На тлі постійних тривожних новин із Криму важливо не пропустити новин, які дають надію. Серед них і ця. 20 березня частина курсантів Академії Військово-морських сил України ім. Павла Нахімова відмовилася прийняти присягу Росії. Близько 70 молодих хлопців залишилися вірними України. Згодом в Інтернет потрапило відео, де видно, як ці ж курсанти зі сльозами на очах співають гімн України в той час, як над Академією здіймають прапор Російської Федерації. Це відео варто подивитися кожному. І вдома, і в провладних кабінетах. Кілька разів. Це коротка історія про вірність, честь, гідність і патріотизм у площині дій, а не слів. Так просто і так багатошарово. В історії це вже було, коли молоді рятують честь і гідність держави, не відступають, ризикують, але не зраджують — згадати бодай бій під Крутами. Які на ділі зі справжньою щирістю роблять те, про що багаторазово у своїх робочих кабінетах говорять старші, буцімто досвідченіші і мудріші. І власне, подібні моменти мали би стати своєрідними лакмусовими папірцями для тих, «хто в кабінетах» — як вони на це реагують, чи реагують і як повинні були? А вчора з’явилася новина, що весь склад — курсанти разом з їхнім керівництвом — Севастопольського військово-морського ліцею відмовився зраджувати Україні. У місті ходять чутки, що вони матимуть змогу до кінця року провчитися у ліцеї, після цього весь особовий склад має бути звільнений, а всі охочі зможуть продовжити навчання в кадетському президентському корпусі Російської Федерації. Ті ж, хто не захоче служити Росії, матиме змогу виїхати на материкову Україну.
20 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ. УЖЕ О П’ЯТІЙ ГОДИНІ ВЕЧОРА В АКАДЕМІЇ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ УКРАЇНИ ІМЕНІ ПАВЛА НАХІМОВА УРОЧИСТО СПУСТИЛИ УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ. ЗАРАЗ ТУТ — РОСІЙСЬКІ СИМВОЛИ / ФОТО НАДАНО АНАТОЛІЄМ СІВАКОМ
Із ранку 19 березня Академія Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова працювала в штатному режимі, але вже о 16-й годині того ж дня в одному з приміщень відбулося зібрання трудового колективу та курсантів. Як стало відомо «Дню» із власних джерел, на нараді присутнім повідомили про бажання міністра оборони Росії зберегти Академію ім. Павла Нахімова, але перейменувати її на Військово-морське училище. Викладачам запропонували два варіанти: або залишитися працювати в навчальному закладі й змінити паспорт на російський, або виїхати з Криму на материкову Україну. До тих, хто матиме бажання залишитися, завітають паспортисти і змінять український паспорт на російський прямо в навчальному закладі. Курсантам уже не існуючої академії запропоновано залишитися і прийняти російську присягу. На таку пропозицію пристали деякі курсанти, котрі є корінними кримчанами, натомість решта, близько сімдесяти людей, залишаються вірними присязі. З різних джерел повідомляють про те, що цим курсантам буде запропоновано перевестися у військові вищі навчальні заклади, розташовані на території України, проте до сьогодні офіційно інформацію ніхто не підтверджує. Самі ж курсанти не володіють жодною інформацією та не знають, що їм робити. 20 березня о п’ятій годині в академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова відбувся урочистий спуск українських прапорів. Для багатьох курсантів та їхніх викладачів це був трагічний момент. Вони виглядали засмученими та розгубленими, у багатьох на очах були сльози. Після цього в навчальному закладі змінили державний прапор на триколор. На урочистій церемонії підняття Державного прапору Російської Федерації не були присутні курсанти, що залишилися вірними присязі, але частина з них вийшла зі стін академії й заспівала Гімн України. Оркестр щосили намагався заглушити хлопців, проте майбутні українські офіцери доспівали гімн до кінця. Із деякими з цих патріотів «Дню» вдалося поспілкуватися, проте всі вони з міркувань безпеки попросили не називати їхніх імен і прізвищ.
«НАМ ОБІЦЯЮТЬ БУКВАЛЬНО ЗОЛОТІ ГОРИ, ЯКЩО СТАНЕМО НА БІК РОСІЇ»
Курсант Академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова:
— Зараз на нас чиниться шалений тиск: щодня нам обіцяють буквально золоті гори, якщо ми станемо на бік Росії. Ми, звісно, не віримо в ці казки. Нам не потрібні ці золоті гори, високі зарплати. Нам потрібна наша країна, наша держава, наш український народ. Ми присягали йому на вірність і ніколи в житті не зрадимо. Ми хочемо звернутися до голови Верховної Ради України та виконуючого обов’язки президента України, головнокомандувача Олександра Валентиновича Турчинова: «Будь ласка, заберіть нас на материкову Україну, дайте нам можливість і надалі служити Україні й українському народові. Ми готові захищати нашу державу, яка зараз у небезпеці, ми готові до всього, тільки зверніть на нас увагу і допоможіть нам повернутися на територію нашої країни».
На нас тиснуть курсанти, що перейшли на інший бік. Вони весь час розповідають нам про те, що наша держава залишила нас напризволяще, що ми не потрібні їй і що ніхто нас не стане забирати. Нам пропонують забути про Україну й зрадити присязі. Дуже складно в цих умовах зберігати спокій. Але ми віримо, що це неправда, ми знаємо, що нас неодмінно заберуть, ми цього дуже чекаємо.
