Це запитання поставив Президент України на недавній всеукраїнській нараді з проблем аграрного сектора. І підкреслив, що відповідь можна знайти, подивившись, хто працює на біржі: «І продавці, і покупці в більшості своїй саме зернотрейдери. А хто в організаторах торгів і засновниках бірж? Теж вони». І додав: «Тому селяни і тримаються осторонь незрозумілої для них форми торгівлі». На вищезгаданій нараді Президент наголосив на неефективності діяльності в країні бірж з продажу сільськогосподарської продукції. Л. Кучма підкреслив, що «механічне створення структур ще не гарантує ефективності ринку», котрий вимагає наповнення товарними потоками, достатніми для підтримання рентабельної ціни і надійного збуту продукції. Обсяги проданого на внутрішній ринок через біржі зерна впали порівняно з 1991 роком більше ніж у півтора раза, а насіння соняшнику — в 20 разiв. За словами Президента, «продукцію продавали просто з поля, часто без урахування якості і ринкової ціни». «Сільськогосподарські товаровиробники та їхні торговельні доми на біржах практично не торгують», — підкреслив Л. Кучма. Він навів як приклад Вінницьку область, де 26 районних агроторгових домів у минулому році через біржі продали всього 2 тис. тонн зерна. При цьому Президент відзначив, що різниця між цінами біржового і небіржового ринків досягла 30 відсотків. Отже, щороку збираючи солідний урожай зернових, сільськогосподарські підприємства нашої держави, а тим більше рядові селяни, не багатіють. Одна з причин такого парадоксу — Україна не вміє торгувати. Взагалі. І зерном, зокрема. Коли радянський метод господарювання «відійшов у небуття» і виробники не знали (та й досі, до речі, гадають), до якого краще «прибитись» покупця, у райцентрах Вінниччини, як і в інших областях, повідкривали агропромислові торговельні доми. За своєю структурою — це вільні підприємства, товариства чи кооперативи, утворені засновниками. Якщо вони — виробники зерна, то повинні його продавати через створений ними торговельний дім. Основне завдання торговельного дому — збирати партії зерна і виставляти їх на торги на біржі регіону, щоб продати за максимально вигідними для господарств цінами. Із 2 млн. тонн зерна останнього врожаю через біржу у Вінниці продали лише 146 тисяч тонн. Переважна більшість зерна, що характерно і для всієї держави, продається, так би мовити, «з поля»: це дешевше, і за готівку. При такій свободі ринку продане та виручка, яку отримує в свої руки голова господарства, не контрольовані. Торгуючи так, землероби заробляють копійки і зводять нанівець рентабельність своїх господарств. Що примушує селян торгувати не через районні агропромислові доми, а продавати зерно випадковим покупцям? З таким та іншими запитаннями кореспондент «Дня» звернувся до президента вінницької товарної універсальної біржі Віталія РАПАТІЛОВА.
— На районному рівні ринкові відносини практично відсутні. Райони — це деспотії. Голова районної адміністрації — водночас бог, цар і військовий начальник. Ринку там немає, там є команда. А якщо є команда, то командир каже, куди і що продавати. Якби зерно продавали не з поля, а через торговельний дім, район набагато більше мав би грошей. Якщо торговельний дім не працює, то за це повинен відповідати голова райдержадміністрації. Така моя думка.
— Віталію Васильовичу, чи зміниться на краще економічний стан українського АПК завдяки продажу зерна на біржах?
— Якби через біржі продавалось хоча б 30-40 відсотків зерна, ціна на нього була б нормальна, максимально наближена до світової, а виручені гроші надходили б у каси підприємств. Тоді б ці підприємства були рентабельні. Вони мали б кошти і на зарплату, і на техніку, і на пальне, і на все інше. Виробник міг би сконцентруватись на виробництві. А нині голова сільськогосподарського підприємства 80 відсотків свого часу витрачає на маркетингові операції: продаж зерна і пошук дешевших добрив, насіння тощо. І це все замість того щоб дбати про майбутній добрий урожай. На біржі ринок прозорий. І це головне. Якщо «молоток стукнув» і оголошено остаточну ціну, вже ніхто нікому не понесе хабара. Все задокументовано. Ви відторгували на біржі. І через годину в Міністерстві АПК знали б усі ціни по Україні, де й що продано. Такий основний результат роботи біржі. А коли цього не буде, то ніхто нічого не знатиме. Сьогодні, на жаль, саме така ситуація: зерно майже неконтрольоване і перебуває в тіньовому ринку. Хоча це наш стратегічний товар, і він повинен продаватись лише на прозорому ринку.
