За даними опитування, ініційованого WWF-Україна, 83% українців негативно ставляться до нелегального полювання (браконьєрства) на ведмедя та рись, а 90% респондентів підтримують створення заповідних територій для цих рідкісних великих хижаків. До того ж 34% опитаних готові долучитися до захисту тварин. Ба більше, 54% вірять у можливість співіснування з великими хижаками, а в Карпатах, де якраз найчастіше й проживають великі хижаки, кількість цих респондентів сягає 60%.
Ці результати дослідження WWF-Україна, проведеного соціологічною агенцією Info Sapiens, підтверджують, що рівень обізнаності й толерантності українців до рідкісних великих хижаків є значним. Як стверджує WWF-Україна, «ведмідь та рись є видами-індикаторами, їхнє збереження сприяє збереженню всієї екосистеми, частиною якої вони є. Колись вони були поширені по всій Україні, однак сьогодні їхня популяція та ареал суттєво скоротилися». Досі це питання трактувалося як предмет уваги переважно лише певної групи людей, яким не байдуже навколишнє середовище. Хоча Україна ратифікувала Міжнародну угоду про охорону біорізноманіття Україна ще 1995 року.
Питання рисі й ведмедя — це індикатор й інших важливих для України завдань, зокрема боротьби з браконьєрством. Як зазначає Богдан ВИХОР, керівник напряму WWF-Україна «Рідкісні види», в повідомленні про здійснене дослідження: «Нелегальне полювання на диких тварин (браконьєрство) є однією з головних загроз для їхнього виживання в Україні, і згідно з анонімним дослідженням WWF-Україна, на першому місці серед мотивів йде утвердження свого статусу, тобто можливості безкарно робити все, що заманеться. Ні Червона книга, ні законодавство поки не в змозі зупинити вбивство рідкісних видів здебільшого через слабке правозастосування. Згідно з публічним звітом Держагентства лісових ресурсів, 2019 року на порушників правил полювання складено майже три тисячі протоколів. Реальну ж відповідальність несуть лише одиниці, а це створює враження безкарності. Але, як показує опитування, українці вболівають за дику природу та прагнуть її збереження».
Утім, не лише це стає причиною того, що чисельність рисі й ведмедя, попри занесеність видів до Червоної книги, не зростає. Як зазначають у WWF-Україна, збереження оселищ та міграційних коридорів для диких тварин, створення нормативних документів (Національних планів дій для збереження рисі та ведмедя) та механізми компенсації шкоди, завданої рідкісними видами, що визначатимуть заходи для їхньої охорони, також є необхідними кроками для збереження рідкісних видів.
Крім того, це порушує питання про створення природоохоронних територій, зокрема, заповідних (національні парки, заповідники тощо), що корелює з європейськими ініціативами в цій сфері (нагадаємо, що відповідно до Стратегії з біорізноманіття Євросоюзу, щонайменше 30% території ЄС мають стати природоохоронними до 2030 року).
Тож, схоже, що справді, як зазначає Богдан Вихор, «у великих хижаків таки є шанс отримати місце для життя в країні відповідно до їхніх природних потреб. Але лише за умов, якщо позиція громадськості перетвориться на практичні дії з боку державних інституцій різного рівня».