«МИ НЕ ЗАСУДЖУЄМО ТИХ, ХТО СТАВ НА ІНШИЙ БІК»
Курсант Академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова:
— Я не схильний драматизувати те, що сталося, адже завжди треба зберігати спокій і залишатися оптимістом. Ми робили все, що залежало від нас, служили українському народові, Україні й зараз це робимо. Проте в умовах, коли нашої академії не існує, коли її перейменовано в училище Російської Федерації, нам немає що тут робити.
Ми не засуджуємо тих, хто став на інший бік, кожен вирішує для себе. Це залежить від багатьох чинників: виховання, патріотизму, можливості йти проти течії, від відчуття відповідальності за свою державу, за її народ. Кожен із нас зробив свій вибір. Я вважаю, що нас, тих, хто вирішив служити Україні та українському народові, досить багато, і цим наша держава може пишатися.
Зараз дуже багато говорять про те, що ми могли не втратити Крим, можливо, треба було діяти рішуче... Проте я переконаний, що все ускладнювалось тим, що це не безлюдна пустеля, це — територія, на якій живуть цивільні громадяни, ті, котрі ігнорували референдум; ті, котрі голосували на референдумі за те, щоб Крим залишився територією України; ті, які мали протилежну думку. Якби наша країна почала боронити Крим силою зброї, могли бути жертви, а цього допустити було неможливо, адже на кону життя людей, українських громадян.
А слова виявилися непереконливими. Проте з усього треба робити висновки й ставати сильнішими. У нас є Україна, й ми маємо зробити все для того, щоб її захистити. Ми готові до цього.
«МИ РОБИЛИ СВІЙ ВИБІР СВІДОМО: МИ ХОЧЕМО БУТИ УКРАЇНСЬКИМИ ОФІЦЕРАМИ Й СЛУЖИТИ УКРАЇНІ»
Курсант Академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова:
— Ми складали присягу на вірність народу України, цій присязі ми залишаємося вірними і не маємо наміру ставати зрадниками. Ми робили свій вибір свідомо: ми хочемо бути українськими офіцерами й служити Україні. Зараз дещо дивна ситуація: нам ніхто нічого не пояснює, ми не володіємо жодною інформацією. Фактично нас годують обіцянками, «завтраками». Щодня нам обіцяють, що завтра наше питання нарешті вирішать, але віз ще й досі там. Ми чекаємо, що нас заберуть на материкову Україну, але поки що такої команди немає. Ми готові захищати нашу країну, служити їй вірою й правдою. Власне, ми продемонстрували це, коли співали Гімн України. Ми хочемо, щоб нам дали можливість залишити стіни вже неіснуючої Академії Військово-Морських сил України ім.. Павла Нахімова і продовжити навчання в інших військових навчальних закладах.
«У БАГАТЬОХ ЗАРАЗ СКЛАДАЄТЬСЯ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ПРО НАС ЗАБУЛИ...»
Курсант Академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова:
— Після того, як нашу академію було перейменовано на училище, наше перебування там щодня стає нестерпно болючим. Ми бачимо, як над будівлею нашого навчального закладу майорить прапор Російської Федерації, змінюють форму одягу, змінюють посуд, змінюють усе на російське. Усі ми, ті, що вирішили залишатися вірними присязі, в жодному разі не носитимемо чужої форми, ми — українські контрактники — служимо й служитимемо українському народові. Ми весь цей час чекаємо на те, що держава нарешті згадає про нас і забере на материкову Україну. У багатьох зараз складається таке враження, що про нас забули. Оскільки всі ми є контрактниками, то не можемо самовільно, без дозволу, залишати територію, адже це буде розцінено як дезертирство, що карається законом. Ми чекаємо, коли про нас згадають і дадуть можливість залишити Крим. У всіх нас зібрані речі, всі ми прийняли рішення залишити Севастополь і продовжити служити народу України. Чекаємо команди зверху, але якщо найближчим часом її не буде, ми залишимо територію Криму самовільно.
«НАЙБОЛЮЧІШЕ БУЛО В ТУ МИТЬ, КОЛИ НАД НАШИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ З’ЯВИВСЯ ПРАПОР РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ»
Курсант Академії Військово-Морських сил України ім. Павла Нахімова:
— На церемонії спуску Державного Прапора України майже в кожного з курсантів, які лишилися вірними присязі, були сльози, ми прощалися з минулим, із нашими спогадами, з містом, яке ми встигли полюбити. Найболючіше було в ту мить, коли над нашим навчальним закладом з’явився прапор Російської Федерації.
Ми віримо в те, що Україна стане сильною державою, що незабаром політична й економічна криза мине, і все буде по-іншому. Віримо, що вона нарешті, як писав геній української нації Іван Франко, «засяє у народів вольних колі». Розуміємо, що для цього має минути час, але ми не сумніваємося в тому, що все завершиться саме так.
Україна повинна пишатися своїм найбільшим скарбом — нацією і кожним громадянином окремо. Нещодавні події довели всьому світові, що українці — це сильна й самодостатня нація, яка знає, чого бажає, і готова йти тільки вперед, до перемоги. Сьогодні весь цивілізований світ простягає нам руку допомоги. Завдяки цьому, дякувати Богові, ми вистоїмо й станемо самодостатньою європейською країною, яка зможе відстояти в будь-яку хвилину свої національні інтереси та з якою рахуватимуться на міжнародній арені, а ті події, що сталися, більше ніколи в житті не повторяться. Кожен із нас, курсантів, які присягали на вірність народу України, захищатимемо нашу країну і зробимо все для того, щоб вона якнайшвидше стала на ноги. Ми знаємо, не за горами той день, коли Україна пишатиметься своїми офіцерами, своєю армією, а весь світ поважатиме нас. Зараз ми робимо кроки в цьому напрямі.