— Конкретизуйте, хто ж нині торгує вітчизняним зерном?
— Усе зерно в нашій державі скуповує іноземний трейдер. Зарубіжні компанії купують українське зерно дешево, за мінімальними цінами. Зароблені таким чином гроші не забезпечують рентабельності і прибутку. Мало того, зерно відвантажується в портах і держава більше з нього зиску не має. Торік ми виростили зерна на два мільярди, а де воно? Все пройшло як крізь пальці, нічого немає. Нам потрібен свій національний трейдер, який би, торгуючи зерном, гроші залишав у державі. З часом, я впевнений, ми прийдемо до цього, але не сьогодні, бо існують дуже великі перешкоди. Іноземні трейдери тримають країну за горло, і ніхто з державних керівників не може нічого зробити. Якщо хтось поворухнеться на підтримку української біржі, то я не сумніваюсь, що трейдери організують агресивну компанію проти України. Проте держава повинна захищати національні інтереси свого виробника. Адже сьогодні наш виробник — це якийсь донор, з якого постійно викачують кров як не силою, то такі створюють умови, що він сам на це йде, втягнений до тіньового ринку. Оце і вбиває державу.
— Що сьогодні може вивести ринок зерна з тіні?
— Зміна державної позиції. Горілку заліцензували, зробили на неї державну монополію. А зерно як стратегічний для України товар залишили без контролю. Ще раз наголошую — зерно повинно продаватись на прозорому ринку, іншого не може бути. Не потрібно стукати й кричати, для цього є багато економічних важелів. Якщо ти продаєш зерно через біржу — це стратегічний товар, платиш установлений податок, якщо дуже хочеш сам собі продавати — держава не забороняє, але на п’ять відсотків тобі податок більший. Від цього дикого чорного ринку треба переходити до нормального, а тому максимум зерна має продаватись на біржах. У той же час я хочу сказати, що не потрібно переходити до фіксованих цін. Зафіксувати ціну при ринкових відносинах — це смішно. Немає нічого більш точного, ніж покупець і продавець. Одному вигідно продати, другому — купити. Ціна, сформована ними в прозорих біржових умовах, — нормальна. Одна розумна голова цю ціну не придумає. Все, що продається з держави, і все, що купується, необхідно забезпечити прозорістю через біржі і аукціони. Такі постанови й закони є, але вони належно не виконуються. У нас майже всі законодавчі акти, постанови Кабміну, укази Президента закінчуються в Києві. У державі немає виконавчої дисципліни, кожен сам собі голова. Невдовзі знайдуться опоненти, які кричатимуть, що це ринок, а тому продаю, кому хочу і за скільки хочу. Але ринок — це не анархія, і демократія не анархія, а жорстке виконання законів. А не хто сильніший, той більше може потягнути. Хоч певним колам це вигідно, але колись влада повинна подумати про свій народ, про його добробут, про якийсь порядок у країні. Щоб нас поважали. Ставлення до себе ми формуємо самі. Як і самі винні в тому, що бідні.
ДО РЕЧІ
З хлібом чи без хліба?
