Чимало людей в Україні виходять на майдани, щоб відкрито заявити про недовіру чинній владі. Головні події відбуваються в Києві. Втім, у невеличких містах і навіть селищах Півдня і Сходу України є свої євромайдани. Вони не такі численні, але їх учасники — на одній емоційній хвилі з майданом Незалежності в Києві. Сергій Пантоненко — один із таких людей. В його Новій Каховці акції протесту проходять зовсім мляво, зате у сусідній Каховці люди навіть організували свій комітет спротиву і допомагають киянам речами, продуктами, ліками та грошима. Своїми думками щодо участі в каховському Євромайдані й останніх подій у країні Сергій поділився з «Днем».
— В силу багатьох причин я не можу бути сьогодні в Києві, але, переглядаючи стрічку новин у соцмережах, серцем перебуваю з тисячами українців на Майдані. Тож, прочитавши оголошення в Інтернеті про те, що в сусідньому місті відбудеться свій Євромайдан — не вагаючись, сів із друзями на автобус «Нова Каховка — Каховка», аби приєднатись до Євромайдану, який вже став народним рухом. Це найменше, що я міг зробити в той час, коли на головній площі країни вступають в бій із «Беркутом» та холодом звичайні українці, — розповідає Сергій. — Каховка — невелике місто, але щосуботи на центральній площі тут збирається більше сотні людей. І, до речі, на відміну від головного Євромайдану, більшість учасників тут — це люди старшого віку. Крім того, в Каховці було створено міський комітет спротиву, а цієї суботи каховчани зібрали речі та їжу для мітингувальників у Києві.
Особисто для мене Євромайдан — це не лише підтримка Європейського вектору розвитку України. Звісно, мене безмежно обурює те, що влада, декларуючи курс на євроінтеграцію, так зухвало обманює народ, безжально розправляється з мирними мітингувальниками, що Президент ігнорує заклики мільйонів людей. Але, як на мене, найбільшим злом цієї влади є те, що вона сіє ворожнечу і налаштовує українців один проти одного. В Біблії сказано: «Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоять». Складається враження, що саме цього й домагається наша влада. Багато хто пам’ятає рекламну концепцію Партії регіонів в 2004 році, коли мешканців Сходу жахали «націоналістами» та «бандерівцями», залякували поділом на сорти. Так само й сьогодні вони за гроші виводять людей на антимайдани, а на них знову таки починають розповідати байки про «доморощенных фашистов», «бездельников» і «экстремалов», спонсорованих «ворожим Заходом». Вони кажуть, що Євромайдан організували три області з Західної України але ми, мешканці Півдня та Сходу України, виходимо та доводимо, що українці з обох боків Дніпра — єдині в своїх прагненнях.
Постійно роздумую, чим же все це скінчиться? Хтось сказав, що українська революція дуже схожа із французькою і триватиме в кілька етапів. Перший — Помаранчева революція, другий — Євромайдан. Можливо, будуть наступні етапи. Українське суспільство еволюціонує. Ми вже зрозуміли, що відповідальність за майбутнє країни ми несемо особисто, що демократія — це більше, ніж вільні вибори. А політики мають зрозуміти, що українці — не їхні піддані. Народ делегував їм владу, і народ може забрати її назад.
Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон. Фото з архіву Сергія ПАНТОНЕНКА
«Не можна рівнятися на минуле»
Приватний підприємець Ліна Ущаковська народилася і виросла в Севастополі. На головну площу міста виходить для того, щоб відстояти право України бути членом Євросоюзу. Жінка впевнена: сьогодні Україна повинна рухатися саме в цьому напрямку.
— Я хочу, щоб наша країна рухалася вперед, а не залишалася на місці. Не можна рівнятися на минуле, а регрес, який на даний момент відбувається в нашій країні, обурює до глибини душі. Обурює те, що деякі люди не розуміють цього і дозволяють себе використовувати, зіштовхувати лобами. Таке нерозуміння, неосвіченість і безкультурність нації приголомшує.
Багато представників Східної України заявляють про те, що в Євросоюзі все погано, що курс до Європи — це шлях до краху. Це відверта брехня. Оскільки мені по роботі дуже часто доводиться бувати за кордоном, я добре знаю, як там живуть люди. В сусідній з нами Польщі після вступу до Євросоюзу (ми поки не вступаємо, а хочемо лише підписати Угоду про асоціацію) відбувся скачок в економіці, країна почала розвиватися. Сьогодні у них величезне виробництво всього: і одягу, і взуття; вони виробляють техніку, в Польщі розвинене сільське господарство, при цьому у них все набагато дешевше, ніж у нас, хоча ще немає євро, не зважаючи на те, що країна є членом Євросоюзу. А ми лише робимо маленькі кроки, але нам і їх не дають робити.
Потрібно робити кроки до зближення народу, а не йти на конфронтацію. Протистояння абсолютно нікому не потрібне, сьогодні люди вийшли на вулиці для того, щоб відстояти право своєї країни бути членом Євросоюзу і поступово почати рухатися в цьому напрямку. Хочеться, щоб літні люди могли їздити на свою пенсію нормально відпочивати, подорожувати (так живуть люди в Німеччині), а не так, як у нас — виживати. Кожен розуміє, що поліпшення життя не настане наступного дня, після того, як ми підпишемо Угоду про асоціацію, це станеться років через десять, але найголовніше, що це станеться.
Катерина ІВКОВА, Севастополь, фото автора
