Принаймні надію на це вселяє видане в середу Кабміном розпорядження «Про вимоги щодо функціонування об’єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією». І хотілось б привітати читачів «Дня» із цією подією (бо це насправді реальний крок до вирішення проблеми книгорозповсюдження), та не так все просто в українському видавництві, як може здатися, коли ознайомишся з розпорядженням Уряду. Очевидно, що декількома реченнями, хай навіть за підписом прем’єр-міністра, проблеми системного характеру не вирішуються.
Шляхів у якісної (як змістовно, так і поліграфічно) книги до пересічного читача й справді небагато. Понад десяток років масового закриття книгарень по всій країні призвів до того, що на сьогоднішній день, згідно з даними Держкомтелерадіо, на 100 тисяч населення в Україні припадає всього-на-всього одна книгарня. Якщо врахувати, що переважна більшість навіть цих існуючих книжкових магазинів належать іноземним видавництвам (здебільшого російським), а чи не єдиним способом донесення української літератури до читача залишаються нечисленні книжкові ярмарки, то ситуація з плачевної перетвориться на катастрофічну.
В Україні книговидавництво та книгорозповсюдження розпорошене на близько десятка різних державних установ. Існує департамент видавничої справи та преси Держкомтелерадіо України, виданням наукової та навчальної літератури завідує МОН, займаються книгами і в Міністерстві сім’ї, молоді та спорту, і в Академії наук, і ще в багатьох відомствах. Сьогодні розглядається питання передання цих повноважень до компетенції Міністерства культури та туризму. Проте досі не існувало концепції чи стратегічного розуміння розвитку цієї галузі.
Більше проблем, ніж із розповсюдженням книги, в Україні існує з розповсюдженням книги української. Найпотужніші книжкові маркети, як, наприклад, «КС» чи «НКМ», належать російським власникам, що значно ускладнює доступ вітчизняних видавців до своїх же українських читачів. А оскільки попит на книгу в Україні зростає і література купується, то три чверті коштів, витрачених на книги в Україні, вкладається в російське видавництво.
Лише нещодавно, довівши книгорозповсюдження в Україні до кризового стану, урядовці схопилися за голову. 3 червня цього року вперше на засідання, присвячене стратегічним питанням реформування книговидавничої галузі, зібралася міжвідомча комісія під головуванням віце- прем’єр-міністра України Івана Васюника. За короткий термін зусиллями багатьох комітетів і відомств було розроблено проект розпорядження уряду щодо відновлення торговельної мережі з продажу книжок.
Згідно з цим проектом, має бути збільшена кількість книгарень в усіх населених пунктах з розрахунку — в середньому одна книгарня на 20 тис. населення. Зокрема, у містах на кожні 20 тис. мешканців — одна книгарня, там, де населення від п’яти до десяти тисяч — один відділ книжкової торгівлі, а у селах до п’яти тисяч мешканців — один книжковий кіоск. Подібні системи книгомаркетингу діють в більшості європейських країн. Країною читачів можна назвати Іспанію: тут одна книгарня припадає на кожні сiм тисяч населення. Проект української системи — наближений до німецької.
Загалом ідея реформування галузі книгорозповсюдження здається вдалою. Проте згадайте, як багато вдалих ідей у нашій країні не знаходили свого запланованого завершення. У розпорядженнi уряду щодо відновлення книготорговельних мереж, на жаль, є багато шансів поповнити ряди попередніх починань. Адже воно тягне за собою необхідність вирішення не просто проблем галузі, а системної кризи, що охоплює дуже багато сфер.
КОМЕНТАРІ
Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгороповсюджувачів:
— Державних книгарень в Україні не існує взагалі. Ті, які існували за радянських часів, ліквідували, бо вони стали предметом жаги і народних депутатів, і бізнесових структур. Самі розумієте, книгарні — бізнес малоприбутковий, а раніше їм надавалися найкращі приміщення на центральних вулицях. Відповідно, переважну більшість їх було викуплено. Сьогодні в Україні є близько 30 книгарень, що перебувають у комунальній власності, є відомчі книгарні «Наукова думка» Національної академії наук. Усі решта — у приватній власності, здебільшого неукраїнській. Хоча і приватні магазини не відповідають європейським і навіть російським стандартам ні за кількостю асортименту, ні за площею.
Сьогодні справа не в тому, в чиє відомство передати галузь. «Няньок» у книговидавництва вистачає, проте всі вони діють в рамках бюджетних коштів. А видавництво не має обігових коштів, тож на власній базі воно не підніметься. Розбудовувати інфраструктуру потрібно за рахунок кредитних, а не бюджетних грошей. Але ці кредитні кошти мають бути доступними за своєю обліковою ставкою. І тому ми пропонуємо конкретну програму розвитку, яка розроблена на прикладі фінансування такої галузі, як сільське господарство. Але на відміну від аграріїв, нам поки що потрібні дуже смішні гроші — мова не йде про мільярди, ми говоримо хоча б про мільйони, але які б допомогли запустити нарощування обсягів видання літератури під відкриття магазинів. Адже сьогодні можна відкрити магазини, але вони будуть пусті. Кількість ринкової літератури не досягає й 30 мільйонів примірників на рік, якщо не враховувати підручники, програмну, наукову літературу, видання в рамках програми «Українська книга», які йдуть до бібліотек, шкіл і на ринок не потрапляють. Таким чином робота над розвитком галузі має вестися комплексно. За постановою про сприяння розвитку книжкової торгівлі мають бути прийняті офіційні постанови Національного банку й уряду про внесення змін до бюджету для того, щоб закласти 30— 40 млн. грн. на покриття відсотку Національного банку по кредитних ресурсах, щоб видавці могли взяти ці гроші в кредит під 8—9%, а не під 20%, і почати нарощувати асортиментну базу й наклади; щоб поліграфісти могли купити обладнання тощо. Галузь потрібно бачити як щось об’ємне, а не складати пазли...
