На початку 1919 року більшовицькі війська почали наступ на Україну. У напрямку Чернігова просувався Богунський полк більшовицької армії під командуванням Миколи Щорса. Їм протистояли війська Армії Української Народної Республіки. 10 січня 1919 року в Седневі відбувся бій між підрозділами Богунського полку Червоної Армії та Чернігівського корпусу української армії. Тоді загинуло близько 30 вояків Армії УНР. Їх поховали на місцевому кладовищі в безіменній могилі.
22 січня 2010 р., у День Соборності України, представники органів влади, депутати Чернігівської районної ради, громадськість Чернігівського району, селища Седнева, м. Чернігова взяли участь у заходах із вшанування пам’яті воїнів Армії УНР, які загинули за незалежність України. Організатори: Чернігівська райдержадміністрація, Седнівська селищна рада, Чернігівська районна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців за сприяння Українського інституту національної пам’яті. Серед тих, хто надав фінансову підтримку, — депутат Чернігівської районної ради від Української народної партії Олександр Мисюра.
Підставою для проведення заходів стало встановлення раніше невідомих фактів про бій 10 січня 1919 року у Седневі та його учасників. Протягом значного періоду часу правда про події січня 1919 року замовчувалася. Лише в 2008 —2009 роках завдяки дослідженням молодого краєзнавця із Седнева, учня 11-го класу ЗОШ № 3 м. Чернігова Ервіна Мідена, відбулася реконструкція трагічної події в історії боротьби за незалежність України. Науковим керівником дослідника у Малій академії наук був завідувач кафедри Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, професор, доктор історичних наук Сергій Лепявко, консультантом — доцент цього університету, кандидат історичних наук Тамара Демченко. Також минулого року начальник відділу музейної та виставкової діяльності Українського інституту національної пам’яті, директор Музею Української Народної Республіки Олександр Кучерук організував наукову експертизу результатів дослідження седнівського краєзнавця. Її здійснив науковець Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, кандидат історичних наук Михайло Ковальчук.
представник Українського Інституту
національної пам’яті у Чернігівській області
Селище Седнів Чернігівського району — колишнє давньоруське місто Сневеськ — має захоплюючу історію. У бурхливе XX ст. він увійшов тихим волосним містечком, у якому мешкало трохи більше двох тисяч жителів.
Втім нове століття давало про себе знати. На початку березня 1917 року надійшла звістка про повалення монархії в Росії. На загальних зборах жителів містечка 19 березня ухвалено рішення про створення народної міліції, а становому, уряднику та стражнику запропоновано залишити Седнів.
20 січня 1918 року в Седневі було встановлено радянську владу, обрано сільський та волосний ревкоми. Організатором військово-революційного комітету став фронтовик Юхим Кириченко.
18 березня 1918 р. Седнів був зайнятий військами Німеччини. У липні для боротьби з німецькими військовими частинами створюється партизанський загін із 14 чоловік — Кириченка Ю.Р., Кириченка М.Ф., Курдюка І.П., Пуся М.Г., Шевченка М.Л. та інших. На початку грудня партизани напали на місцевий гарнізон, завдавши йому значних втрат.
Більшовики підтримували тісний зв’язок із підпільними організаціями та ревкомами прилеглих до «нейтральної зони» містечок, серед яких був і Седнів.
Місцеві зібрання часто відвідував і боротьбист Андрій Заливчий, який розробив план нападу на чернігівську тюрму. Оволодівши тюрмою, більшовики визволили ув’язнених, серед яких були й офіцери, заарештовані військами Директорії. Офіцери одержали завдання негайно йти в казарми, підняти своїх солдатів та приєднатися до більшовиків. Вартим уваги фактом є те, що, вийшовши на волю та очоливши свої військові частини, офіцери виступили проти більшовиків й перейшли на бік Армії УНР. Проте чисельність військових сил УНР була абсолютно недостатньою, щоб боронитися від «совітських полків», як зазначає В. Винниченко. Вплив облудної більшовицької агітації та пропаганди на населення був дуже значним.