Примхи погоди нинішньою зимою — морози, що впали на безсніжжя ще на початку грудня, часті й різкі перепади температур, внаслідок яких на значних площах ріллі утворилася льодова кірка, інші кліматичні негаразди — дедалі викликають все більшу стурбованість селян Житомирщини (і не тільки Житомирщини) за стан посівів озимих культур. В окремих районах, зокрема чорноземної зони області, розповідають тамтешні мешканці, земля промерзла на півметра і вже зараз ясно, що їм доведеться підсівати, а здебільшого пересівати заново зерновий клин. Лід на полях і маленькі паростки пшениці під ним чи заморожені, а подекуди підсохлі стеблинки жита автору довелося бачити на власні очі в місцевостях, віддалених одна від одної десятками, а то й сотнями кілометрів. Щодо загальної ситуації, то на прес- конференції, що пройшла наприкінці тижня, заступник голови облдержадміністрації Микола Галич навів такі дані: вибіркові перевірки стану озимих посівів, проведені останніми днями, показують, що в ряді районів на окремих площах відмирання рослин сягає 30—40 відсотків, а озимі ячмінь і ріпак загинули на 70 відсотків площ. Значних пошкоджень зазнали посіви також внаслідок нашестя мишей. Зараз, за його словами, продовжується робота по відбору проб і оцінці стану рослин з тим, щоб визначитися з розмірами та структурою площ, які будуть підсіватися або пересіватися навесні. При цьому перевага буде надаватися бобовим культурам, а щодо фуражу, то зерновій кукурудзі. З врахуванням необхідності «ремонту» озимини потреба в насіннєвому зерні, за попередніми оцінками, зросла на 6 тисяч тонн. Щоб ліквідувати дефіцит насіння, проводиться міжгосподарський обмін, зерно завозиться також з науково-дослідних установ, йде закупівля його з державного насіннєвого страхового фонду. Уточнюючи на прохання «Дня» деякі прогнози щодо стану озимини, М. Галич сказав, що, можливо, пересівати і підсівати доведеться в межах 60 — 70 тисяч гектарів ріллі і це для області великі обсяги. Утім, додав він, деякі спостереження науковців, а саме стан більш пізніх посівів дають підстави сподіватися на відносно прийнятний розвиток ситуації. Валовий збір збіжжя у поточному році за таких умов не повинен знизитися нижче за 600 — 700 тисяч тонн, що для Житомирщини є середнім показником. Причому потреби області у продовольчому зерні (це 150 тисяч тонн) передбачається задовольнити повністю. Водночас уже зараз суттєве зростання попиту на збіжжя, особливо продовольче (як наслідок ціни на нього і відповідно на борошно почали стрімко зростати) спонукало облдержадміністрацію заборонити його вивезення за межі регіону, а з керівниками хлібозаводів досягнуто домовленості про стримування до нового урожаю зростання цін на хлібобулочні вироби.
Отже, зі слів заступника губернатора, можна зробити висновок, що ситуація в агропромисловому комплексі області залишається під контролем. І це хороша ознака, хоча навряд чи заборонні та адміністративні методи є ефективними у довгостроковому плані. Дуже ймовірно також, що збільшиться кількість збиткових господарств (у минулому році в мінусах, часто великих, було більше половини колишніх КСП). Щоправда, як на автора, і в цьому він мав нагоду пересвідчитися в розмовах з дрібними і середніми фермерами і одноосібниками в різних районах, зокрема з Броніславом Войцехівським з Гордіївки (це у Дзержинському районі, і про його власне поле «День» писав у числі за 4 лютого нинішнього року), останні навіть в нинішніх складних умовах можуть розраховувати передусім на власні сили і дефіцит насіннєвого зерна. В разі, якщо достатніх запасів немає, витрати на пересів вони будуть, найiмовiрнiше, компенсувати за свій рахунок. Допомоги від офіційних інстанцій вони давно не чекають. Дехто вже зараз закуповує збіжжя. Щодо настрою, то у одних він далекий від райдужного, інші ж ставляться до ситуації спокійніше. Той же Б.Войцехівський, якому треба повністю пересівати 10 з 12 гектарів паші, філософськи зауважив: «Без природних катаклізмів було б нецікаво жити, без них люди можуть уподібнитися жирним домашнім котам. А господар, який кинув зерно у землю, може бути впевненим, що все гаразд, коли засипле урожай у комору. Та все-таки хоч і маленький, але ж прибуток у нинішньому році я отримати збираюсь».