Василь ВОВКУН, міністр культури та туризму України:
— Це питання насправді є узгодженим. Воно розглядалось під час засідання урядового комітету. Запропоновано європейську схему співпраці з книговидавцями та книгорозповсюджувачами, наближену до німецької. Загалом ця схема ставить крапку в процесі наведення справедливості — кількість книгарень повинна відповідати кількості населення. Цифри кількості книгарень засвідчують відірваність книги від читачів та справді плачевний стан українського суспільства. Це урядове рішення, здається мені, вирішить першу проблему. Але за нею йде друга — це книгорозповсюдження якісної та нової літератури. Книгарню можна відкрити, але продавати там застарілі матеріали і ніколи не побачити нових надходжень. І третя проблема — доступність книги. Для того, щоб українська книга була доступною кожному громадянинові, вона повинна вважатися національним культурним продуктом. Тільки в такому випадку вона матиме пільги, які дозволять її здешевити, щоб доступ до неї мало не лише забезпечене населення.
На сьогодні МКТ займається закупівлею книги, цього року на суттєву суму — 28 млн. грн. (у попередньому — лише 6 млн. грн.). Також до нашої компетенції входитимуть управління мовної політики. Саме тому на порядок денний ставимо питання, аби книговидання перейшло в рамки нашого Міністерства.
Марія ВЕСЕЛЬСЬКА, директор книгарні «Світ книг», м. Житомир:
— Не думаю, що розпорядження Кабінету Міністрів буде виконане, тому що подібних вказівок було вже багато і раніше, але жодне не доведене до кінця. Як не було книжкових магазинів у районах, так і немає. Приватні книгарні в деяких районах Житомира, в тому числі у центрі, відкривають, а ось щоб місто турбувалося про книги, то цього не видно. Але якщо це розпорядження буде виконане, то ми будемо працювати далі, як працювали. Щодо наслідків, то потрібно, щоб більше книгарень відкривали в районах, бо там їх позакривали, і звідти по книги їдуть до нас — в основному це вчителі, навіть з віддалених районів. Раніше, коли була «Житомиркнига», ми займалися виїзною торгівлею в районах, але потім, коли подорожчав бензин, це стало збитковим, і ми припинили їздити. Показники забезпечення книготорговими послугами, зазначені у цьому розпорядженні, думаю, не до кожної місцевості можна застосовувати. Для міста це нормальні цифри, й у Житомирі разом із книжковими відділами, мабуть, вони поступово досягаються. А в селі добре було б, щоб був хоча б один книжковий кіоск. Так було раніше. Зараз, коли я приїжджаю в село, мене просять привезти дитячі книжки. У село треба брати такі книжки, щоб їх купували. Але якщо десь залишилося мало жителів, та ще й стареньких, то там, можливо, книжок не будуть купувати.
Хотілося, щоб представники влади не тільки говорили, але й щось робили, виконували те, що планують. І щоб все ж ми мали якісь преференції, щоб була допомога книжковій торгівлі — бо її зараз прирівнюють до будь-якої торгівлі.
Жанна ЩУРОВА, голова правління ВАТ «Кримкнига»:
— Нам лестить турбота уряду про розвиток мережі книжкової торгівлі. І, звісно, нинішня постанова принесе країні певну користь — буде більше книгарень, у низці місць книга стане доступнішою покупцеві. Разом із тим, не можна не розуміти, що досягнення намічених показників пов’язане з багатьма надзвичайно великими труднощами. Скажімо, якщо у Сімферополі живе 350 тисяч осіб населення, то за нормами цієї постанови в місті має бути 17—18 книгарень. Але такого не було ніколи. Навіть за радянських часів, коли торгові мережі розвивалися директивними методами, в місті було не більше десяти книгарень. Зараз їх лишилося не більше семи. Не є таємницею те, що в центральній частині наших міст усі більш-менш пристойні приміщення вже знаходяться у приватних руках, причому аж ніяк не в руках власників книжкових торгових мереж. Де ж створювати нові книгарні? Наш ВАТ «Кримкнига», наприклад, давно викупив у держави книгарню на вулиці Пушкінській у Сімферополі, і два роки ми вже домагаємося, щоб нам оформили земельну ділянку під ним, бо ми маємо намір надбудувати над будівлею другий поверх і створити там зразковий магазин української книги. Але два роки триває судова тяганина, й тут, вочевидь, не обходиться і без політичних причин.
Водночас потреба кримських покупців у книзі задовольняється далеко не повністю. Книжкова торгівля, як і раніше, залишається заручницею місцевої влади, яка ставиться до неї так само, як і до торгівлі іншими товарами, і не враховує, що це питання державного будівництва, питання національної культури й кадрової безпеки країни. Для вирішення цих проблем, для виконання цієї постанови Кабміну книжкові торгові мережі повинні користуватися пріоритетними правами під час розміщення торгових точок, пільгами в земельному та податковому законодавстві. Для цього необхідний пріоритетний розвиток українського книговидання, великі організаційні заходи з налагодження поширення книг і створення цілісної системи забезпечення різноманітних інтересів покупців-інтелектуалів.