На жаль, седнівці, як і широкі маси населення України, на той період не усвідомлювали необхідності створення і зміцнення власної держави на засадах самостійності та незалежності.
Наприкінці грудня 1918 р. в «нейтральній зоні» були остаточно сформовані дві радянські дивізії. Командиром 1-ї дивізії був призначений М.Г. Кропив’янський. До складу її входили чотири полки: Богунський, Таращанський, Новгород-Сіверський та Ніжинський. 2-ю дивізією командував В. Ауссем. У формуванні цих дивізій у «нейтральній зоні» брали активну участь В.Н. Боженко, А.В. Іванов, М.П. Кирпоніс, Д.С. Коротченко, М.Г. Кропив’янський, І.С. Лакатош, С.І. Петриковський, В.М. Примаков, Т.В. Черняк, М.О. Щорс та інші.
У новосформованих військових частинах через призначених військових комісарів проводилася надзвичайно потужна пропаганда більшовизму. Були створені партійні організації, члени яких підтримували зв’язок із підпільними ревкомами містечок у «нейтральній зоні». За спогадами Кириченка Ю.Ф., члена волосного ревкомітету, голови ревкому Седнева з 1919 по 1922 рр., «... розвідники майже щоночі приходили до нас, запевняли, що через кілька днів Богунський полк увійде у село».
Натомість Чернігів наприкінці грудня 1918 — початку 1919 рр. був підпорядкований Збройнім силам Директорії — Сірожупанній дивізії отамана Палія. У місті був розташований Чернігівський корпус генерала Янченка під командуванням генерала Дорошевича, який мав на озброєнні артилерію й дивізіон броньовиків. Штаб корпусу знаходився на вулиці Гончій (нині вул. Горького).
Можна припустити, що 10 січня 1919 року група бійців у складі 200 — 250 осіб отримала наказ вирушити у напрямку до міста Городні й закріпитися для прикриття північного кордону.
Розвідка богунців діяла краще. За спогадами седнівця, учасника подій Курдюка І.П., «...перед тим, за два дні, Щорс надіслав розвідку до Чернігова — двох своїх бійців, у тому числі й мене, наказавши нам добре обізнатися з розташуванням синьопогонників, довідатися про їхню силу. Петлюрівці ні про що не здогадувалися...».
«10 січня на дворі лежали глибокі сніги, тріщав мороз, — згадує у своєму щоденнику седнівець Стадніченко А.С. — Вранці у Седнів приїхало чоловік 20 — 25 кавалеристів з Городні з червоними бантами на шапках та френчах. Це була розвідка, яку вислав Щорс на Чернігівський шлях. Невдовзі за седнівськими курганами почулися постріли, пролунав артилерійський залп. Розвідка швидко повернула назад. Три кавалеристи призупинилися біля мене, сказавши, «не турбуйтеся, ми скоро повернемося: скінчилися набої. Наш полк сьогодні буде тут». У цей час із боку Чернігова з’явилася розвідка петлюрівців, чоловік 7 — 8, і в бінокль почали спостерігати за Седневом. Роздивившись місцевість, вони швидко на конях влетіли в село. Серед них я впізнав офіцерів Краховецького, Загурського, Нечая (начальника варти), седнівців, які за часів Гетьманату вартували в містечку. Вони під’їхали до хати Єрмоленко А.М. і почали розстрілювати її. На горищі хати в цей час ховалися Курдюк І.П., Кириченко І.Ф., Шишов Г.П. та інші члени місцевого ревкому. На ґанок вийшла стара 90-літня мати Єрмоленка і почала запевняти вояків, що в хаті нікого немає. Повіривши, вони повернули коней.
