині, яких на півострові тисячі? Усе це поки що вирішували «емпіричним шляхом», це принесло більше помилок, ніж успіхів, і аж ніяк не було оптимальним. Навіть питання про розселення кримських татар у Криму, хоча воно постійно натикається на практичні проблеми, не вирішене ще й у теорії: розроблена ще за комуністів схема розселення репатріантів у степовому Криму призвела до сотень конфліктів, а декларована в теорії схема розселення за принципом місця походження та репатріації — не працює на практиці. До того ж, дедалі більше критики зазнає сам характер нинішньої територіальної за формою, але російської національної за змістом, кримської автономії. Влада відмовляється навіть обговорювати це питання, яке чимраз більше загострюється, і, безсумнівно, згодом призведе до конфліктної ситуації. Де широкі «круглі столи», семінари, конференції, дисертації, колоквіуми, соціологічні й інші наукові дослідження, громадські та наукові дискусії з усіх цих питань? З одного боку, ми говоримо, що Крим — найскладніша точка в Українській державі, з іншого — вражаюча байдужість і спокій.
Таким чином, проблема адаптації кримськотатарського національного руху та народної практики залишалася ці 15 років ніби законсервованою в кримському середовищі. Це середовище аж ніяк не було оптимальним як для інтеграції кримських татар у кримські реалії, так і для зміцнення позицій української держави в своїй автономії. У результаті маємо занедбаність кримськотатарської проблеми, як із боку кримських татар, так і з боку української держави.
Причому ці проблеми, які треба було вирішити ще вчора, сьогодні вже задавнилися. Унаслідок цього вони починають загострюватися та призводити до складних протиріч, які вирішити буде ще складніше, ніж саму проблему. Полк спецназу, розквартирований у Кизил-Таші під Судаком, як стверджують, на противагу кримськотатарським екстремістам, зовсім не інструмент для їх вирішення. Поштовх для часткового просування вперед, для діалогу свого часу дало створення при Президентові України Ради представників кримськотатарського народу в складі обраного народом меджлісу, але і його робота останнім часом зайшла в глухий кут і затихла, перестала давати відповіді на поставлені життям запитання. Тому сьогодні ситуацію зі становищем кримськотатарського народу в Україні можна оцінити як обопільний кризовий стан — з одного боку, це — криза національного руху, з іншого — криза державної національної політики стосовно цього народу в Україні.
Це й призвело до складної ситуації, вилилося в затягнення та невирішення багатьох проблем інтеграції, що спричинили низку конфліктів, — із землею на ПБК, із зайнятістю, з культовими спорудами, з кадровими питаннями. А головне — втрата контакту та колишнього взаєморозуміння між кримськими татарами й органами влади. У результаті маємо політичний хаос, який загрожує перерости в більше протистояння. З одного боку, меджліс рекомендує до складу уряду Криму Едіпа Гафарова та Сервера Салієва, з іншого — вимагає їх відкликання; з одного боку, меджліс виступає за підтримку Віктора Ющенка, з іншого — низка громадських кримськотатарських організацій і діячів — за Віктора Януковича; з одного боку — в складі меджлісу формується група радикалів, які вимагають посилення вимог до української держави, з іншого боку — їх звільняють із посад. Одні кримські татари захоплюють землю на ПБК і в Тихій бухті, другі виступають проти того, щоб 150-річчя Кримської війни відзначали на державному рівні, треті — вимагають ротації меджлісу, четверті — виступають проти неї; одні — підтримують мусульманських радикалів, які на боці екстремістської мусульманської організації «Хізб-ут -Тахрір», другі виганяють із мечеті «Кебір-Джамі» імама Мустафу-ефенді, який підтримав їх. Одні збирають кошти на народне видання книжки письменника Валерія Возгріна про етнічну історію кримських татар, другі — погрожують акціями громадянського протесту та непокори. У результаті — маємо розколений меджліс, розколений муфтіят, розколене духовне управління мусульман Криму.
Картину доповнює те, що й із боку іншої частини кримської спільноти спостерігається такий самий розкол: одні критикують кримський уряд і парламент за дуже велику, на їхню думку, лояльність до кримських татар, другі — за необгрунтовану непоступливість, і ті, й інші — за невирішення проблеми народу та загострення ситуації. А уряд і парламент просто не мають інструментів для цього і, часом, просто не знають, як правильно та безболісно вирішити ту чи іншу проблему, щоб не наткнутися на зубодробильну критику якщо не з одного боку, то з іншого, якщо не зверху, то знизу…
Найнеприємніше в цій ситуації те, що зростає невіра народу — як кримських татар, так і інших кримчан, — у те, що наша держава взагалі здатна вирішити ці проблеми. З одного боку, в кримських татар це спричиняє глухий опір усьому українському, деякі з них уже кажуть, що українська держава є продовженням колишнього СРСР, який вигнав їх із рідної землі, та нездатна вирішити їхні проблеми. Серед них є політична течія, що виступає за повернення геополітичної ситуації 1921 — 1945 років. З іншого боку, це викликає подив і розчарування й у кримчан, адже обстановка щороку стає дедалі гострішою і вже здатна призвести до різних ускладнень. Особливо в разі активізації «третьої сили», яка намагається не дати її спростити, а штовхнути й Україну на небезпечний шлях конфронтації держави з тюркською і мусульманською частиною його громадян.
Що робити? Курултай, звісно, навіть якщо триватиме хоч шість днів замість запланованих трьох, усіх проблем не вирішить, навіть з уже традиційною участю представників органів влади. Як припускають спостерігачі, питання про ротацію членів меджлісу, дискусія про підтримку того чи іншого кандидата на посаду президента України, питання про розкол у муфтіяті, про далекий статус радикального крила меджлісу, можуть викликати справжні скандали, які аж ніяк не сприятимуть зростанню взаєморозуміння між кримськими татарами та населенням Криму, органами влади України. З іншого боку, відверте й відповідальне обговорення назрілих проблем народу спільно з представниками Держкомнацу, кримських парламенту й уряду, центральних органів влади України дають потенційну можливість хоч би окреслити напрями, в яких треба працювати. Разом із тим, нинішня позиція кримських татар, що позначається словами «за Ющенка, але не проти влади», здатна лише законсервувати ситуацію невизначеності й обопільної кризи. І це вимагає превентивного прийняття рішень з обох сторін щодо всього спектру проблем, які «сьогодні болять», а завтра стануть конфліктними…