В цей час із боку Чернігова у Седнів вступили частини військ УНР, зупинившись біля Народного будинку (клубу). Тоді ж на городянський шлях пішла поволі варта: сани — «великий козирьок», запряжені двома кіньми, кулемет із патронами, які виблискували на сонці, троє сидять в санях, а чоловік 6 — 7 ідуть поряд, з гвинтівками та речовими мішками».
Звичайно, вони не здогадувалися, що за Седневом на них чекає засідка Щорса. Із спогадів Ковшера В. — командира 1-ї роти Богунського полку: «... Наші війська рухалися в походній колоні. Розвідка донесла, що в Седнів вступили петлюрівські війська. Щорс вирішив не розгортати весь полк до бою, а на чолі кінної розвідки атакувати Седнів. На виході з села на шляху до Городні Щорс виставив засідку з ручним кулеметом. Петлюрівці не чекали нападу. Охоплені панікою, вони кинулися тікати до міста. Але із засади їх косили кулеметом...»
Із щоденника Стадніченка А.С.: «...Пройшло декілька хвилин, як пройшла варта на городянський шлях: почулися постріли, «заговорив» кулемет. Я побачив, що тихо йдуть назад самі коні, запряжені в сани, на санях — ні душі... Я вийшов на вулицю, по вулиці повз тяжкопоранений вояк, залишаючи на снігу кривавий слід, уповз у найближчий двір,.. почув постріл, зроблений по ньому...»
Далі із спогадів мешканців, які тихо передавались із вуст в уста, прояснюється наступне. Тяжкопоранені вояки встигли забігти до старої клуні на Соколіновці (вулиця поблизу шляху), де їх настигли червоні. Рубали оголеними шашками. Седнівці й досі згадують ті відчайдушні крики:
«... Щорс наказав бійцям оточити село з двох кінців. Загін було розділено на дві частини. Сам Щорс тримав у руках «Люїса», з якого поливав кулями ворога...»
«... В цей час Шевченко М.Л. та Чмир І.А. з кулеметів з нашого городу вели обстріл по сільклубу. Першими пострілами був убитий кулеметник біля клубу на коні; ті, хто вибігав із клубу, потрапляли під кулі й тут же падали — паніка, крики...
Під’їхали і підбігли вже знайомі мені товариші (червоні кавалеристи).
Курдюк І.П. просив не розстрілювати захоплених Краховецького та його сподвижників...
Біля клубу було порубано, затоптано кіньми чоловік 10, а також лежали вбиті та поранені коні, тут же — сліди від витоптаного снігу, политого кров’ю людей та коней.
Петлюрівці, які знали село й дороги, бігли панською вулицею та біля Савченкового вітряка повертали, вибігаючи на Чернігівський шлях...
Як це все робиться велике швидко і непередбачувано: 25 людей (чоловік) розбиті. Перемога отримана!»
З донесення М.О. Щорса начальнику 1-ї Української Радянської дивізії т. Лакатошу:
«... Богунський полк мав бій під Седневом, розбив вщент петлюрівський загін,.. забрав одну гармату, кулеметів — 2, коней — 10, гвинтівки, провіант. Вбиті з боку ворога — 30 чоловік, з нашого боку — 1 кінь. Просуваємося на Чернігів».
12 січня 1919 р. 5-й корпус отамана І. Рогуцького під натиском червоних залишив Чернігів, відступивши у київському напрямку.
25 молодих вояків армії УНР залишилися лежати у седнівській землі. Седнівці тихо поховали їх на цвинтарі в братській могилі біля Покровської церкви.
10 січня 2009 року виповнилося 90 років седнівській трагедії. Минулі покоління нашого народу виборювали незалежність, склавши на вівтар її прийдешньої свободи незліченні жертви. Вічний неспокій сердець тих, хто пішов у безсмертя! Їхній великий патріотичний заряд завжди слугуватиме вихованню нинішніх і прийдешніх поколінь на високих ідеалах боротьби за Батьківщину.
